Читати книгу - "Несподівана вакансія"

цієї жалюгідної пастки, Ґевін намацував слова, які ніколи не мав наміру вимовляти вголос, але які, певним чином, могли виправдати їх обох.

— Я не хотів, щоб так сталося, — серйозно почав Ґевін. — Я не спеціально… Кей, мені дуже нелегко це говорити, але я, здається, закохався в Мері Фербразер.

З виразу її обличчя він зрозумів, що вона не очікувала цього.

— Мері Фербразер? — перепитала вона.

— Мені здається, — сказав він (і відчув якусь гірку насолоду від цих слів, хоч і розумів, що завдає їй болю; він не міг сказати про це нікому, крім неї), — що я вже давно в неї закоханий. Я ніколи не зізнавався в цьому… тобто за життя Баррі я б ніколи…

— А я вважала, що він був твоїм найкращим другом, — прошепотіла Кей.

— Він був.

— Але ж він лише кілька тижнів тому помер!

Ґевін волів би цього не чути.

— Послухай, — сказав він, — я хочу бути з тобою відвертим. Хочу бути чесним.

— Хочеш бути чесним?

Він завжди уявляв, що така їхня сцена має закінчитися спалахом люті, але Кей просто стояла і зі сльозами на очах дивилася, як він одягає плаща.

— Пробач, — мовив він і востаннє вийшов з її дому.

На тротуарі він раптом відчув радісне збудження й побіг до машини. Зрештою, розповісти Мері про страхову компанію він зможе ще сьогодні.

Чистина п’ята

Звільнення від відповідальності

7.32 Особа, яка зробила наклепницьку заяву, може бути звільнена від відповідальності за поширення цієї заяви, якщо зможе довести, що діяла без жодного злочинного наміру, а виконувала свій громадянський обов’язок.

Чарльз Арнольд-Бейкер

«Управління місцевими радами»

Сьоме видання

І

Террі Відон звикла до того, що всі її покидають. Уперше це сталося, коли зникла її мама. Вона навіть не попрощалася, а просто взяла валізу й пішла з хати, коли Террі була в школі.

А коли сама Террі в чотирнадцять років втекла з дому, нею опікувалися різні соціальні працівники і виховательки, і деякі навіть доволі приємні, але наприкінці робочого дня вони всі розходились. З кожним таким відходом її захисний панцир ставав дедалі непроникнішим.

У неї було кілька подруг у дитбудинку, але з шістнадцяти років усі вони зажили самостійним життям і пороз’їжджалися хто куди. Вона зустріла Річі Адамса й народила йому двійнят. Дві маленькі рожевенькі крихітки, невинні і найчарівніші в світі, які вийшли з неї; за ті декілька просвітлених годин, проведених у палаті, вона й сама мовби двічі народилася знову.

А тоді в неї забрали тих діток, і відтоді вона їх не бачила.

Сосиска її кинув. Баба Кет її покинула. Майже всі від неї йшли, мало хто залишався. І вона мусила з цим змиритися.

Коли до неї знову прийшла Метті, офіційно закріплена за нею соцпрацівниця, Террі закричала:

—  А де та інша?

—  Кей? Вона просто підміняла мене на час хвороби, — відповіла Метті. — Ну, де наш Ліам? Ні… не Ліам, а Роббі, так?

Террі не любила Метті. У неї не було дітей. А як може бездітна жінка вчити, як тих дітей виховувати, що вона в цьому тямить? Кей їй, звісно, теж не надто подобалась… але від Кей вона відчувала якесь тепло, як і від баби Кет, перш ніж та почала обзивати Террі лахудрою і вони розсварилися назавжди… Хоч ця Кей, як і все їхнє кодло, носила з собою купу папок і затіяла цей незрозумілий перегляд справи, але відчувалося, що вона справді хоче допомогти, а не робить це просто для галочки. Террі це дуже відчувала. «Але тепер і вона пішла, і тепер, мабуть, навіть не згадує про нас», — ядучо подумала Террі.

У п’ятницю опівдні Метті сказала Террі, що «Белчепел» закриють майже стовідсотково.

—  Це все їхня політика, — пояснила вона. — Хочуть заощадити гроші, а окружна рада не підтримує лікування метадоном. Плюс Пеґфорд хоче забрати в лікарні будівлю. Це було в місцевій газеті, може, бачили?

Зазвичай Террі дуже дратувала пустопорожня балаканина Метті і те, як вона ділилася з нею, як із рівною собі, свіжими плітками, а тоді раптом запитувала, чи не забула Террі погодувати сина. Але цього разу Террі засмутило не те, як вона говорила, а те, що вона сказала.

—  Закриють? — перепитала вона.

—  До того все йде, — безтурботно відповіла Метті, — але на вас це не відіб’ється. Тобто, очевидно…

Террі тричі розпочинала курс у «Белчепелі». Запилюжений інтер’єр переробленої під клініку церкви, зі стінами-перегородками й плакатами, ванною з блакитним неоновим освітленням (щоб пацієнт не бачив вен і не міг уколотися), вже став їй добре знайомим і майже привітним. Останнім часом Террі відчула там зміну у ставленні до неї. Спочатку всі думали, що вона знову зірветься, але згодом почали розмовляти з нею так, як це робить Кей: немовби знали, що в цьому пошрамованому, знівеченому тілі живе якась справжня особа.

—  …очевидно, ви таки відчуєте різницю, але метадон зможете отримувати й далі, тільки вже від вашого лікаря, — сказала Метті. Вона погортала розбухлу папку, де містилася вся інформація про Террі. — Ви зареєстровані у Пегфорді, у доктора Джаванди, так? У Пеґфорді… а чому так далеко?

—  Я дала в пику медсестрі в Кентермілі, — неуважно озвалася Террі.

Метті пішла, а Террі ще довго сиділа в засмальцьованому кріслі і до крові кусала нігті.

Щойно Кристал привела Роббі додому з ясел, Террі відразу їй повідомила, що «Белчепел» закривають.

—  Вони ше не вирішили, — обізнано сказала Кристал.

—  Шо ти там, курва, знаєш? — відрізала Террі. — Закривають і кажуть, шо я тепер маю пертися аж у довбаний Пеґфорд до тої суки, шо вбила бабу Кет. Чорта їм лисого, я туди не поїду.

—  Поїдеш, бо мусиш, — сказала Кристал.

Уже довгий час Кристал командувала матір’ю, наче саме вона була тут дорослою.

—  Ні фіга я, блін, не мушу, — розізлилася Террі. — Не нахабній тут, сучко, — додала вона для переконливості.

—  Якшо ти знову, курва, почнеш колотися, — сказала, почервонівши, Кристал, — вони заберуть Роббі.

Малий, що й досі тримав Кристал за руку, розревівся.

—  Бачиш? — крикнули вони одна одній.

—  І все через тебе, блін! — заверещала Кристал. — І та лікарка, до речі, нічого бабі Кет не зробила, це