Читати книжки он-лайн » Публіцистика 📰🎙️💬 » Проект «Україна». Галерея національних героїв

Читати книгу - "Проект «Україна». Галерея національних героїв"

218
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 119 120 121 ... 125
Перейти на сторінку:
Одеським симфонічним оркестром як соліст, в 1927 році в Києві виконав Концерт для скрипки з оркестром Олександра Глазунова під керуванням автора. Зустріч із Глазуновим – видатним композитором і диригентом, а в той час ще і директором Ленінградської консерваторії – стала знаменною для Давида. Олександр Давидович запросив молодого скрипаля до Ленінграда. Після року в «північній столиці» і серії блискучих концертів у 1928 році Ойстрах перебирається до Москви.

Шлях до слави лежить через важку щоденну роботу і конкурси, на яких метри оцінюють гру молодих дарувань. У 1935 році Давид Ойстрах переміг на Другому Всесоюзному конкурсі музикантів-виконавців. У тому самому році він зайняв друге місце на Міжнародному конкурсі імені Венявського у Варшаві. І нарешті в 1937 році в Брюсселі Давид блискуче виграє Конкурс імені Ежена Ізаї. Саме тоді по всьому світу рознеслася слава про «появу скрипаля світового масштабу».

З 1934 року Давид Федорович займається педагогічною діяльністю, він викладає у Московській консерваторії, в 1939-му став професором цього найпрестижнішого в країні музичного учбового закладу. Серед його учнів – син Ігор, що став гідним продовжувачем справи батька, а ще – переможець Першого конкурсу імені Чайковського Валерій Климов, Віктор Пікайзен, Гідон Кремер та інші музиканти, імена яких відомі у всьому світі. З 1958 по 1974 рік Давид Федорович беззмінно очолював жюрі по класу скрипки на Міжнародному конкурсі імені Чайковського.

У роки війни скрипаль не відсиджувався в далекому тилу, він виступав на мобілізаційних пунктах, у госпіталях, приїжджав до блокадного Ленінграда і на Північний фронт. У 1943 році Давид Федорович був удостоєний Сталінської премії.

Після війни музикант знову значну частину часу проводить на гастролях. Його виконання відрізнялося глибиною і вагомістю тлумачення музики, бездоганним смаком і відчуттям форми. Репертуар музиканта охоплював практично всі стилі і музичні епохи, особливо виділялися твори Баха, Моцарта, Бетховена, Брамса, Чайковського. Давид Федорович був першим у Радянському Союзі виконавцем скрипкових творів Я. Сибеліуса, І. Стравинського, К. Шимановського, П. Хіндеміта, Б. Бартока, У. Уолтона і інших композиторів XIX—XX століття.

Коли з’явилася така можливість, Давид Федорович почав виступати не тільки на батьківщині, але і за її межами. У 1955 році на перших гастролях в Нью-Йорку він тріумфально виконав присвячений йому Перший концерт для скрипки Дмитра Шостаковича. Його авторитет у музичному світі незаперечний: він був почесним членом Королівської академії музики в Лондоні, Американської академії наук і мистецтв, Національної академії «Санта Чечилія» в Римі, членом-кореспондентом Німецької академії мистецтв у Берліні, почесним доктором Кембриджського університету (Англія).

«На сцені Ойстрах справляє враження колоса. Він міцно стоїть на землі, він гордо тримає скрипку, він творить музику, що виливається в нескінченному потоці краси і витонченості». Так писав про Ойстраха видатний американський скрипаль Ісаак Стерн. Давид Федорович і з життя пішов так, як, напевно, має йти великий музикант – під час гастролей, через кілька годин після чергового концерту. Він помер 24 жовтня 1974 року в Амстердамі. Поховали Давида Ойстраха на Новодівочому кладовищі в Москві.

Гілельс Еміль Григорович

(1916—1985)

Один із найвидатніших піаністів ХХ століття

Батьки Еміля Гілельса, що народився 16 жовтня 1916 року в Одесі, не були музикантами – батько працював бухгалтером на цукровому заводі, мати була домогосподаркою. Але в будинку стояло фортепіано. І ця обставина зіграла чи не вирішальну роль у його долі.

Першим педагогом Еміля став Я. І. Ткач, який буквально з перших занять зрозумів, з яким обдаруванням він має справу. Коли його учневі було всього дев’ять років, Яків Ісаакович написав в його характеристиці: «У подальшому СРСР збагатиться піаністом світового масштабу». 11 червня 1929 року Еміль дав свій перший сольний концерт, в 1930-му вступив до Одеської консерваторії в клас Берти Михайлівни Рейнгбальд, яку вважав своїм музичним вихователем, через рік виступив на Всеукраїнському конкурсі музикантів у Харкові. Всесоюзна ж популярність прийшла до Гілельса в 1933 році, після перемоги на Першому конкурсі музикантів-виконавців, що проходив у Москві.

У 1935 році, після закінчення Одеської консерваторії, Еміль поступив в аспірантуру Московської консерваторії, в клас Генріха Нейгауза. У другій половині 1930-х років молодий піаніст вперше опинився за кордоном і відразу ж добився видатних міжнародних успіхів: він зайняв друге місце на Міжнародному конкурсі у Відні (1936), а через два роки виграв Конкурс імені Ізаї в Брюсселі.

У тому ж 1938 році Еміль Гілельс став викладачем Московської консерваторії (з 1952 – професором). Коли почалася Велика Вітчизняна війна, піаніст не відсиджувався в тилу, він грав у військових частинах і в госпіталях, восени 1943 року дав декілька концертів у блокадному Ленінграді. У 1945 році Гілельс виступив у Потсдамі на історичній конференції глав урядів СРСР, США і Великобританії.

У 1946 році Еміль Григорович був нагороджений Сталінською премією. Згодом він був удостоєний звання народного артиста СРСР (1954), Ленінської премії (1962), звання Героя Соціалістичної Праці (1973), крім радянських орденів і медалей, був кавалером іноземних нагород, зокрема французького Ордена заслуг в культурі і мистецтві (1967), бельгійського Ордена Леопольда (1968) та ін.

У 1947 році Гілельс став одним із перших радянських музикантів, кому було дозволено виїхати в гастрольне турне в капіталістичні країни, він гастролював в Італії, Швейцарії, Франції, країнах Скандинавії, а в 1955 році його виступ у США викликав справжній фурор. Еміль Григорович мав величезний авторитет у музичному світі, його постійно запрошували в жюрі найбільших виконавських музичних конкурсів. Він очолював жюрі по класу фортепіано на перших чотирьох міжнародних конкурсах імені Чайковського. Еміль Гілельс був обраний почесним членом Королівської академії музики в Лондоні (1967), професором Будапештської консерваторії (1968), академіком Римської академії «Санта Чечилія» (1980). Еміль Григорович виступав із найвидатнішими оркестрами світу, пластинки з його записами вийшли мільйонними тиражами не тільки в СРСР, але і в інших країнах.

Напружена концертна діяльність позначилася на здоров’ї піаніста. У 1981 році після виступу в Амстердамі у нього стався інфаркт. Еміль Григорович не здавався і продовжував радувати публіку. Останній його концерт відбувся у вересні 1985 року в Гельсінкі. Гілельс повернувся до Москви і перед черговим турне вирішив пройти медичне обстеження. «Йому зробили укол, – писав про події 14 жовтня 1985 року інший великий піаніст, Святослав Ріхтер, – і через три хвилини він помер. Це трапилося в Кремлівській лікарні. Вам відомо, що лікарів брали туди за ознакою політичної благонадійності. Через некомпетентність йому зробили не той укол і

1 ... 119 120 121 ... 125
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проект «Україна». Галерея національних героїв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Проект «Україна». Галерея національних героїв"