Читати книгу - "Ніжна дівчинка мільйонера, Кіті Лав"

6.2 Розмова з мамою

Серце забилося частіше, а дихання перехопило. Я не чула її голосу відколи пішла з дому, відколи обрала власний шлях, а не той, що вона мені нав’язувала.

— Настя, як ти? — запитала вона тихо, ніби боячись, що я покладу слухавку.

Я мовчала. В голові пронеслися спогади, біль, непорозуміння, сварки… Але також і тепло, яке я відчувала колись удома.

— Я… добре, — нарешті відповіла я, не знаючи, що сказати далі. – Мамо… — тихо промовила я, намагаючись стримати змішані почуття. — У мене все добре.

На іншому кінці дроту запанувала коротка тиша, а потім я почула її зітхання.

— Правда? — її голос був тремтливий, майже невпевнений. — Я так хвилювалася за тебе…

Я ковтнула клубок у горлі й усміхнулася, хоча вона цього не бачила.

— Правда, мамо. У мене все добре. Я знайшла роботу, маю гарне місце для життя. Все налагоджується.

— Це добре, — вона трохи замовкла, а потім додала: — А ти… ти щаслива?

Я задумалася на секунду. Чи щаслива я? Озирнувшись на своє нове життя, я зрозуміла, що відповідь очевидна.

— Так, мамо, я щаслива, — щиро сказала я.

— Це головне, — голос мами став м’якшим, теплішим. — Я скучила за тобою, доню… Дуже скучила.

Моє серце стислося. Я не чекала цих слів, але вони одразу розтопили весь лід образ, що накопичувався роками.

— Я теж скучила, мамо…Я обов’язково приїду в гості, мамо, — сказала я теплим голосом. — Можливо, навіть не сама…

На іншому кінці дроту запанувала тиша.

— Не сама? — нарешті перепитала мама, і я навіть уявила, як вона примружує очі від цікавості.

Я ледь помітно усміхнулася, відчуваючи, як у грудях розливається приємне тепло.

— Так, — відповіла я, не уточнюючи деталей.

— Ой, Настю, тепер ти просто зобов’язана приїхати якнайшвидше, — в її голосі прозвучало пожвавлення. — Хто цей загадковий супутник?

Я тільки засміялася:

— Побачиш, мамо. Скоро все розповім.

— Ну добре, тепер я точно не заспокоюся, поки не дізнаюся! — жартівливо обурилася вона.

Я почула в її голосі радість, і це зробило мене ще щасливішою. Здається, моє життя справді починало складатися якнайкраще.

Олег прийшов додому трохи пізніше, ніж зазвичай. Я вже встигла накрити на стіл, і в кухні смачно пахло свіжоприготовленою вечерею. Побачивши мене, він усміхнувся, а я, не стримуючи гарного настрою, одразу підбігла до нього.

— Ти втомився? — запитала я, обіймаючи його.

— Зовсім трохи, — відповів він, притискаючи мене до себе. — Але зараз усе мине.

Ми сіли за стіл, і я, трохи хвилюючись, сказала:

— Я сьогодні купила сукню. Думаю, що вона ідеально підійде для вечірки.

Олег підняв брови й зацікавлено подивився на мене:

— І якого ж вона кольору?

Я лукаво всміхнулася:

— Це сюрприз. Побачиш сам.

Він примружив очі, ніби оцінюючи мою інтригу, а потім схилився ближче й ніжно поцілував мене в губи.

— Я впевнений, що ти будеш неперевершена, — прошепотів він.

Я відчула, як мої щоки спалахують теплом, а серце починає битися швидше. Вечір обіцяв бути особливим.

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍