Читати книгу - "Світова гібридна війна: український фронт"

як силового, так і несилового інструментарію. Причому співвідношення невоєнних і збройних засобів гібридного протистояння самим агресором оцінюється як 4:1[28]. Інструменти впливу на формування громадської думки, зміна світоглядно-­ментальних настанов, створення новітнього міфологічного ряду продовжують відігравати ключову роль у побудові ідеологічної опори російської агресії та орієнтовані на деструкцію україн­ської державності, десуб’єктизацію Украї­ни на міжнародній арені та створення нових загроз націо­нальній безпеці у гуманітарній сфері.

Світоглядно-­ментальна експансія РФ сформувала низку загроз у націо­нальному гуманітарному просторі: посилення позицій російської мови і культури шляхом поширення російськомовного культурного продукту з пропагандистським змістовим наповненням; нав’язування україн­ському суспільству російськоцентричних цінностей та ідеології через освітні та конфесійні канали, у т. ч. шляхом фальсифікації україн­ської історії через використання інтерпретації подій минулого у вигідному для РФ світлі та активних спроб інвазії імперського проекту «русского мира»; колабораціоністську діяльність УПЦ (МП) тощо.

Суспільно дражливим залишається мовне питання, яке переважно розглядалося і розглядається не з позицій утвердження україн­ської мови в усіх сферах суспільного життя, а крізь надуману проб­лему захисту російської мови та спроби закріплення преференцій для неї. Досі не скасовано скандально відомий Закон Украї­ни «Про засади державної мовної політики», ухвалений у 2012 р. («закон Ківалова — Колесніченка»), що заохочує русифікацію та перешкоджає формуванню системи захисту та підтримки україн­ської мови.

На окупованих територіях Криму, Донеччини і Луганщини здійснюється стрімка примусова русифікація. Місцеві чиновники змушують батьків відмовлятися від навчання дітей україн­ською мовою. Так, у єдиній україномовній школі-­гімназії в Сімферополі залишилася лише одна паралель з навчанням україн­ською мовою. До російської окупації в Криму працювали 7 шкіл з україн­ською мовою навчання, зараз — жодної.

На території ОРДЛО ідеологічні та пропагандистські завдання реалізуються через систему освіти, переорієнтовану з початком окупації на російські освітні програми і стандарти. Так, упродовж 2014/15 навчального року у «ДНР» та «ЛНР» відбулося переведення шкіл з україн­ською мовою викладання на російську, практично ліквідовано класи з україн­ською мовою навчання, кількість годин на вивчення україн­ської мови у школах зменшено в рази[29]. Вивчення україн­ської мови та літератури за залишковим принципом здійснюється виключно через неготовність повністю прибрати з розкладу ці предмети. Вже сьогодні замість «Історії Украї­ни» луганські школярі вивчають «Историю Отечества», яку становлять «Історія Росії», «Історія Украї­ни» та «Історія нашого краю». Навчальними посібниками з інших предметів школи «ДНР» забезпечує РФ, а неофіційним розпорядженням «Міністерства освіти і науки ДНР» педколективи зобов’язують розпочати процес повного переходу на російські вимоги до організації навчального процесу.

Мовні процеси Украї­ни вимагають більш дієвого реагування з боку держави. Проте вже зараз можна говорити про важливі здобутки, серед яких — зміцнення позицій україн­ської мови в окремих сферах через норми галузевих законів, ухвалених Верховною Радою Украї­ни у 2015—2016 рр.[30] Зокрема, Закон Украї­ни «Про державну службу» гранично чітко закріпив вимогу щодо використання державної мови державними службовцями при виконанні посадових обов’язків (ст. 8). Закон Украї­ни «Про внесення змін до деяких законів Украї­ни щодо частки музичних творів державною мовою у програмах телерадіоорганізацій» (ухвалений 16 червня 2016 р.) передбачає збільшення присутності україн­ської мови в радіо-ефірі[31]. Очікує на доопрацювання заветований Президентом Закон Украї­ни «Про державну підтримку кінематографії», який створить систему підтримки націо­нальних фільмів з обов’язковою вимогою виконання базової звукової версії фільму україн­ською або кримськотатарською мовами.

У кінопрокаті намітилася стійка тенденція до збільшення частки фільмів з дублюванням чи озвученням україн­ською мовою (з 65 % у 2014 р. до 88 % у 2016 р.). Частка фільмів, які демонструвалися із звуковим супроводом російською мовою та україн­ськими субтитрами скоротилася за цей період із 29 % до менш як 4 %. Водночас зростає частка фільмів, що демонструються мовою оригіналу (не російською) з україн­ськими субтитрами, з менш як 6 % у 2014 р. до 12 % у 2016 р.

За кількістю фільмокопій у прокаті перевага україн­ської мови є ще відчутнішою: якщо у 2014 р. 73 % фільмокопій були з україн­ським дуб­ляжем чи озвученням, то у 2016 р. цей показник досяг 92 %.

Здобутком слід вважати і збільшення обсягів книговидання україн­ською мовою — з 55 % сумарного тиражу у 2014 р. до 65 % у жовтні 2016 р. Утім, масований імпорт з Росії в рази перевищує випуск книг в Украї­ні.

Важливою позитивною тенденцією у мовній сфері є невелике збільшення — з 89,3 % у 2014/15 навчальному році до 89,5 % у 2015/16 навчальному році — загальної частки учнів, що здобували освіту україн­ською мовою. Зберігається стійка тенденція до збільшення частки випускників шкіл, які обирають україн­ську для складання тестів зовнішнього незалежного оцінювання знань (ЗНО). Ця частка з 2014 р. по 2016 р. зросла на найпопулярніші предмети ЗНО на 1—3 %. У 2016 р. україн­ську мову обрали для складання ЗНО з історії Украї­ни 93,5 % випускників, з географії — 92,3 %, з біології — 91,3 %, з математики — 88,1 %, з фізики — 87,2 %[32]. Зростання частки випускників, що складають ЗНО україн­ською, корелюється з вимогою чинного Закону Украї­ни «Про вищу освіту», ст. 48 п. 1: «1. Мовою викладання у вищих навчальних закладах є державна мова»[33].

Нав’язування російськоцентричних цінностей та ідеології шляхом фальсифікації історії. Особливе місце серед гуманітарних інструментів російської гібридної війни проти Украї­ни є маніпулювання історією для обґрунтування агресивної зовнішньої політики сусідньої держави. Реалізуючи неоімперський проект «русский мир», вона прагне знищити історичну пам’ять українців як важливу підвалину націо­нальної консолідації та цементування державності.

Зухвалим прикладом «гібридного привласнення історії»[34] слід назвати відкриття й освячення у Москві пам’ятника князю Володимиру Великому 4 листопада 2016 р. На церемонії відкриття В. Путін назвав князя Володимира «духовним засновником держави російської»[35]. Останніми роками таких спроб було безліч: від сфальшованого «історичного обґрунтування» правомірності анексії Криму[36] до проекту «Новоросія»[37]. На виставці «Моя історія. Рюриковичі», відкритій у московському Манежі 4 листопада 2014 року, просувалася теза про «перенесення столиці до Києва» князем Олегом, тобто малося на увазі, що попередня столиця була в Новгороді, на території сучасної РФ. 11 вересня 2016 р. цю виставку було відкрито в Севастополі, і таким чином місцеві жителі — колишні громадяни Украї­ни отримали свою дозу псевдоісторичної індоктринації.

На жаль, Україна не дає належної відсічі російським викривленням історії з метою маніпулювання масовою свідомістю громадян. Даються взнаки слабкість державної історичної політики, що має наслідком регіоналізацію історичної пам’яті, недостатня увага держави до історично-­просвітницьких проектів та кволе інформаційне забезпечення політики націо­нальної консолідації шляхом популяризації історичних знань.

Утім, російська агресія інтенсифікувала процеси дерадянізації та декомунізації, які з 1991 р. просувалися неймовірно повільно. Це — вагомий здобуток як чинної влади, так і громадянського суспільства Украї­ни. Законодавчі акти про декомунізацію, ухвалені Верховною Радою 9 квітня 2015 р., викликали значний суспільний резонанс. Правовою основою декомунізації стали чотири закони: про засудження комуністичного та нацистського режимів та заборону пропаганди їхньої символіки; щодо відкриття архівів КДБ; про правовий статус та вшанування учасників боротьби за незалежність Украї­ни у ХХ столітті; а також про увічнення перемоги над нацизмом