Читати книгу - "Закохані в скарби предків, Rada Lia"

— Добре, зайчику, — відповів він поблажливо. — Я чекаю на тебе внизу.

За кілька хвилин дівчата вивели у коридор наречену в пишному білому вбранні. Вони тримали її за руки, пригладжували волосся, говорили компліменти. Однак туга стискала серце Асі: “Крім Гліба, я тут нікого не знаю. В мене немає жодної близької людини”. Сум оповив серце дівчини. Коли вона зійшла зі сходів й побачила десятки пар очей, що втупилися в неї й відстежували на її обличчі кожну емоцію, то відразу натягнула на себе широку посмішку. Вона вже збиралася підійти до Гліба, як хтось узяв її за руку. Вона повернула голову й застигла. Поруч із нею стояв Вадим.

— Я не дозволю тобі сумувати на своєму ж весіллі, — промовив він. 

— Як ти тут опинився? Я думала, що ти мене ігноруєш і ми більше не побачимося!..

— Якщо чесно, то так цілком могло б бути, якби не твій майбутній чоловік, — Вадим поглядом показав на Гліба. — Це він знайшов мене й запросив на весілля. Сказав, що ти сумуєш без мене й що тебе з’їдає почуття провини. Це так?

Замість відповіді Ася на мить перестала дихати. Вона дивилася на Вадима широко відкритими очима й мовчала.

— А потім я подумав, — продовжив Вадим, — що ти не винна, що не любиш мене. 

— Люблю, — тихо промовила Ася, — але по-іншому.

— Як брата? 

— Як брата. Як батька. Як найкращого друга. Крім тебе, у мене нікого більше в цьому світі немає.

— Але заміж ти виходиш все-таки за Гліба, а не за мене.

Ася мовчала. В її очах відображався біль.

— Я хочу, щоб ти була щаслива, — зітхнув Вадим. — Я буду радий бути тобі другом, братом і батьком. А найголовніше — твоїм почесним гостем на весіллі. 

Чоловік взяв Асю під руку й повів її до реєстраторки видавати заміж.

Пройшло два роки.

Ася лежала у ліжку, насолоджуючись можливістю розслабитися й нікуди не поспішати. Поруч спав її чоловік. Ася обвела поглядом кімнату — старовинні меблі та свічники, білі простирадла, відкрите вікно. Співи пташок заповнювали простір. Прохолодний вітерець линув з відкритого вікна. Вона повернулася до Гліба й провела рукою по його волоссю. Той лиш щось мугикнув. 

Раптом її телефон завібрував. З подивом вона побачила повідомлення від Вадима. Він два роки з нею не спілкувався. Ще з дня весілля.

“Тепер і я знайшов ту, з якою хочу одружитися. Запрошую тебе на весілля, мала. PS. Ти також назавжди залишишся моєю найкращою подругою, сестрою та найближчою людиною. Тож, сподіваюся, ти приїдеш. І бандюка свого з собою прихопи)”.

Очі Асі почало щипати. Вона вдихнула глибше свіже вранішнє повітря й посміхнулася.

— Так і має бути, — прошепотіла вона, доторкнувшись до золотого кулона, який носила на шиї.

Кінець