Читати книгу - "Як я став супер злодієм, Тигер "

Глава 4: Мисливці у тіні

18 сторінка 

Ми з Веронікою рухалися під покровом ночі, наближаючись до військової бази. Це місце було добре захищене: високі бетонні стіни, колючий дріт і пильні охоронці, які патрулювали територію. Навіть на відстані ми бачили, як Лазурний Примарник періодично зникає і з'являється в різних точках бази, перевіряючи периметр.

— Нам доведеться діяти обережно, — прошепотіла Вероніка через зв’язок. — Він постійно змінює своє місце розташування.

— Зрозуміло, — відповів я. — Якщо ми уникнемо його і Сталевої Вежі, зможемо без проблем дістатися до сховища даних.

Ми подолали огорожу, використовуючи темряву, щоб залишитися непоміченими. Наші костюми і маски робили нас майже невидимими, але ми знали, що один необережний рух може викрити нас. Прокравшись до вентиляційної шахти, ми обережно спустилися всередину бази. Усередині було тихо, але кожен крок супроводжувався відчуттям, що за нами стежать.

— Примарник відомий своїми пастками, — зауважила Вероніка. — Він може з’явитися в будь-який момент.

Ми дісталися до центрального коридору, що вів до кімнати з даними. Я приготував планшет, щоб підключитися до системи і зламати захист. Але раптово датчики безпеки зреагували, і повітря наповнилося легким тріском — це була ознака присутності Лазурного Примарника.

— Андрію, він тут! — крикнула Вероніка, і ми миттєво розділилися. Я сховався за металевою колонною, тоді як Вероніка почала рухатися в протилежному напрямку, намагаючись відволікти увагу Примарника.

Примарник матеріалізувався біля неї, його синє тіло мерехтіло, як електричний струм. Його очі, підсвічені холодним світлом, спостерігали за кожним її рухом.

— Ти думала, що зможеш сховатися від мене? — його голос лунав, ніби долинав із самого повітря. — Я бачу все, навіть у темряві.

Вероніка швидко змінила позицію, кидаючи в бік Примарника димові гранати. Дим наповнив приміщення, створюючи хаос і тимчасово дезорієнтуючи його. Цього було достатньо, щоб я зміг дістатися до терміналу і почати злам системи.

— У мене є кілька хвилин, щоб завершити процес, — прошепотів я через зв’язок.

— Тримайся, я його ще трохи затримаю, — відповіла Вероніка, ухиляючись від чергової атаки Примарника.

Але навіть із димом і постійними маневрами його було важко збити з пантелику. Він пересувався так швидко, що лише відображення його тіні було помітним.

— Діма, у нас проблема! — звернувся я до нашого оператора по зв’язку. — Нам потрібна допомога, щоб його відволікти.

— Зрозумів, — почувся його голос. — Я ініціюю відволікаючий сигнал із зовнішнього периметра. Це дасть вам кілька додаткових хвилин.

Після цього пролунав різкий сигнал тривоги, що привернув увагу не тільки Примарника, але й інших охоронців на базі. На мить він зупинився, ніби перевіряючи, звідки йде загроза.

— Усе майже готово, — повідомив я, завершуючи завантаження даних.

Але раптом у дверях з'явилася масивна фігура Сталевої Вежі. Його важкі кроки гулко відбивалися від стін, і кожен його рух був наповнений силою. Вежа не збирався гратися, він відразу кинувся на нас.

— Вероніка, тепер наша черга діяти разом! — крикнув я, бачачи, що час спливає.

Вероніка швидко підбігла до мене, і ми стали спиною до спини. Її завдання було відволікати Примарника, тоді як я мав зупинити Вежу хоча б на кілька секунд.

— Стій на місці, малий! — прокричав Сталева Вежа, розмахуючи кулаками, які світилися енергією.

Я кинувся вперед, ухиляючись від його удару, і використав одну з наших нових димових гранат, яка викликала тимчасову дезорієнтацію. Вежа зупинився, трясучи головою, намагаючись зрозуміти, де ми знаходимося.

Цього моменту вистачило, щоб я завершив завантаження. Дані були в нас.

— У нас є те, що потрібно! — крикнув я через зв’язок.

Ми негайно почали відступати, намагаючись не зіткнутися з Примарником і Вежею. Наше єдине завдання тепер — вибратися звідти якомога швидше.

Діма підготував для нас безпечний маршрут втечі, і за кілька хвилин ми вже бігли вулицями, залишаючи базу далеко позаду.

— Це було надто близько, — важко дихаючи, промовила Вероніка, коли ми нарешті зупинилися в безпечному місці.

— Але ми впоралися, — відповів я, стискаючи диск із даними. — Тепер ми дізнаємося, що приховують ці герої, і як використати це проти них.

Повернувшись до штабу, нас зустріли Ілля, Міку і Темний Страж.

— Ви зробили великий крок вперед, — сказав Ілля з посмішкою. — Але це лише початок. Тепер ми повинні ретельно проаналізувати ці дані і підготуватися до наступного етапу.

— Добре, що ви не потрапили в руки Примарника, — додала Міку. — Він один із тих, з ким краще не зустрічатися. У вас був план, і ви його виконали, але попереду буде ще важче.

Ми з Веронікою кивнули, розуміючи, що кожне завдання піднімає нас на новий рівень складності. Але тепер ми були більш готовими, сильнішими і ще рішучішими.

19 сторінка 

Після успішного викрадення даних ми з Веронікою відчували якесь піднесення. Ми стали сильнішими, більш рішучими, але разом із тим розуміли, що з кожною новою місією наша відповідальність зростає. Ми повернулися до штабу, де на нас уже чекали Ілля, Міку і Темний Страж.

Дані, які ми добули, містили важливу інформацію, але їх ще потрібно було розшифрувати і зрозуміти, як використати ці відомості проти героїв. Ми зібралися у великій залі, де на стінах висіли монітори з поточними зведеннями про рухи героїв та їхні операції.

— Це було ризиковано, але ви впоралися, — сказав Темний Страж, його голос прозвучав із тіні, яка огортала його фігуру. — Тепер ми повинні використовувати ці дані з розумом. Будь-який необдуманий крок може нас викрити.

Міку вже почала працювати з отриманими файлами, її пальці швидко пробігалися по клавіатурі, вводячи команди для аналізу даних.

— Це буде складно, але ми повинні дізнатися, що саме герої приховують, — промовила вона, не відриваючи погляду від екрана. — Якщо ми знайдемо хоч найменший доказ корупції або змови, це може змінити розстановку сил у місті.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍