Читати книгу - "Обрана бути собою, Ельма Кіраз"

— Що ж, — я розчаровано видихнула, бо зрозуміла, що сьогоднішня моя спроба абсолютно провальна, — до побачення, Арсене.

Я кинула на нього останній спопеляючий погляд і демонстративно пішла в бік стежки через парк. «Просто кажу». А я просто іду так, як хочу. В мені не було злості, можливо дрібне роздратування. Але я справді не могла зрозуміти, що ж не так. Чому на нього не діє нічого з того, що я звикла використовувати для чоловіків. Мені навіть штраф в поліції за неправильну парковку не виписали, бо я просто гарно покліпала очима. А тут абсолютна стіна. Можливо в нього хтось є. Дівчина, наречена... Бо обручки він не має, отже не одружений. Чи може в нього якесь нерозділене кохання, любовна травма. І тепер він обережно відноситься зі всіма жінками. В голові було занадто багато думок, що я навіть не помітила, як дійшла додому. 
Там мене зустрів невеликий безлад з купою коробок та якогось сміття. А у вітальні стояла величезна ялинка, яку вже встигли трохи прикрасити. І навколо неї метушились мама з тіткою, а тато намагався розплутати гірлянду.

— Що тут відбувається? — я оглянула все це божевілля та підійшла ближче.

— Нарешті ти тут, — не відриваючись від роботи сказала мама, — де ти була?

— Мала справи, — я лиш знизила плечима, — оглядала місцевість.

— Сама? — здивувалась тітка, — в нас же так легко заблукати. Тут стільки різних вуличок.

— Ну як бачите, не заблукала. Прийшла. А де ви взяли цю ялинку?

— На ялинковій фермі, — сказав тато, борячись з вузлами на дротах, — таке враження, що хтось навмисно заплутав ці дурнуваті гірлянди!

— Дай, допоможу…— я обережно забрала від батька всі ті дроти та почала розвʼязувати їх.

— Скоро Різдво. Таке чудове свято, — важко видихнула тітка, — як шкода, що вже без мами…

— Досі картаю себе за те, що ми так рідко збирались разом, — сумно сказав тато, — відчуваю себе винним, що вона так скоро від нас пішла…

— Ну годі тобі, — втрутилась мама, — вона була хвора жінка. І вже досить довго. Ти ні в чому не винен.

— Я знаю, але це… Я не можу це пояснити.

— Ну годі вам, — втрутилась тітка, — нащо я взагалі про це заговорила. Не треба сумувати, а радіти. Мама завжди любила свята, то ж точно б не хотіла, аби ми сиділи та горювали.

Я мовчки слухала їх, розплутуючи гірлянду. Всі ці розмови про сімʼю, її цінності та про все, що було з цим повʼязано, здавались мені дуже дивними. Я ніколи не хотіла заміж і не хочу. Звісно, я люблю своїх батьків, захоплююсь їхніми відносинами, проте собі такого я б не побажала. Мені подобається моє життя, яке воно є зараз. Зі всіма його пригодами, новими знайомствами,  з моєю особливою свободою. 
Коли я розплутала гірлянду, то залишила її для них, та пішла до своєї кімнати. Мені було просто не цікаво цим займатися, особливо вислуховуючи всі ці дивні сімейні історії. 
Наступного дня я постійно моніторила робочий чат і мені страшенно не подобалось те, що я бачила. Вони переплутували замовлення, неправильно рахували ціну послуг та ще купа дрібних помилок. Мені це щиро було дивно, бо зазвичай всі мої працівники були ідеальними. Я нервово ходила кімнатою, бо всі ці ситуації шалено підривали репутацію мого салону.

— Що там з нашим авто? — я вирішила спитати в тата.

— Не знаю, — він знизив плечима, — місцевий майстер нічого з нею не зміг зробити. Треба викликати когось з міста. Або евакуатор.

— Мені треба додому. В місто. Сьогодні ж.

— Вибач, я нічого не можу зробити. Замов таксі.

— А воно тут взагалі існує? — я засміялась, але потім в голову закралась чудова думка. Адже одне таксі тут точно можна викликати.

— Здається, я вже точно нічого у вас не забув, — Арсен практично пробурчав, коли відповів на мій дзвінок.

— Так, я знаю, — я закотила очі, — але я дзвоню з іншої причини.

— Невже щось сталося?

— Мені потрібна ваша допомога. Точніше, ваша автівка.

— Що? — він різко спитав, — для чого?

— Ми можемо зустрітися і поговорити? По телефону це надто довго.

— Чому ви знову намагаєтесь зіпсувати мій день?

— А ви до всього так негативно відноситесь чи лише до мене? — я намагалась триматись спокійно.

— Зараз я на роботі. Звільнюсь ближче до вечора. 

— Гаразд, де мені вас шукати?

— Ви хочете прийти до мене на роботу?

— А це заборонено? Ви ж наче мій нотаріус. Я маю повне право.

— Гаразд, — Арсен сказав це наче крізь зуби, — я надішлю вам адресу.

Я переможно посміхнулась та завершила розмову. Навіть якщо він всіляко показує, що зневажає мене, все одно піддається на мої маніпуляції. Хоч і цього разу я хочу використати його в зовсім інших цілях, проте це точно не заважатиме робите й інше. Адже, будучи так близько поряд з ним в авто, можливо, вийде розтопити його лід.