Читати книгу - "Сестра Керри"

такому разі будьте ласкаві підписати.

Керрі побачила перед собою новий контракт, подібний до попереднього у всьому, крім платні й терміну. Її рука тремтіла від хвилювання, коли вона ставила свій підпис.

— Сто п’ятдесят доларів на тиждень! — прошепотіла Керрі, лишившись сама.

Кінець кінцем, вона вирішила, — як це буває з кожним багатієм, — що осягти розумом значення великої суми неможливо. Це була тільки блискуча, сліпуча формула, за якою розкривався цілий світ необмежених можливостей.

А в третьорядному готелі на вулиці Блікер сидів похмурий Герствуд і читав театральний огляд, заповнений описом успіхів Керрі. Спочатку він не розумів навіть, про кого йдеться. Але раптом збагнув і перечитав усе від початку.

— Так, це вона, певна річ! — промовив він сам до себе.

Він обвів поглядом брудний, обшарпаний вестибюль готелю.

«Так, їй поталанило!» — подумав він, і картина давнього блискучого світу вималювалась в його уяві: сяйво вогнів, оздоби, екіпажі, оксамит, квіти. Ах, тепер і Керрі опинилась за мурами недосяжного міста! Розкішна брама розчинилась

і пропустила її туди з холодного, непривітного світу. Вона здавалась тепер такою ж далекою істотою, як і всі ті знаменитості, яких він знав колись.

— Ну що ж, нехай собі,— промовив він. — Я її не турбуватиму.

Це була невесела ухвала, перейнята зім’ятою, заплямованою, але неподоланою гордістю.

РОЗДІЛ ХLIV

Це теж не казкове царство. Чого не купити за золото

Коли Керрі вранці другого дня прийшла в театр, то виявила, що їй відвели іншу прибиральню.

— Ось ваша кімната, міс Маденда, — сказав їй один із служників.

Їй тепер не доводилося добиратись різними сходами й переходами до маленької комірчини, яку вона ділила ще з однією актрисою. Замість цього до її послуг була досить велика й зручна кімната з такими вигодами, про які не могла й мріяти дрібнота, що тулилась нагорі. Керрі задоволено зітхнула. Усі її відчуття були в цю мить радше фізичні, вона майже нездатна була думати. Говорили серце і тіло, а не розум.

Помалу загальна увага й поздоровлення, що лунали з усіх боків, допомогли їй оцінити своє нове становище. Їй більше не наказували, а просили, до того ж увічливо. Інші члени трупи з заздрістю поглядали на неї, коли вона виходила на сцену у своєму скромному одязі, якого не міняла протягом усієї п’єси. Усі ті, хто раніше стояв на одному рівні і вище від неї, тепер усміхалися їй привітно, немов кажучи: «Ми ж завжди були найкращими друзями!» Тільки уславлений комік, роль якого так постраждала з її вини, тримався гордовито. Образно кажучи, він відмовлявся цілувати руку, яка завдала йому удару.

Виконуючи свою нескладну роль, Керрі поступово усвідомила, що оплески лунають для неї, і це було невимовно приємно. Вона невиразно почувала якусь провину, мовби не заслужила цього. Коли товариші за кулісами звертались до неї, вона соромливо усміхалась. Акторський апломб і самовпевненість були їй чужі. їй і на думку не спадало триматись неприступно й гордовито, взагалі не так, як завжди. Після спектаклю вона разом з Лолою їхала просто до себе в екіпажі, що чекав на них.

Потім настав тиждень, в який вона скуштувала перших плодів успіху. Вона ще ні разу не тримала в руках свого блискучого гонорару, але це — не біда! Світ, здавалось, вірив обіцяному. Керрі почала одержувати листи, візитні картки. Якийсь містер Візерс, якого вона ніколи й у вічі не бачила, невідомо як пронюхав, де вона живе, і з’явився перед нею з ввічливими уклонами.

— Прошу вибачити, що я прийшов до вас непрохаиий, — почав він. — Я хотів довідатись, чи не збираєтеся ви міняти квартиру?

— Ні, я не думала про це, — відповіла Керрі.

— Бачте, я представник «Веллінгтона», нового готелю на Бродвеї. Ви, мабуть, читали про нього в газетах.

Керрі згадала, що це назва одного з нових і надзвичайно розкішних готелів. Вона чула також, що він славиться своїм рестораном.

— Так, так, — сказав містер Візерс, коли вона потвердила, що ця назва їй відома. — У нас є зараз кілька дуже комфортабельних номерів, які ми просимо вас оглянути, якщо ви ще не спинили свій вибір на чомусь іншому на це літо. Наш готель — досконалість у всьому, до дрібниць: гаряча й холодна вода, окремі ванни, зразковий персонал на кожному поверсі, ліфти і таке інше. Що ж до нашого ресторану, то ви, очевидно, чули про нього.

Керрі спокійно дивилась на нього. Вона здивовано запитувала себе: невже цей чоловік вважає її мільйонеркою?

— А які у вас ціни? — спитала вона.

— Саме про це я й хотів з вами поговорити зовсім приватно. Наші звичайні ціни — від трьох до п’ятдесяти доларів на день.

— Боже! — вигукнула Керрі.— Я б ніколи не могла платити стільки.

— Я вас чудово розумію, — промовив, затинаючись, містер Візерс. — Але дозвольте пояснити, в чому річ. Як я сказав, це наші звичайні ціни. Одначе, як і у всякому іншому готелі, у нас існують ціни особливі. Можливо, ви не подумали про це, але ваше ім’я для нас дуже багато важить.

— А! — вихопилось у Керрі, яка почала розуміти, в чому справа.

— Так, певна річ! Репутація кожного готелю залежить від того, хто в ньому живе. Така відома артистка, як ви, — він чемно вклонився, а Керрі почервоніла, — приваблює до готелю загальну увагу і, хоч ви, можливо, й не повірите, не тільки увагу, а й клієнтуру.

— А, он як! — неуважливо промовила Керрі, намагаючись зважити цю незвичайну пропозицію.

— Отже, — провадив містер Візерс, крутячи в руках капелюх і постукуючи по підлозі носком лакованого черевика, — ми б хотіли, якщо це можливо, домовитись про те, щоб ви переїхали до нас. Умови хай вас не турбують. Про них навіть і говорити не варто. На літній час нам підійде всяка ціна; назвіть яку завгодно цифру, що вас влаштовує.

Керрі марно пробувала перебити — він не дав їй промовити й слова.

— Можете навідатись до нас сьогодні або завтра, — чим швидше, тим краще, звичайно, — і ви матимете змогу вибрати те, що вам сподобається, з найкращих кімнат, які в нас є,— гарних, світлих, вікнами на вулицю.

— Це дуже мило з вашого боку, — промовила Керрі, зворушена безмежною агентовою люб’язністю. — Я охоче побуваю у вас, але я б хотіла платити те, що належить. Я не маю наміру…

— Нехай вас це зовсім не турбує,— впав їй у річ містер Візерс. — Це питання ми завжди зможемо розв’язати так, щоб ви були задоволені. Якщо вас влаштовує три долари на день, нас це теж