Читати книгу - "Оголений нерв"

після розправи з ворогом, він думав і не раз, але думки про Змія будили в ньому приспаний вулкан, і душа наповнювалася люттю та бажанням помсти. «Головне не думати про те, що Змій також людина, — втішав він себе, — найперше він ворог, якому нема місця на землі».

Марійці хлопці не призналися, куди їдуть, але пообіцяли наступного дня від самого ранку почати приводити до ладу кімнати. Друзі проїхали блокпост на початку дев’ятої вечора і впевнилися, що заступила нова зміна бойовиків. Геннадій одразу додав швидкості — він боявся, що Змія не наздоженуть. За два-три кілометри вони помітили скутер, і «форд» обігнав його, щоб упевнитися, що то саме Змій, а не хтось інший. Здавалося, що чоловік зрісся зі своєю маскою, бо навіть зараз його обличчя було приховане балаклавою з малюнком. Геннадій зменшив швидкість, даючи людині на скутері змогу обігнати машину.

— Діємо за планом, — нагадав Геннадій, — даємо змогу від’їхати в безлюдне місце, і я його «підрізаю». Ти сідаєш за кермо і не виходиш з автівки.

— Добре, — кивнув Льоня.

Хлопцям пощастило. Біля лісосмуги скутерист зупинився і, не заглушивши двигун, швидко побіг до найближчого дерева, на ходу розстібаючи ширіньку.

— Пора! — сказав Геннадій і зупинився неподалік від скутера.

Він швидко вискочив з мікроавтобуса, підбіг ззаду до чоловіка. Звук працюючого двигуна дав змогу Геннадію наблизитися непоміченим майже впритул, але Гена зробив помилку — він не відразу дістав ножа, схованого за ременем. Змій різко повернувся і встиг вихопити з-за пояса пістолет Макарова і направити на хлопця. Заняття спортом були недаремні, і у Геннадія спрацювала блискавична реакція. Він встиг схопити руку ворога, яка тримала пістолет, і вдалим прийомом звалити його на землю. Зав’язалася бійка в густій траві. Вони скотилися у кювет, зціпившись в одне ціле. Геннадій намагався заломити руку чоловіка, щоб той випустив зброю, але Змій зумів її протиснути між тілами. Геннадію вдалося схопити руку за зап’ястя, він міцно її стис, і раптом його оглушив постріл. Хлопець відчув на грудях щось гаряче, і з того, як ослабла рука чоловіка, зрозумів, хто отримав кулю. Геннадій підвівся. До нього підбіг переляканий Льоня.

— Усе добре, — сказав він, важко дихаючи.

Геннадій не міг відірвати погляд від червоної плями, яка швидко збільшувалася на футболці Змія. Поранений важко дихав, з його грудей виривалися хрипи, і кров хлинула з рота, заливаючи балаклаву. За мить білий малюнок змія з висолопленим роздвоєним язиком став червоним.

— Він… ще живий, — тремтячим голосом промовив Геннадій.

Льоня підібрав пістолет, запхав за пояс.

— Поїхали звідси, — Льончик взяв друга за лікоть.

— Так, — кивнув Геннадій, нездатний відірвати погляд від Змія.

— До-по-мо… — прохрипів чоловік.

— Пішли! — Льоня шарпнув Гену за руку.

— Боляче, — вирвалося з хрипом у пораненого. Він з останніх сил підвів тремтячу руку, простяг її до Гени. — Луган-ді… — зірвалося з його вуст ледь чутне.

— Він сказав «Лугандія»! — нервово прошепотів Гена. — Ти чув?

— Тобі здалося, — відрубав Льоня. — Нам потрібно звідси вшиватися.

Гена підійшов до людини, яка стікала кров’ю, нахилився й одним різким рухом зірвав з неї маску. Їх погляди зустрілися, і Геннадій скам’янів.

— Яшка?!

У таких знайомих очах Якова вже не було ні осуду, ні здивування — життя його покидало, і тіло мучилося від нестерпного болю. Яків захрипів сильніше, закашлявся, у куточках рота з’явилася кривава піна і потекла по скривавленому обличчю. Геннадій завмер на місці, коли тіло колишнього друга здригнулося в останній конвульсії і голова відкинулася набік.

— Я його вбив, — приречено промовив Геннадій.

— Нам треба їхати, — повторив Льоня, — сідай у машину. Він уже помер.

Геннадій мовчки рушив за Льонею, сів на пасажирське місце, і машина рушила.

— Він ворог, ти сам це сказав, — Льоня поглянув на друга, який досі був у прострації. — Не думай про нього як про друга, бо він узяв зброю, щоб убивати захисників. Яшка сам обрав собі таку долю. Якби не ти, хтось інший все одно б його вбив. Я не встиг тобі розповісти, що Змія боялися всі дівчата. Марійка нещодавно розповіла, що він зґвалтував одну дівчину з їхнього села і ще одну із сусіднього. Тому він ховав від людей своє нікчемне обличчя. Гадаю, що не одна врятована дівчина буде вдячна за смерть Змія.

— Я вбив не просто людину, а друга дитинства, — тихо промовив Геннадій.

— Ти вбив негідника. Забудь і не думай про це.

— Ти мав рацію, коли казав, що вбити легше, ніж жити з тим тягарем.

— Генику, досить нити! Візьми себе в руки! — наказав Льоня.

— Як могло статися, що пістолет вистрілив? Він мав стояти на запобіжнику.

— Вимкнення запобіжника у пістолеті Макарова могло відбутися за допомогою великого пальця руки, — охоче пояснив Льоня. — Він тримав зброю, і один порух пальця призвів до пострілу. Це ж добре, що пістолет був направлений не в тебе. Могло бути інакше. Везунчик ти! — усміхнувся Льоня, щоб розрадити і підбадьорити друга. — Хочеш, розповім тобі трохи про ПМ[18]? Він був прийнятий на озброєння ще у п’ятдесят першому році. Вміщує вісім патронів. У цьому залишилося сім, але й то добре, нам зброя згодиться. Чи не так?

— Так, — відповів він неуважно.

— У пістолета є спеціальний зуб самозведення, а конструкція курка дозволяє вести стрільбу без попереднього його зведення. А це неабияк підвищує боєготовність зброї, при цьому не знижує її безпечного носіння. Зауваж, що для самооборони це великий плюс. Ти мене слухаєш?

— Так, — Гена кивнув.

— Дальність стрільби знаєш?

— Метрів п’ятдесят?

— Точно! Вага — вісімсот грамів, довжина — приблизно шістнадцять сантиметрів. Маленький і такий зручний!

Хлопці повернулися додому, і Марійка покликала їх вечеряти. Геннадій відмовився. Він сів на ґанок і палив одну за одною цигарки. Вночі Льоня кілька разів виглядав у вікно, і постійно в темряві на тому самому місці жеврів вогник цигарки. Уже сіріло небо, а Геннадій так і сидів, занурившись у себе. Льоня не витримав, вийшов до нього, присів поруч.

— Так і будеш сидіти? — запитав і глянув на друга.

Гена підвів голову, подивився ніби на нього і водночас у нікуди.

— Я згадав усе наше життя, — тихо і сумно сказав Геннадій, — нашу Лугандію,