Читати книгу - "Світова гібридна війна: український фронт"

Чи не найголовнішим досягненням історики називають саме ухвалення закону про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму, який уможливив відкриття для відвідувачів архівів усіх правоохоронних структур (Служби безпеки Украї­ни, Міністерства внутрішніх справ Украї­ни та Служби зовнішньої розвідки Украї­ни), де зберігаються архівні матеріали КДБ СРСР за період 1917—1991 рр.

Україн­ське суспільство потроху торує шлях до переосмислення власної історії. Проте для цього потрібен тривалий час та чітке усвідомлення політичними елітами, наскільки небезпечним може бути повернення до сумнозвісного досвіду використання історії як інструменту внутрішньополітичної боротьби. У цьому сенсі відновлення історичної пам’яті є не простою зміною символьного ряду, а важливим інструментом формування суспільних відносин, заснованих на демократичних цінностях.

Відновлення у суспільному дискурсі поняття націо­нальної гідності вимагає якісного викладання історії у освітніх закладах усіх рівнів, запровадження з просвітницькою метою інформаційних кампаній про важливі для краї­ни та її народу історичні події як в Украї­ні, так і поза її межами, деконструкція російських історичних інтерпретацій через презентацію об’єктивних історичних досліджень, відкриття архівів тощо.

Одним із найбільш витончених інструментів утримання Украї­ни в силовому полі РФ залишається вплив через релігійні інституції. Збереження Україн­ською православною церквою юрисдикційного та організаційного підпорядкування Московському патріархату (можливості регулювання з боку державної влади у цій царині лежать виключно у консультативно-­дорадчій площині) дозволяє РПЦ використовувати значний потенціал церковно-­політичних технологій для неприхованої підтримки військової агресії та намагань закріпити ідеологію «русского мира» через свою численну паству.

Московський патріархат не приховує, що назва УПЦ є бутафорським прикриттям легального каналу церковної окупації Украї­ни. Всі єпископи УПЦ (МП), а не лише Кримський[38], є штатними єпископами Російської православної церкви[39] і обстоюють політику російського церковно-­політичного істеблішменту щодо десуверенізації Украї­ни. Низка територіально україн­ських єпархій (Київська, Кримська, Луганська, Чернівецька) у журналах засідань Священного Синоду РПЦ (офіційних церковних документах) перераховуються саме як єпархії РПЦ, а не УПЦ (МП)[40]. Серед священнослужителів та єпископату УПЦ (МП) чимало осіб, котрі мають виражено українофобські погляди, не визнають права україн­ського народу на самобутній розвиток, пропагують ідеї імперського політичного проекту «русский мир». У цьому контексті показовою є заява В. Путіна:

«…традиційна конфесія Російської Федерації та ядерний щит Росії — ті складові, які зміцнюють російську державність, створюють необхідні передумови для забезпечення внутрішньої та зовнішньої безпеки краї­ни…»[41]

Всіляко замовчуючи факт російської військової агресії та називаючи події на сході Украї­ни «громадянським конфліктом», структури УПЦ (МП) на тимчасово окупованих та анексованих РФ територіях активно співпрацюють з агресором. Деструктивною спрямованістю на суспільній карті Украї­ни вирізняється діяльність квазіцерковних громадських утворень: «Російська православна армія», «Православний вибір», «Народний собор», Союз православних братств Украї­ни тощо, фінансово підтримуваних РПЦ та урядом РФ.

Водночас нав’язана Росією війна обумовила істотні трансформації у націо­нальному конфесійному просторі. Перехід більш як 100 парафій УПЦ (МП) під духовну опіку УПЦ Київського патріархату[42] є свідченням тенденції поступової втрати ілюзій щодо «духовної єдності братніх україн­ського та російського народів». За період з 2010 по 2016 роки кількість вірян УПЦ КП збільшилась на 14,5 %, прихильників УПЦ (МП) поменшало на 5,8 %[43].

Російська агресія стимулювала суспільну активність релігійних організацій. Церкви і деномінації пропонують різні проекти, спрямовані на боротьбу з корупцією, надання допомоги внутрішньо переміщеним особам та учасникам АТО, постраждалим від торгівлі людьми тощо. Зокрема, УГКЦ спільно з УПЦ КП стали одними з ініціаторів такої суспільної ініціативи, як Націо­нальний форум «Трансформація Украї­ни». Також інтенсифіковано процес запровадження інституту військового священства. Сьогодні наша країна наближається до того, щоби на офіційному рівні утвердити капеланство.

Потрібно зауважити, що УГКЦ успішно репрезентує Україну на міжнародній арені, зокрема, долучається до участі в налагодженні україн­сько-­польського порозуміння. У жовтні 2016 р. це питання стало темою зустрічі предстоятеля УГКЦ Блаженнішого Святослава та Голови Верховної Ради Украї­ни А. Парубія.

Найбільшим за останні роки зрушенням у суспільно-­релігійних відносинах є досягнення певних успіхів, у т. ч. за сприяння державної влади, у напрямі конституювання Україн­ської Помісної Православної Церкви. Питання творення УППЦ обговорювалося Президентом Украї­ни П. Порошенком під час зустрічей з предстоятелем Румунської православної церкви патріархом Даніелем (квітень 2016 р.), представником Вселенського Патріархату при Всесвітній раді церков архієпископом Тельміським Іовом (липень 2016 р.), Єрусалимським патріархом Теофілом ІІІ (вересень 2016 р.). Знаковою подією стало ухвалення Верховною Радою Украї­ни постанови «Про Звернення Верховної Ради Украї­ни до Його Всесвятості Варфоломія, Архієпископа Константинополя і Нового Риму, Вселенського Патріарха щодо надання автокефалії Православній Церкві в Украї­ні» (№ 4793 від 16.06.2016 р.). Церква продовжує залишатися серед лідерів суспільної довіри[44].

Вплив російської агресії на освіту і науку. Гібридна війна завдала Украї­ні вагомих матеріальних втрат в освітній сфері. На загальнодержавному рівні наслідки збройного протистояння спричинили брак ресурсів, що значно скоротило можливості для розвитку освіти. Відновлення зруйнованих і пошкоджених об’єктів освітньої інфраструктури, забезпечення освітою дітей-­переселенців, налагодження роботи евакуйованих навчальних закладів та наукових установ — додатковий тягар для ослаб­леної війною націо­нальної економіки[45].

Російська агресія у Донецькій та Луганській областях стала реальною катастрофою і для наукової сфери[46]. Збереження унікального наукового потенціалу Донбасу стало справжнім викликом для Україн­ської держави[47].

Активній фазі гібридної війни передувало нав’язливе транслювання РФ на україн­ську територію неоімперського наративу через освітянське середовище. Це відбувалося також шляхом створення недільних шкіл, поширення та надання «альтернативних» навчальних матеріалів, проведення культурно-­просвітницьких заходів тощо. Нині такий системний деструктивний вплив припинено, однак у ЗМІ періодично з’являються експертні оцінки щодо наявності проросійських ідеологем у раніше створених навчальних матеріалах та повідомлення про те, що дехто з викладачів і вчителів використовує навчальний процес для поширення серед молоді проросійської пропаганди. Так, зокрема, у 2016 р повідомлялося про такі ситуації в Одеській, Харківській, Запорізькій, Івано-­Франківській областях, у містах Львові та Києві[48]. Значного резонансу набув на початку року факт «сумісництва»: вчителька з Кіровоградської області поєднувала викладання російської мови й літератури з керуванням, за завданням російських спецслужб, сепаратистськими веб-­сайтами «Кировоград Новороссия» і «Новороссия — наша земля / Русская весна»[49].

Такі факти переважно свідчать про незадовільний стан організації навчального процесу, низький фаховий рівень багатьох представників освітньої сфери та брак необхідних методичних та інформаційних матеріалів для роботи з учнями і студентами. Водночас маємо й позитивний досвід, одним з прикладів якого є добірка методичних рекомендацій до навчальної програми з вивчення курсу «Соціальна та економічна географія Украї­ни» для 9-­го класу, які містять вичерпну політико-­правову оцінку подій 2014—2016 рр. відповідно до тем навчальних планів[50].

Виправляти становище в освітній сфері необхідно на всіх рівнях — від підготовки кваліфікованих, патріотично налаштованих фахівців-­освітян до постійного якісного оновлення навчальних матеріалів гуманітарного циклу, проведення фахових експертиз підручників, посібників тощо та, за необхідності, їх прискореної ротації.

Збройний конфлікт став особливо тяжкою психологічною травмою для україн­ських дітей. Проб­лема соціалізації дітей