Читати книгу - "Хранителі"

стіни, підлога, викладена мексиканською плиткою, бежеві кахлеві стійки, ліпна стеля і найкраща техніка. Завдяки великому дерев’яному столу, зручним м’яким кріслам і кам’яному каміну кухня, по суті, стала осереддям дому.

В будинку було ще п’ять кімнат: величезна вітальня, хол на першому поверсі, три спальні на другому й по одній ванні на кожен поверх. Однією спальнею вони користувалися разом, а в іншій Нора влаштувала студію, де іноді малювала. Третя стояла порожнем і призначалася для майбутніх дітей.

Трейвіс увімкнув світло на кухні. Хоча дім стояв самотою, до траси було не більше двохсот метрів. Уздовж ґрунтової дороги стояли електричні стовпи.

— Я візьму пиво, — промовив Трейвіс. — Ти щось будеш?

Ейнштейн підійшов до порожньої миски для води, що стояла в кутку біля миски для їжі, і почав штовхати її до умивальника.

Нора і Трейвіс не очікували, що зможуть дозволити собі такий будинок після втечі з Санта-Барбари, особливо після того, як зателефонував Гаррісон Ділворт і повідомив, що банківські рахунки Трейвіса, напевно, заморожені. Проте їм пощастило зняти з чека двадцять тисяч доларів. Гаррісон конвертував частину коштів Трейвіса й Нори у вісім касових чеків і відправив на ім’я пана Семюела Спенсера Гаятта (нове ім’я) у мотель, де Нора з Трейвісом жили близько тижня. Але Гаррісон через два дні надіслав туди ж іще один пакет із касовими чеками, стверджуючи, що продав будинок Нори за пристойну цифру з шістьма нулями.

Розмовляючи з ним по таксофону, Нора промовила:

— Але навіть якщо ви продали будинок, не могли ж вони виплатити гроші й так швидко все владнати.

— Ні, — зізнався Гаррісон. — Для цього потрібно, щоб минув місяць. Але вам необхідна готівка зараз, тому я вам авансую.

Вони відкрили два рахунки у банку в Кармелі — місті, що розташовувалося приблизно за п’ятдесят кілометрів на північ від їхнього будинку, й одразу ж придбали новий пікап, а «мерседес» Гаррісона відвезли на північ в аеропорт Сан-Франциско і залишили там, щоб юрист міг його забрати. Потім Трейвіс і Нора поїхали через Кармел на північ уздовж узбережжя і почали шукати будинок у Біґ Сурі. Знайшовши такий, вони розплатилися готівкою. Придбати дім було розумніше, ніж орендувати, і мудріше було заплатити готівкою одразу всю суму, ніж купувати його в кредит, бо в такому випадку виникало менше питань.

Трейвіс був упевнений, що їхні паспорти пройдуть перевірку, але не бачив сенсу випробовувати долю раніше часу. Окрім того, придбавши будинок, вони стали респектабельнішими: покупка «узаконила» їхні нові особи.

Трейвіс дістав пляшку пива з холодильника, відкоркував її і зробив великий ковток, а потім налив Ейнштейну води. Ретривер натомість пішов до прохолодної комірчини, двері якої завжди були привідкриті, і, натиснувши лапою на педаль, яку Трейвіс приладнав за дверима, ввімкнув світло.

Окрім полиць з банками і пляшками, у доволі просторій комірчині була складна конструкція, яку змайстрували Трейвіс і Нора, щоб спростити спілкування із псом. Конструкція стояла біля задньої стіни: двадцять вісім квадратних трубок з оргскла у дерев’яній рамі два з половиною сантиметри завширшки; кожна трубка була 45 сантиметрів завдовжки з отвором зверху. Внизу — педальний клапан. У перших двадцяти шести трубках знаходилися фішки з шістьох наборів «Ерудита», щоб Ейнштейну вистачило літер на довгі послання. На кожній трубці було написано відповідну літеру: А, Б, В, Г і так далі. У двох останніх трубках містилися порожні фішки, на яких Трейвіс викарбував коми, апострофи й знаки питання (вони з Норою вирішили, що самі зрозуміють, де Ейнштейн закінчуватиме речення). Пес міг діставати літери, натискаючи на педалі, а потім носом викладати на підлозі комірчини слова. Трейвіс і Нора вирішили поставити пристрій саме в комірчині, подалі від цікавих очей, щоб їм не довелося нічого пояснювати сусідам, які можуть несподівано зайти.

Поки Ейнштейн завзято натискав на педалі і клацав фішками, складаючи їх докупи, Трейвіс виніс пиво і миску з водою на передній ґанок. Він хотів там дочекатися Нори. Коли Трейвіс повернувся, то Ейнштейн уже склав речення:

«МОЖНА МЕНІ ГАМБУРГЕР? АБО ТРИ ВІДЕНСЬКІ СОСИСКИ?»

Трейвіс відповів:

— Я збираюся пообідати з Норою, коли вона приїде. Не хочеш почекати і поїсти разом з нами?

Ретривер облизався і хвильку подумав, відтак подивився на літери і відсунув деякі з них, а натомість із тих, що залишилися, склав нове речення, додавши літери «Я» і «Л» з трубок.

«ДОБРЕ. АЛЕ Я ВМИРАЮ ВІД ГОЛОДУ».

— Витримаєш, — промовив Трейвіс, збираючи фішки і розкладаючи їх по відповідних трубках.

Потім Трейвіс узяв рушницю, притулену до одвірка задніх дверей, і, вийшовши на ґанок, поставив її поряд із кріслом-гойдалкою. Ейнштейн вимкнув світло у комірчині й приєднався до нього.

Трейвіс всівся у кріслі, а Ейнштейн — на підлозі з червоного дерева. Запанувала тривожна тиша.

Тепле жовтневе повітря повнилося пташиним щебетом.

Трейвіс смакував пиво, а Ейнштейн час від часу хлебтав воду. Потім вони вдивлялися на путівець, що ховався у гущі дерев, за якими проходило шосе.

У бардачку «тойоти» Нора тримала «Вальтер-38», заряджений кулями з м’якими наконечниками. За кілька тижнів після від’їзду із Сан-Марино вона під орудою Трейвіса навчилася кермувати машиною, стріляти з «вальтера», автоматичного пістолета-кулемета «узі» та рушниці. Сьогодні Нора взяла лише «вальтер», оскільки на шляху до Кармела їй нічого не загрожувало. Окрім того, якби навіть Аутсайдер нишпорив тут без відома Ейнштейна, то йому був потрібен він, а не Нора. Тому їй навряд чи щось загрожує.

Але ж де вона?

Трейвіс пошкодував, що не поїхав з нею. Проте після тридцяти років залежності й заляканості