Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Таємнича історія Біллі Міллігана

Читати книгу - "Таємнича історія Біллі Міллігана"

190
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 119 120 121 ... 149
Перейти на сторінку:
Мілліган, ґвалтівник із розщепленням особистості, котрий у грудні потрапив до Афінського центру психічного здоров’я, має змогу щодня без нагляду тинятися за межами шпиталю. […] Його лікар, Девід Кол, визнав, що Міллігану дозволено вештатись вулицями Афін і навіть їздити на вихідні до родичів. […]

Журналіст процитував Теда Джонса, начальника поліції Афін, який заявив, що до відділка надходять численні скарги від стурбованих громадян і що його «непокоїть психічно хвора людина, яка вільно гуляє поблизу університету». Далі в статті був уміщений коментар судді Флаверса, котрий колись визнав юнака неосудним: «Я не в захваті від того, що Мілліган може блукати, де йому заманеться».

Стаття закінчувалась такою характеристикою Міллігана: «Людина, що наприкінці 1977 року сіяла жах серед жінок в околицях Університету штату Огайо».

«Колумбус Диспетч» бомбардувала читачів майже щоденними публікаціями, які гостро засуджували те, що Міллігану дозволено «тинятись без нагляду». Розгорнута стаття від 5 квітня, присвячена Міллігану, вийшла під шапкою «Потрібен закон, що захистить суспільство».

Налякані читачі з Колумбуса та занепокоєні батьки студенток Університету Огайо, що в Афінах, обривали телефон тамтешнього ректора, Чарльза Пінґа, котрий після цього зателефонував до шпиталю й зажадав пояснень.

Двоє представників місцевих Законодавчих зборів[55] — Клер «Базз» Болл-молодша з Афін і Майк Стинціано з Колумбуса — розкритикували шпиталь у цілому й лікаря Кола зокрема. Вони вимагали перегляду статті закону, завдяки якій Міллігана взагалі направили до Афін. Вони також наполягали на внесенні змін до закону, що визначав статус людей, яких визнали «невинними на підставі божевілля».

У Біллі було чимало недоброзичливців серед персоналу шпиталю. Їх доводило до сказу те, що юнак заробляє гроші, продаючи свої картини, тож ці люди клепали доноси й надсилали їх до редакцій газет «Колумбус Диспетч», «Колумбус Сітізен Джорнал» і «Дайтон Дейлі Ньюз», сповіщаючи про значні суми, які отримує хлопець. Коли Біллі витратив частину коштів од продажу «Грації Кетлін» на невеличку «мазду», щоб легше було возити полотна, це негайно ж потрапило на передовиці.

Стинціано та Болл вимагали провести парламентське розслідування щодо діяльності Афінського центру психічного здоров’я. Нападки й критика ставали дедалі дошкульнішими, а щоденні статті з аршинними заголовками на перших шпальтах газет підкидали хмизу у вогонь. Лікар Кол та управителька шпиталю Сью Фостер змушені були попросити Міллігана, щоб той відмовився від відпусток і прогулянок до міста без супроводу, поки буча не вщухне.

Для Біллі це був несподіваний удар. Відколи йому поставили діагноз і призначили лікування, він дотримувався всіх правил шпиталю, жодного разу не порушував свого слова й не переступав закон. І ось маєш — його все одно позбавили всіх прав.

Засмучений, Учитель здався і пішов геть зі сцени.

Об одинадцятій годині, коли на чергування вийшов Майк Руп, Мілліган сидів у брунатному дерматиновому кріслі, згорбившись і потираючи руки, наче був чимось наляканий.

Майк не знав, підійти до пацієнта чи не варто. Його попереджали, що Мілліган боїться чоловіків, а ще він знав про Рейджена й бачив навчальні відеозаписи лікаря Кола про людей із розщепленням особистості. До цього дня Майк тримався осторонь і не надокучав пацієнтові. На відміну від багатьох працівників шпиталю, які вважали Міллігана симулянтом, Майк Руп вірив, що хвороба юнака не вдавана. Він вивчив медичну карту Міллігана, прочитав нотатки медсестер і відкинув думку, що молодий хлопець, котрий свого часу навіть школу не закінчив, зміг би ошукати всіх тих іменитих психологів і психіатрів, які його обстежували.

Зазвичай Мілліган здавався врівноваженим, і Майкові цього було достатньо. Проте весь останній тиждень, відколи «Диспетч» розгорнула свою кампанію, юнак ходив як у воду опущений. Рупу не до душі було те, що Міллігана цькують писаки на вошивих газетних передовицях і розпинають усілякі політикани.

Руп вийшов з-за стійки чергового й сів у крісло поруч із переляканим хлопцем. Він гадки не мав, як Мілліган на це відреагує, тому намагався поводитись якомога більш невимушено й ненав’язливо.

— У тебе все гаразд? — запитав він. — Чи можу я тобі чимось допомогти?

Мілліган кинув на нього боязкий погляд.

— Бачу, тебе щось гризе. Якщо схочеш про це поговорити — я завжди до твоїх послуг.

— Мені страшно.

— Воно й видно. І чому ж?

— Це через молодшеньких. Вони не розуміють, що відбувається, і їм теж страшно.

— Як тебе звати? — поцікавився Руп.

— Денні.

— Денні, ти знаєш, хто я?

Хлопчина похитав головою.

— Мене звуть Майк Руп. Я — медбрат нічної зміни. Я тут для того, щоб тобі допомогти.

Денні не припиняв терти свої зап’ястки й роззиратись навколо. Потім він завмер, прислухаючись до чогось у своїй голові, й кивнув.

— Артур каже, що вам можна довіряти.

— Я чув про Артура, — сказав Руп. — Перекажи йому, що я дуже ціную його довіру. Я нізащо не заподію тобі шкоди.

Денні розповів медбрату, що Рейджен дуже розсердився через нападки в газетах і хотів було з усім покінчити, наклавши на себе руки. Це налякало дітлахів.

Тут у хлопця затремтіли повіки, а погляд осклянів, і Руп зрозумів, що Мілліган «перевтілюється». За мить пацієнт скулився й заплакав, наче скривджене хлоп’я.

Медбрат пробалакав із Мілліганом до другої години ночі, і за цей час хлопець встиг побувати в декількох подобах. Потім Руп провів Денні до його палати.

З того дня Майк Руп виявив, що окремі особистості Міллігана охоче з ним спілкуються. Зазвичай медбрат досить суворо стежив за тим, щоб ніхто не засиджувався після відбою (о пів на дванадцяту в будні та о другій ночі у вихідні), проте він знав, що Мілліган спить напрочуд мало, тож частенько Руп проводив довгі нічні години за бесідами з юнаком. Медбратові лестило, що Денні й «розщеплений» Біллі спеціально розшукують його, щоб поговорити. Майк Руп став усвідомлювати, чому іншим так важко було знайти з Біллі спільну мову: вони не враховували того, що, з погляду Біллі, його зараз укотре карають за чужі злочини.

У четвер, 5 квітня, о пів на четверту дня, Денні вийшов на сцену посеред прогулянки територією шпиталю. Він закрутив головою навсібіч, намагаючись зрозуміти, де це він і що тут робить. Позаду себе він побачив старовинний вікторіанський маєток із червоними цегляними стінами та білими колонами, а попереду — річку, на протилежному березі якої розкинулось місто. Якби не допомога Розалі Дрейк зі шпиталю Гардинґа, думав Денні, ступаючи по травичці, він би й досі панічно боявся прогулянок просто неба.

Раптом Денні помітив довкола маленькі білі квіточки. Вони були дуже гарні, тож він зірвав собі декілька, та скоро

1 ... 119 120 121 ... 149
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємнича історія Біллі Міллігана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Таємнича історія Біллі Міллігана"