Читати книгу - "Будинок безлічі шляхів"

глянув на величезну Приблуду. 

— Всього лише завбільшки з коня. А труби тут розжарилися до червоного. Як думаєш, що мені робити? — запитав він. 

— Ой, ну чесне слово! — розлютилася Чарліна. Вона акуратно відіпхнула збільшену Заклинанням збільшення Приблуду і зайшла у вбиральню. Наскільки можна було бачити крізь пару, окріп лився з усіх чотирьох кранів і з туалетного бачка, а труби на стінах справді розжарилися до вишневого. 

— Дідусю Вільяме! — гукнула вона. — Як зробити, щоб вода у ванній була холодна? 

З-за шипіння й дзюрчання озвався лагідний голос дідуся Вільяма: 

— Докладніші вказівки ти знайдеш у валізі, люба. 

— Це не годиться! — сказала Чарліна. Вона розуміла, що нема часу на порпання у валізі: ось-ось щось могло вибухнути. — Охолонь! — гукнула вона просто в пару. — Застигни! Труби, ану, негайно холоньте! — кричала вона, вимахуючи руками. — Наказую вам охолонути! 

На її превеликий подив, це спрацювало. Пара спершу перетворилася на окремі хмарки, а тоді зовсім зникла. Водоспад в унітазі ущух. Три з чотирьох кранів забулькали, з них перестала текти вода. На четвертому — а це був кран холодної води над умивальником, і з нього ще текла цівка — майже зразу утворився іній і повисла бурулька. Ще одна бурулька з’явилася на трубах, які перетинали стіну, а тоді з сичанням сповзла у ванну. 

— Так воно краще, — сказала Чарліна. 

Вона обернулася, щоби глянути на Приблуду. Приблуда сумно зиркнула на неї. Вона була все така ж величезна. 

— Приблудо, — сказала Чарліна, — зменшись. Негайно. Наказую тобі. 

Приблуда сумно махнула кінчиком гігантського хвоста і залишилася того ж розміру. 

— Якщо вона чарівна, — сказав Пітер, — може, вона сама змогла би повернутися до попереднього розміру, якби захотіла. 

— Ой, та замовкни ти, — накинулася на нього Чарліна. — Що ти взагалі збирався зробити? Ніхто ж не п’є окропу. 

Пітер сердито глянув на неї з-під мокрого сплутаного волосся. 

— Я хотів чаю, — пояснив він. — Чай заварюють окропом. 

Чарліна ніколи в житті не заварювала чаю. Вона стенула плечима: 

— Що, справді? 

Піднявши обличчя вгору, вона запитала: 

— Дідусю Вільяме, як нам тут отримати гаряче пиття? 

Знову озвався лагідний голос: 

— У кухні постукай по столу і скажи: «Чай». У вітальні постукай по візку в кутку і скажи: «Ранковий чай». У спальні… 

Ні Пітер, ні Чарліна не збиралися дослуховувати про спальню. Вони кинулися до дверей туалетної кімнати, зачинили їх, знову відчинили — Чарліна рішуче штовхнула Пітера вліво — і втиснулися в кухню, обернулися, зачинили двері, знову їх відчинили і врешті-решт опинились у вітальні, де почали гарячково розглядатися за візком. Першим його помітив Пітер і підбіг у куток до нього перед Чарліною. 

— Ранковий чай! — закричав він, гамселячи по його порожній скляній поверхні. — Ранковий чай! Ранковий чай! Ранков… 

Перш ніж Чарліна встигла підбігти і вхопити його за руку, візок виявився вщерть напханий чайничками, молочними кухлями, цукерницями, млинцями, блюдцями з вершками, блюдцями з варенням, тарілками з гарячими тостами з маслом, гірками мафінів і шоколадним тортом. Знизу вистромилася шухлядка, повна ножів, ложок і виделок. Чарліна з Пітером дружно підтягнули візок до затхлого дивану і сіли їсти та пити. За хвилину Приблуда просунула в двері свою гігантську голову і стала принюхуватися. Побачивши візок, вона налягла на двері та протиснулася в кімнату, де сумовито і велично підповзла до дивана і поклала величезне кошлате підборіддя на його спинку за Чарліною. Пітер неуважно глянув на неї і простягнув їй кілька мафінів, які вона дуже чемно взяла і миттю проковтнула. 

Через добрих півгодини Пітер відкинувся на спинку і потягнувся. 

— Це було класно, — сказав він. — Ну, принаймні ми не помремо з голоду. Чарівниче Норланде, — запитав він у порядку експерименту, — як нам отримати обід у цьому домі? 

Відповіді не було. 

— Він відповідає тільки мені, — сказала Чарліна дещо самовдоволено. — А я не збираюся його зараз про це запитувати. До твого приходу мені довелося мати справу з лабоком, і я дуже втомилася. Я йду спати. 

— Що таке лабок? — запитав Пітер. — Здається, один такий убив мого батька. 

Чарліні не хотілося відповідати. Вона встала і пішла до дверей. 

— Зачекай, — сказав Пітер. — Як прибрати оце все з візка? 

— Без поняття, — промовила Чарліна. Вона відчинила двері. 

— Стривай, стривай, стривай! — вигукнув Пітер, наздоганяючи її. — Спершу покажи мені мою спальню. 

«Певно, треба, — подумала Чарліна. — Він же не розрізняє, що «направо», а що «наліво»». Вона зітхнула і знехочу завела Пітера в кухню, в якій досі вирували бульки, щоби він забрав свій наплічник, а тоді покерувала ним, щоби він повернув уліво, знову до дверей спалень. 

— Займай третю звідси. Друга моя, а перша — дідуся Вільяма. Але їх там цілі милі, якщо раптом захочеш іншу. Добраніч, — додала дівчинка і пішла у ванну кімнату. 

Тут усе було покрите інеєм. 

— Ой, та добре, — сказала Чарліна. 

Коли вона прийшла у свою спальню і влізла в трохи поплямлену чаєм нічну сорочку, Пітер вибіг у коридор із криком: 

— Агов! Унітаз покрився льодом! 

«Не пощастило тобі», — подумала Чарліна. 

Вона лягла в ліжко і майже відразу заснула. 

Десь за годину їй приснилося, що на неї всівся кошлатий мамонт. 

— Злазь, Приблудо, — сказала вона. — Ти завелика. 

Після цього Чарліні приснилося, що мамонт із глухим бурчанням повільно зліз із неї, і її затягли інші, глибші сни. 

Розділ п’ятий, 

у якому Чарліна приймає стурбовану матір 

Прокинувшись, Чарліна виявила, що Приблуда поклала свою величезну голову на ліжко, впоперек ніг Чарліни. Решта Приблуди височіла на підлозі білою кошлатою горою, що займала мало не всю кімнату. 

— Значить, сама ти не поменшаєш, — констатувала Чарліна. — Доведеться щось придумати. 

У відповідь Приблуда кілька разів тяжко і хрипко зітхнула, а тоді, очевидно, знову поринула в сон. Чарліна насилу висмикнула ноги з-під її голови і обійшла навколо гігантського тулуба, щоби знайти чисте вбрання і вдягнутися. Причісуючись, Чарліна з’ясувала, що всі її шпильки до волосся кудись зникли — ймовірно, загубилися, коли вона сторчголов полетіла з кручі. У її розпорядженні залишилася тільки стрічка. Мама завжди наполягала, що респектабельні дівчата повинні заколювати волосся в тугий кок на голові. Тож Чарліна ніколи й не носила жодної іншої зачіски. 

— Ой, та добре, — сказала вона своєму відображенню в дзеркалі. — Мами тут нема, чи не так? 

Вона заплела волосся в товсту косу, перекинувши її через плече, і скріпила на кінці бантом. Із косою її відображення здалося Чарліні гарнішим, ніж завжди, — більш повновидим, не таким худим і сердитим. Вона кивнула своєму відображенню і стала пробиратися, обходячи навколо Приблуди, до ванної. 

На щастя, за ніч ванна розмерзлася. Кімнату наповнювало крапання води, що зросила труби, і здавалося, що все гаразд, аж поки Чарліна не торкнулася кранів. З усіх чотирьох текла крижана вода, яка не теплішала, хоч скільки дівчинка не тримала крани відкритими. 

— Однаково я не збиралася купатися, — пхикнула Чарліна, виходячи в коридор. 

Від Пітера не долинало ні звуку. Чарліна пригадала, як мати говорила їй, що хлопчиків уранці й кіньми не піднімеш. Тому непокоїтися вона не стала. Дівчинка відчинила двері й повернула наліво — до кухні, просто в щільну піну. Згустки піни й окремі великі бульки вилетіли за нею в коридор. 

— Прокляття! — розсердилася Чарліна. 

Вона пригнула голову, прикрила її руками і пірнула в кімнату. Тут було жарко, як у пекарні її батька в дні, коли випадало велике замовлення. 

— Ну і ну! —