Читати книгу - "Риль. Любов дракона"

не забуваючи при цьому стиха стежити один за одним.

При появі дівчини столові прилади були відкладені в сторону. Ластіран, вставши з-за столу, зробив крок до завмерлої на порозі Риль.

— Прошу, — їй простягнули руку, — зізнатися, я підозрював, що зелений колір тобі до лиця, але дійсність перевершила всі мої очікування.

Від компліменту, а скоріше від пильних поглядів шести чоловіків у дівчини спалахнули рум'янцем щоки. «Спокійно!» — скомандувала собі. Раз вже доля звела її з драконами, імунітет від драконівської чарівності доведеться виробляти на ходу. Але як важко встояти, адже чарівність у них в крові.

— Дякую, — ввічливо подякувала Риль, — і за комплімент, і за сукню. Ваш смак бездоганний.

Дракон відповів задоволеною посмішкою. Риль взяли за руку, підвели до столу і урочисто посадили на чільному місці.

— Дозволь представити моїх гостей, — почав Ластіран. Риль, на свій сором, його майже не чула. Вся увага була поглинена розмаїттям обідніх страв. О, як чудово пахне ота запечена риба або заливне з незрозуміло чого з ніжно-рожевими шматочками м'яса.

— Ерльханц, — дракон, який сидів поруч з дівчиною, витончено вклонився, — Гестер і Разіндарф, — підвелися два інших дракона. Гостя на автоматі кивала у відповідь, мимоволі вишукуючи найапетитніші шматочки на тілі драконів. Як же по-звірячому хочеться їсти!

Ластіран, помітивши голодні погляди гості, підсунув до неї білу чашу, накриту кришкою. Риль квапливо, трохи тремтячою від голоду рукою, зняла кришку і розчарувано зітхнула. Перед нею був суп. У ледь підфарбованій воді плавали якісь слизькі грудочки чогось білого.

— Гм, це що? — вона гидливо тицьнула ложкою в нудотну на вигляд рідину.

Кестірон співчутливо посміхнувся і запитав:

— Скажи, Риль, коли ти їла в останній раз?

— Добу тому, напевно, — напружила дівчина пам'ять.

І сама здивувалася — всього лише добу, а здається, цілу вічність провела в цьому світі.

— Зараз уже вечір, ти проспала цілий день. Зцілення пройшло не так добре, як нам хотілося б. Боюся, можливі ускладнення. Тому сьогодні поживна їжа для тебе протипоказана.

Сперечатися з цілителем нерозумно, псувати його працю — ще нерозумніше. Риль піднесла ложку до рота. Зі здриганням проковтнула. Супчик для хворих виявився на смак нічого, тобто ніякого смаку в ньому не було. «Хоч би посолити, чи що, — бурчала про себе Риль, — самі собі повні тарілки накладають, а мене слизькою водою годують», — спробувала вона образитися. Але в душі панувала незвична порожнеча, немов все емоції стерли, і це «все одно» лякало більше, ніж пережитий полон, камера і катування.

Підняла очі від тарілки — дракони не стримували посмішок.

— Лікував не я один, — примружився цілитель, — дехто теж зробив свій внесок.

Риль насторожилася, аж надто їй не сподобалися красномовні переглядання драконів. І цей дивний перехід на «ти», предтавлення драконів тільки першим ім'ям. Цікаво, що вона пропустила? Вступ у драконівське сім'ю або, правильніше буде сказати, гніздо? Як же не вистачає інформації, щоб скласти повну картину.

Дверний дзвінок позбавив її від необхідності пошуків гідного питання. В їдальню з невпевненим виглядом увійшов Радник. Риль напружилася, а от інші навіть не здивувалися, немов візит правої руки короля входив у розважальну програму обіду.

— Добрий вечір, панове дракони, добрий вечір, пані Риль, — вклонився Радник, скривившись при вигляді «розписного» обличчя дівчини.

— Проходьте, Грастере, проходьте, — Ластіран був сама привітність, — прошу, пообідайте з нами.

— Дякую за запрошення, — Радник, мабуть, ніяк не міг зважитися почати розмову, тому відстрочку сприйняв з полегшенням, та й гарний настрій господаря дозволяв сподіватися на благополучний результат справи. Але дракони не мали наміру вести світську бесіду, і за столом повисло напружене мовчання.

Риль з полегшенням відклала ложку. Вона відчула себе досить ситою, щоб не впасти в голодну непритомність, тому тортури драконячою баландою можна було припинити. Та й візит Радника насторожував. З чим він завітав? А той зволікав, неуважно катаючи по тарілці самотню морську мушлю. Іншим разом він би не відмовився від такого делікатесу, але зараз він мав непросту справу — визнати власні помилки, та ще й перед лускатими.

— Пані Риль, вам, напевно, цікаво дізнатися, що Харзер дійсно був замішаний у викраденні принцеси. Імена його спільників нам відомі, але ось через кого він підтримував зв'язок з Блідолицим і хто звів їх один з одним, встановити не вдалося. Харзер приніс клятву Очищуючої Смерті. На світанку він зробить ритуальне самогубство. Це на краще. Довічне заслання в Туманні гори на копальні — не найкращий варіант для члена королівської сім'ї. Самогубство — єдиний спосіб змити ганебну пляму зради з честі роду.

На жаль, клятва дає йому право уникнути примусового допиту. До того ж, той, хто приніс клятву, недоторканий і не підвладний нікому, крім тієї, що прийняла її. Доля Харзера в руках безликої діви. Його імені вже немає в списку живих, а добровільно відповідати на наші запитання він відмовився. — Радник важко зітхнув. Видно було, що в цій невдачі він звинувачує себе. Дракони слухали уважно, не перебиваючи, але без подиву. Почуте від Радника для них не було новиною. А всередині Риль все більше колола гострими голками крижана грудочка. Слова Радника впивалися в пам'ять, бентежачи її неприємними спогадами.

— Я б хотів принести вам, пані Риль, вибачення від Його Величності Архаріуса Сьомого і від себе особисто, — Радник підняв очі і мужньо подивився в обличчя дівчини. — На свій сором, я був у курсі окремих неприємних якостей брата короля, але не дав команду тримати Харзера під наглядом. Мені він завжди здавався занадто слабким, занадто люблячим власний комфорт, щоб звалити на себе тягар влади.

— Схоже, його високість дуже тонко підштовхнули до цього зрадництва. Шкода, що не вдалося знайти цю розумну сволоту, — похитав головою Ластіран.

Радник не міг відірвати повний каяття погляд від обличчя дівчини, на зблідлий шкірі якої ще яскравіше виділялися наслідки його помилки.

— Мені так шкода, пані, що вам довелося пройти через все це через мою помилку.

— Нічого, — Риль спробувала посміхнутися, вийшло зовсім погано. Сльози навернулися на очі, ще трошки — і вона просто розплачеться, — прошу мене вибачити, я… — проковтнула гіркий клубок, що застряг у горлі, — мені ще занадто важко все це слухати, — Риль схопилася з-за столу і стрімко кинулася геть.

Обличчя драконів закам'яніли, з них немов злетіло все лушпиння доброзичливості.

— Передайте вашому королю, Раднику, — повільно, цідячи крізь зуби кожне слово, виголосив Ластіран, — що якщо цей виродок не піде з життя добровільно, то в цьому йому з радістю допоможуть. І ще, — дракон подався вперед. Радник покрився холодними крапельками поту, заворожено дивлячись в чорні зіниці, в центрі яких хлюпало холодне