Читати книгу - "Beautiful moon, ДіанаЛ"

26
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 53
Перейти на сторінку:
Частина 7

Наступні тижні після фестивалю промайнули, мов один довгий сон.

 

Шкільні дні були наповнені уроками, домашніми завданнями й невеликими радощами. Емілія поступово звикала до японської мови, хоча іноді ще плуталася у складних фразах, і тоді Тао тихо підказував їй, нахиляючись ближче, а його голос змушував її серце битися швидше.

 

Після школи вони часто гуляли містом — ходили в невеликі кафе, де їли тайякі та пили гарячий чай. Айко іноді приєднувалася до них, жартуючи, що не хоче заважати «закоханим голуб’ятам», від чого Емілія червоніла, а Тао лише хитро усміхався.

 

Одного дня сталося щось несподіване.

 

Це був дощовий вечір. Уроки закінчилися, й Емілія разом із Тао затрималася в бібліотеці, дописуючи реферат. Коли вони вийшли, небо було затягнуте хмарами, а дощ тихо барабанив по даху школи.

 

— О ні… — зітхнула Емілія, — я забула парасольку.

 

Тао мовчки розгорнув свою й усміхнувся:

 

— Ходімо під моєю.

 

Вони йшли вулицею, притулившись одне до одного, щоб не намокнути. Дощ тихо шурхотів по листю, а повітря було свіжим і прохолодним.

 

— Знаєш… — почав Тао, зупиняючись під ліхтарем. — Є одна традиція в Японії. Якщо двоє людей ділять одну парасольку, це вважається романтичним знаком.

 

Емілія здивовано поглянула на нього:

 

— Серйозно?

 

Він кивнув, трохи зніяковівши.

 

— І що це означає для нас? — тихо запитала вона.

 

Тао на мить замовк, ніби збирався з духом, а потім, подивившись їй у очі, сказав:

 

— Це означає, що я щасливий бути поруч із тобою. Завжди.

 

Емілія відчула, як її щоки запалали, а серце пропустило удар. Вона простягнула руку й легко торкнулася його долоні, сплітаючи їхні пальці.

 

— Я теж щаслива, що ти поруч.

 

Вони стояли під парасолькою, слухаючи тихий шепіт дощу, і цей момент здавався їй досконалим.

 

Наступного дня в школі всі говорили про майбутній спортивний фестиваль. Айко знову підскочила до них із блиском в очах:

 

— Ви вже вибрали, в якій дисципліні братимете участь?

 

— Спортивний фестиваль? — перепитала Емілія.

 

Айко закивала:

 

— Так! Біг, перетягування канату, стрибки з місця — купа всього!

 

Тао подивився на Емілію й усміхнувся:

 

— Можливо, візьмемо участь у забігу для пар?

 

Емілія захихотіла:

 

— Думаєш, у нас вийде?

 

— Звісно. Ми ж команда, — підморгнув він.

 

Айко схрестила руки й загадково усміхнулася:

 

— Ви такі милі разом…

 

Емілія хотіла щось сказати, але лише розгублено почервоніла.

 

День спортивного фестивалю настав швидше, ніж вона очікувала. Школа вибухнула кольорами — усюди майоріли прапорці, учні сміялися, підтримуючи свої команди, а в повітрі витав запах приготованих на вулиці закусок.

 

Забіг для пар був останнім змаганням дня. Емілія й Тао стояли на стартовій лінії, тримаючись за руки — адже умова полягала в тому, щоб фінішувати разом.

 

— Готова? — запитав Тао.

 

— Готова, — усміхнулася вона.

 

Свисток пролунав, і вони побігли. Їхні рухи були злагодженими, наче вони завжди були командою. Вітер свистів у вухах, а навколо лунали вигуки вболівальників.

 

На фінішній прямій Тао стиснув її руку:

 

— Разом до кінця?

 

— Разом!

 

Вони перетнули фінішну лінію майже одночасно з іншою парою, і натовп вибухнув оплесками. Айко підбігла до них, стрибаючи від радості:

 

— Ви були неймовірні!

 

Тао й Емілія перевели подих і подивилися одне на одного. Їхні долоні все ще були з’єднані.

 

— Ми справді команда, — тихо сказала вона.

 

— І не лише на забігу, — відповів він, дивлячись їй у очі.

 

Цього разу вона перша нахилилася до нього, і їхні губи зустрілися на тлі святкових оплесків і сміху.

 

Життя в Японії лише починалося, але вона вже знала, що з Тао поруч попереду буде багато прекрасних моментів.

 

Наступного ранку сонце ледь прокидалося над горизонтом, коли Емілія відчула теплий промінь на обличчі. Вона розплющила очі й на мить забула, де знаходиться. Японія… школа… Тао… Усе це здавалося майже сном.

 

Вона потягнулася й глянула на телефон. На екрані блимало нове повідомлення від Айко:

 

Айко: “Добрий ранок! У мене є геніальна ідея! Збирайся, скоро за тобою зайду.”

 

— О ні… — прошепотіла Емілія, здогадуючись, що чекає щось неочікуване.

 

Через пів години вона вже стояла біля під’їзду, коли перед нею різко загальмувала Айко на велосипеді.

 

— Готова до пригоди?! — радісно вигукнула подруга.

 

— Якої ще пригоди? — недовірливо запитала Емілія.

 

— Сьогодні в центрі міста фестиваль ліхтарів! Але перед цим ми прогуляємось до старого храму на пагорбі. Кажуть, звідти відкривається неймовірний краєвид!

 

Емілія зітхнула, але не могла не посміхнутися — це справді звучало цікаво.

 

Підйом до храму був не з легких: вузька стежка серпантином вела вгору, а довкола тяглися густі бамбукові зарості. Тао приєднався до них по дорозі, мовчазно йдучи поруч із Емілією, іноді допомагаючи їй переступити через каміння.

 

— Ти не сказала, що це буде справжнє сходження на вершину! — пожартувала вона, коли вони нарешті дісталися храму.

 

Перед ними розгорнулася захоплююча панорама: місто лежало внизу, мов розсипані дорогоцінні камені, а на горизонті сяяло сонце, забарвлюючи небо в ніжно-рожеві й золотисті кольори.

 

— Красиво… — прошепотіла Емілія.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 11 12 13 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Beautiful moon, ДіанаЛ», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Beautiful moon, ДіанаЛ"