Читати книгу - "Дежавю (deja vu) , The goddess Aphrodite"

Глава 11

Роза знову прокинулась вранці, але цього разу почуття важкості в грудях було особливо відчутним. За останні кілька місяців її життя змінилося: від стабільної кар'єри до раптових змін у особистому житті. Вона працювала з ранку до вечора, намагаючись не думати про те, що її серце все ще залишалося в тому минулому, яке вона намагалася відпустити. Роза намагалася заповнити порожнечу роботою, подорожами, новими знайомствами, але кожен раз, повертаючись додому, вона відчувала, як її душа залишалася порожньою.

Зараз, сидячи в офісі, вона намагалася зосередитись на звітності, але думки знову поверталися до Максима. Її серце піддавалося ще одному нападові ностальгії, але цього разу вона вже не дозволяла собі сльози. Замість цього вона заплющила очі, намагаючись віднайти спокій. Вона знову згадала ті миті, коли їхні розмови були легкими і невимушеними, коли він тримав її за руку, і вони разом мріяли про майбутнє. Але тоді все здавалося настільки незначним. Тепер же її серце билося тільки від гіркоти.

— Чому не можна просто забути? — запитала вона тихо сама себе. Відповіді не було. Лише глибокий біль, який вона намагалася приховати від усіх, навіть від себе.

Згодом, коли день добігав кінця, Роза вийшла з офісу і зустріла Олександра — нового колегу, який не раз запрошував її на вечерю. Він був привабливим і розумним, мав все, що можна було б бажати. Але чомусь кожен раз, коли Роза залишалася з ним на самоті, вона не могла позбутися відчуття, що його присутність лише нагадує їй про Максима. Олександр не був тим чоловіком, який може підняти її на нову висоту. Він був хорошим, але... порожнім у її серці.

Зі здивуванням для себе Роза відчула, як все частіше почала думати про Максимові дзвінки і ті спільні плани на майбутнє, які вони колись будували. Але час йшов, і він став лише частиною її спогадів. Тоді вона намагалася переконати себе, що це лише етап її життя. Але ці етапи ніколи не були завершені.

Олександр подивився на неї з усмішкою, яка була занадто вперта, щоб бути щирою.

— Все добре? — запитав він.

Роза кивнула головою, але її очі не мали того блиску, який колись був. Вона розуміла, що не була чесною з ним, навіть якщо він того не помічав. Вона намагалася, але відчувала, що цей зв'язок був лише механічним рухом через зовнішній імпульс. Вона не могла сказати, що це любов, але боялася бути самотньою. І цей страх все ще залишався її супутником.

Максим, тим часом, мав свої труднощі. Він повернувся до рідного міста, але не почувався вдома. Його нове життя не було тим, чого він прагнув. Він відчував постійну напругу, мовби йшов по колу, не маючи змоги змінити напрямок. Він все ще не зміг забути Розу, але й одночасно розумів, що її відсутність у його житті була результатом його власних помилок.

Часто він блукав вулицями свого міста, згадуючи те, як вони разом колись гуляли тут, як вона сміялася, і як вони влаштовували свої маленькі пригоди. Він сидів на лавці біля того самого озера, де вони вперше поцілувалися, але вода, що колись виглядала такою спокійною, тепер здавалася йому холодною і темною.

Максим намагався знайти інших жінок, щоб заповнити порожнечу, але кожна спроба лише посилювала відчуття порожнечі. Жодна з них не могла зрівнятися з Розою. Вона була частиною його світу, навіть якщо він це не розумів вчасно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍