Читати книгу - "Риль. Любов дракона"

полум'я люті, — Його Величність, схоже, не дорожить своїм королівством, раз наважується вставати на нашому шляху. Якщо він хоче війни — він її отримає!

— Ні-ні, — злякано захитав головою Грастер, — ми не хочемо воювати з кри… з господарями неба.

— Добре, — відкинувся на спинку стільця Ластіран, — ми затримаємося в вашому місті рівно настільки, скільки буде потрібно часу для одужання нашої гості. І якщо наша гостя буде ще раз засмучена вашим візитом, то, повірте, Раднику, це обійдеться вам занадто дорого.

— Звичайно, звичайно, — пробурмотів Радник, встаючи з-за столу, так і не наважившись покуштувати чорної ікри, — даруйте. Я все розумію.

Він не пам'ятав, як опинився на вулиці, як вдихнув на повні груди свіже морське повітря і зрозумів, що живий, хоча кілька хвилин тому відчував себе головною стравою на столі лускатих тварюк.

— Тьху, — сплюнув в'язку від страху слину, — так і посивіти можна. Але нічого, кілька днів, і місто зітхне спокійно, коли ці тварини заберуться. І дівчину нехай з собою забирають з усіма її секретами.

Радник багато побачив у своєму житті і нутром відчував, коли чужі секрети стають занадто небезпечними для сторонніх вух.

Трохи заспокоївшись, тільки руки ще дрібно тремтіли, видаючи пережите, Радник попрямував вулицею до палацу. Екіпаж шанобливо повз позаду. Нічого, король може і почекати його доповіді, а ось заспокоїти нерви пішою прогулянкою правій руці голови королівства зараз дуже навіть необхідно.

Після відходу Радника напруга за столом не ослабла.

— Думаю, Ластіране, не варто поспішати демонструвати Раді вашу здобич, — Ерльханц був саме співчуття, тільки в глибині його зіниць зміїлися зловтішні язики полум'я, — я б радив заздалегідь підготувати людину до того, що її чекає. Ти знаєш, голова не виносить жіночих сліз.

— Хочеш поєдинку? — спокійно поцікавився Ластіран, і очі драконів, що сиділи за столом, миттєво спалахнули яскраво-червоними зіницями.

— Ну, що ти, — з удаваним переляком квапливо промовив Ерльханц, — твоє ланка виявила мету. Я не маю права заважати виконати волю Ради.

— Ти так впевнений, що поєдинок з тобою може мені завадити? — запитально вигнув брову дракон. Краєчок його рота кривився в ледь помітній усмішці.

Ерльханц з такою силою вчепився пальцями в край столу, що дерево жалібно затріщало.

— Я попереджу Раду про ваше швидке прибуття, — він встав з-за столу трохи швидше, ніж того вимагали пристойності. Пара ударів серця, і лише бліде обличчя дракона нагадувало про недавній спалах гніву. Двоє його товаришів мовчки пішли за своїм командиром, лише кивнувши на прощання.

— Ти був занадто грубий з ним, — несхвально похитав головою Кестірон.

— Ця самовпевнена тварюка надто зазналася, — невдоволено прошипів Ластіран, — давно слід було поставити його на місце.

— Але тепер у нього буде час налаштувати Раду проти Риль. А вже фарб для своєї розповіді він не пошкодує, — підтримав товариша Фестігран.

— Зробленого не повернеш, — клацнув пальцями дракон, — Рада все одно не відмовиться від свого рішення, навіть якщо ми приведемо божевільного старого. Звичайно, будь замість Риль не зелена дівиця, а досвідчений маг, він би впорався із завданням краще. Ось тільки умовити його грати за нашими правилами було б в рази важче. У мене теж немає впевненості, що Риль вирішить нашу проблему. Якщо ні?

— Тоді війна! — проголосив перший дракон.

— Війна! — відгукнувся другий.

— Війна… — тихо повторив третій.

Глава 6

Влетівши в свою кімнату, Риль кинулася на ліжко і гірко розридалася, рясно окроплюючи подушку сльозами. Дівчина сподівалася, що драконам вистачить драконівського такту не намагатися її втішити. Нічого несподіваного в її сльозах не було. Просто вона трохи недооцінила свої сили і здатність психіки до відновлення. Видно, дуже глибокі були душевні рани, і при вигляді Радника вони знову закровоточили.

Наплакавшись, Риль не помітила, як заснула. Прокинулася вона від чіткого відчуття чужої присутності в своїй кімнаті. І дивна річ, їй не потрібно було відкривати очі, щоб зрозуміти, що в кріслі навпроти ліжка сидить Ластіран. Дівчина сіла, нервово розгладила безповоротно пом'яте плаття і з тугою подумала, що ось тепер виглядає точно справжньою потворою — з червоними від сліз очима і розпухлим носом.

— Та й нехай, — махнула вона рукою на свою «чарівну зовнішність». Може, розповість, нарешті, навіщо вона їм потрібна, щоб позбавити себе від споглядання її заплаканої фізіономії.

— Заспокоїлась? — м'яко запитав дракон.

Риль промовчала. Сльози зробили свою справу. Біль пішла, і на душі знову панувала порожнеча. Хоч Ластіран і дивився на неї з щирою участю, але скаржитися дракону?!

Розумом Риль розуміла, що це безглуздо. Лускатий може виявитися в сто разів гіршим за Харзера, але серце… Серце боялося. Боялося знову опинитися на порозі, за яким лежить невідомість.

Коли руйнується світ, ховаючи під собою ілюзію безпеки, коли замість впевненості відчуваєш слабкість і беззахисність, інстинктивно хочеться знайти хоч якийсь захист або захисника.

Дракон не квапив з відповіддю, уважно вивчаючи дівчину.

Риль зібралася з силами, що раніше все вирішиться, то краще.

— Спасибі, що витягли мене з темниці і врятували мені життя. Я готова сплатити цей борг, — видихнула вона. Слова вимовлені, справа зроблена, тепер головне: — Може, скажете, навіщо я вам знадобилася? З таким боргом мені від будь-якої справи не відмовитися.

— Не дурепа, — спокійно констатував Ластіран, — але надто поспішаєш. Все дізнаєшся свого часу. Дай слово, що не втечеш, і я не буду тебе неволити.

— Добре, — кивнула дівчина, твердо дивлячись в нелюдські очі. Все одно бігти нікуди. Навколо чужий світ. Яка різниця, де чекати допомогу?

Їй схвально усміхнулися.

— Як тільки остаточно одужаєш, тебе чекає сюрприз, — не тільки посміхнулися, але і підморгнули, — впевнений, ти мріяла політати на драконах.

— Е-е-е, — промимрила Риль, гарячково намагаючись зрозуміти, що стоїть за цим запрошенням. — Якщо тільки недалеко і недовго, а то боюся, з незвички голова йде обертом, — вирішила вона промацати грунт.

— Недалеко не вийде. Нам летіти пару днів, а ось запаморочення боятися не варто. У тебе тепер є частина драконячої крові, так що страх перед польотом тобі не загрожує.

І дуже задоволений дракон відкинувся на спинку стільця, чекаючи захоплень двоногої. Вони завжди так потішно реагують на спорідненість!

У першу мить Риль обімліла. Драконяча кров! Так ось що з нею відбувається. Ось у чому причина раптової дружелюбності крилатих! Якщо раніше її статус дорівнював повзаючому по землі хробаку, то тепер вона входить до близького кола спілкування. Тобто з нею вже і за стіл можна сісти, і навіть руку потиснути.

Перший шок пройшов, і Риль стала повільно закипати від гніву.

— Ти…, як ти…, та ти…, — легко перейшла вона на товариський тон, намагаючись підібрати