Читати книгу - "Ялта. Ціна миру"

слово “демократія”?» — запитав він, відповідаючи на напад у парламенті щодо його політики в Греції, де він санкціонував придушення комуністичних збройних загонів. «У моєму уявленні простий, скромний, пересічний чоловік, звичайний чоловік, у якого є дружина і сім’я, який вирушає боротись за свою країну, коли вона в біді, який голосує на виборах у належний час і ставить свій хрестик у бюлетені, вказуючи на кандидата, якого хоче обрати до парламенту, — він є основою демократії». Збройні угруповання, які бажають установити тоталітарний режим, як Черчилль характеризував своїх комуністичних опонентів у Греції, були «останньою річчю, що нагадує демократію»[530].

Розділ 29

Шпигунські війни

Тринадцятого лютого 1945 р. державного секретаря Едварда Стеттініуса і його співробітників запросили на прийом, який організовував заступник комісара закордонних справ Андрій Вишинський у будинку для гостей комісаріату в Москві. Стеттініус і троє його найближчих співробітників — Г. Фрімен Метьюс, Алджер Гісс і Вайлдер Фут — напередодні прилетіли до Москви з Ялти продовжувати обговорення деталей досягнутих умов. Вони провели в радянській столиці лише один повний день, але спромоглися втиснути у свій графік спектакль «Лебедине озеро» у Великому театрі на запрошення Молотова[531].

Вишинський був головним промовцем, і його тост справив враження на державного секретаря. «Радянський Союз робить усе можливе, — заявив він, — щоб навчитися у Сполучених Штатів, і вже опанував мистецтво виробництва багатьох речей, які прославили Америку». Він сподівався, «що Радянський Союз зрештою не лише зрівняється зі Сполученими Штатами у виробництві, а й перевершить їх». Тост стосувався економіки, а також американського ноу-хау. Саме в цей час радянські шпигуни активно перекачували у Москву інформацію про американський Мангетенський проект.

Вишинський, можливо, і не знав про заходи щодо отримання технологічної інформації з американського ядерного проекту, але світ радянського шпигунства не був йому чужим. Тими днями Вишинський зустрівся з радянським агентом, який супроводжував Стеттініуса з Ялти у складі американської делегації. Прокурор-зірка московських показових судилищ 1930-х рр. та права рука Молотова в Ялті, котрий уже за кілька тижнів грюкне дверима в Бухаресті, Вишинський явно випромінював вдячність, коли висловив від імені Головного розвідувального управління Червоної армії (ГРУ), захоплення його американському агентові за добре виконану роботу. Наступного ранку він поїхав до московського аеропорту, щоб попрощатися з американською делегацією. «Температура впала нижче нуля і трохи сніжило, — згадував Стеттініус. — Молотов у чорному пальті та чорному капелюсі, Вишинський у формі свого міністерства... чекали на нас там. Коли ми вийшли з машини, оркестр заграв “Всипане зірками знамено” і ми побачили блиск алюмінієвого сплаву C-54 у яскравому світлі прожекторів... Це була надзвичайна сцена». Стеттініус не знав, що він покидав Москву з радянським агентом на борту сріблястого С-54, символу американської економічної могутності[532].

Майбутнє ніколи не виглядало осяйнішим в очах радянських віртуозів шпигунської справи. Тридцятого березня лейтенант Анатолій Горський, вашингтонський резидент Народного комісаріату державної безпеки (НКДБ), прозвітував своїм начальникам у Москві про зустріч, яка відбулася раніше цього місяця, одного з його офіцерів, означеного в таємній телеграмі як «А», і радянського агента, який перебував у Ялті, а потім у Москві під кодовим іменем «Алес». Зашифроване повідомлення, підписане кодовим іменем Горського «Вадим», зазначало:

У результаті обміну повідомленнями з Алесом було встановлено, що Алес постійно працює з сусідами з 1935 р. Упродовж кількох років він очолював невелику групу стажерів сусідів, яка здебільшого складалася з його родичів. Група і сам Алес працюють над отриманням лише військової інформації. Матеріали щодо Банку нібито майже не цікавлять сусідів, і він надає їх нерегулярно... Нещодавно Алес та вся його група здобула радянські нагороди. Після Ялтинської конференції вже в Москві Алес нібито зв’язався з дуже відповідальною радянською особою (Алес дав зрозуміти, що це був товариш Вишинський), яка за наказом Військових сусідів передала йому їхню вдячність[533].

Текст цього повідомлення перехопила американська контррозвідка в рамках проекту «Венона», який був ініційований військовою розвідкою США 1943 р. для моніторингу потоків радянської розвідувальної інформації, а розшифрували його тільки за кілька років після закінчення війни. Текст указував на те, що один із членів американської делегації в Ялті, який після конференції вирушив до Москви, керував мережею радянських шпигунів («стажерів»). Він не працював на зовнішню розвідку НКДБ, але перебував у контакті з «сусідами», що на тогочасному сленгу НКДБ означало розвідку Червоної армії. Радянську військову розвідку не цікавила інформація про «Банк» — Державний департамент США, про який, вочевидь, агент дуже багато знав, і через це НКДБ, який хотів отримати подібну інформацію, відверто заздрив успішнішому «сусідові». Успіх агента підтверджувався десятиріччям його служби, радянськими нагородами та вдячністю Вишинського. Проте ким був таємничий Алес і яку інформацію він міг надати очільникам радянських шпигунів?

Мало хто сьогодні сумнівається в тому, що Алес був не ким іншим, як Алджером Гіссом, тогочасним заступником директора Управління особливих політичних питань Державного департаменту та головною особою Рузвельта з питань створення Організації Об’єднаних Націй. Ураховуючи, що він був членом американської делегації в Ялті, поїхав до Москви після Ялтинської конференції, був членом комуністичного руху в 1930-х рр. і мав родичів, які, можливо, були радянськими «стажерами» — брата, який працював на Державний департамент і дружину, котра поділяла його політичні погляди, — Гісс був найочевиднішим підозрюваним. Його визначна роль у підготовці до конференції ООН у Сан-Франциско привернула увагу співробітників НКДБ у Сполучених Штатах до його особи, і вони вирішили вийти на контакт із зірковим агентом конкурентної розвідки.

Телеграма 5 березня повідомляла, що агент під кодовим іменем «Рубль» (ідентифікований ФБР як Гарольд Ґлассер), якого попросили дати оцінку Алесу, схарактеризував його як «сильну, цілеспрямовану людину із твердим і рішучим характером», яка «є комуністом з усіма наслідками нелегального статусу. На жаль, він, вочевидь, подібно до всіх місцевих комуністів, вважає правила безпеки [конспірації] особистою справою». Як і багато інших радянських симпатиків, які почали шпигувати для СРСР з ідеологічних міркувань, Гісс, мабуть, вважав себе вільним агентом та ігнорував інструкції своїх кураторів про правила шпигунства. Якими б не були його недоліки у технічному плані, він відкинув спроби Ґлассера зв’язати його з резидентом НКДБ у Вашингтоні Анатолієм Горським[534].

Гісс став улюбленцем ЗМІ, коли його призначили генеральним секретарем конференції Організації Об’єднаних Націй у Сан-Франциско. Журнал Time інформував читачів про його призначення у своєму випуску від 16 квітня, де характеризував його як «досвідченого випускника Гарвардського університету… одного з найяскравіших молодих співробітників Державного департаменту». У статті припускалося, що Гісс стане «важливою фігурою» на установчій конференції: «Як генеральний секретар, він керуватиме порядком денним, і його позиція за лаштунками визначатиме можливості інших». Було зазначено, що його обрали на цю посаду в Ялті. Стаття у Time від 28 травня 1945 р., написана за участі засновника та видавця журналу Генрі Люса, якого вразив виступ Гісса в Сан-Франциско, назвала його «молодим, красивим... кар’єрним дипломатом Державного департаменту США, який… майстерно управляв неймовірно складною машинерією конференції»[535].

Не всі редактори Time були в захваті від Ялтинської конференції або досягнень Гісса і в Ялті, і в Сан-Франциско. Один із них, Віттейкер Чемберс, написав негативний текст про Ялтинську конференцію під заголовком «Привиди на даху», в якій зобразив Сталіна прямим продовжувачем імперіалістичної політики царів і людиною, гідною похвали царя