Читати книгу - "Капітан космічного плавання"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Джедаї скам‘яніли. Жодного звуку, жодного поруху не було зроблене за увесь час, поки Зоребор торкався, огортав, здіймав їх акордами сорокової Моцарта. І Соньці здалось, що вони перемогли. Тим більше, що попереду Норильцєва вже стояв Джабба зі своїм широченним ятаганом, явно намагаючись захистити хлопця від Леї.
Головний же квартирмейстер залишалась абсолютно спокійною. І саме це знову насторожило Такаманохару.
— Він мій! — ляпнув широченною пащекою печерний. — Двадцять восьма печера виборола право жити без гудців, але цей гудець буде жити особисто в мене і його чільним унтердартом буду я.
Темна юрма знову розпочала кахикання та перешіптування і не було зрозумілим, чи схвалює вона поведінку Джабби, чи ганить. А Лея в цей час у власній поведінці розібралася ретельно й детально. Наче наперед усе знала Лея.
— Джаббо, — мовила стиха, — ти що, нічого не зрозумів?
Печерний мовчав.
— Вони не з оповідачів легенд. Вони, — вона зробила ефектну паузу, — зі співців фантазій. Дивно лише, що ескадронники відразу мене не попередили.
Печерний мовчав, загрозливо здійнявши ятагана.
— Джаббо… Я знаю, що ти вже виріс. Що тобі нецікаво бути печерним. Що ти достиг до виконання обов‘язків унтердарта та регіонального квартирмейстера. Але… Але хто, згідно порядку, буде давати тобі рекомендації?
Ятаган розпочав мляво рухатись додолу.
— А цих, — кивнула Лея на Ігоря й Соньку, яка вже теж піднялась на сцену, — до карцеру!
Вона щось зробила на своєму п’ястку і раптом браслети Норильцєва й Такаманохари засвітилися гнійно-червоним світлом.
— Чого стовбичиш? — відважила Лея копняка миршавому Люку. — Я буду оцю гидоту до карцеру вести? Давай, ворушись!
І коли Норильцєв проходив повз її гарбузові груди, спромоглася таки шепнути йому на вухо:
— Невдовзі, відразу опісля карцеру, ми з тобою, красунчику, зустрінемось. Обов‘язково зустрінемось.
* * *
Як і в католицькому храмі, в карцері Ігор не був жодного разу. Але загальне уявлення про нього мав. Про темряву, про сирість, про холод. Про пацюків, що під ногами бігають. Але те місце, до котрого їх запроторили, не відповідало цим стандартам жодним чином. Хотіанський карцер мав свої особливості.
Це була невеличка печерка з вікнами, прорубаними просто в скелі, і двома такими же лежанками. Але на цьому всі незручності закінчувались. Замість пацюків під ногами бігали мініатюрні роботи-прибиральники, темряву розганяло м‘яке люмінесцентне світло, а холод і сирість, як би вони навіть і були, зовсім не відчувались, завдяки тепловим коконам, створюваними їхніми браслетами.
Втім, як виявилось, браслети грали і ще одну важливу роль. Про неї вони взнали лише тоді, коли Ігор спробував вийти за ніким незамкнені двері. Після цього він подолав майже десять закрижанілих східців, що вели у фіолетовий присмерк, перед тим, як попереду зросли дві чорні постаті і два довгих хлиста, схожих на Леїн, вп’ялися в його тіло. Дуже боляче вп‘ялися, не дивлячись на наявність кольчуги. А, може, саме через неї. Бо хлисти, як виявилось, несли в собі потужний електричний заряд.
Другу спробу покинути карцер незабаром здійснила Сонька, але їй теж не пощастило. А самий неясний здогад щодо другої функції браслетів підтвердив Люк, який справно, три рази на добу, приносив їм їжу.
— Ну зовсім темні гудці! — знизав він плечима у відповідь на пряме запитання Такаманохари щодо цієї проблеми. — У вас що, таких наглядачок немає?
— В перший раз бачимо.
Люк недовірливо зиркнув на дівчину:
— Я можу повірити, хоча й це — велика рідкість, що на вашій планеті тепло і вам непотрібно обігрівачів. Я навіть повірю, що у вас усі поліглоти і тлумачів вам теж непотрібно, але…
— Ось воно що! — вигукнув Зоребор, згадуючи своє розгублення під час першого спілкування з Леєю.
— …але я ніколи не повірю, що у вас немає наглядачок і ви щохвилини ризикуєте порушити встановлений ясновельможним Дарт Вейдером, Великим і Незнищенним, порядок місцезнаходження через те, що за вами ніхто не спостерігає, — не звернув на нього уваги Люк.
— Ось воно що! — в свою чергу видихнула Такаманохара і піднесла руку до обличчя, прискіпливо роздивляючись свій браслет. Він здавався цільним, литим, світився червоним світом і зняти його не уявлялось ніякої можливості.
— Тобто, ми звідси нікуди піти не можемо? — здійняла, врешті решт, очі дівчина.
— Ви ж у карцері, — знизав той плечима. — Тим більше без визначеного терміну утримання. Ще тим більше, що підозрюєтесь у співанні фантазій. Тобто, якщо ще по ланцюжку про це вже не повідомлено, то все ваше життя лишень від ласки Леї залежить. Втім, воно в будь-якому випадку від неї залежить.
— А від Джабби?
— Джабба, звісно, не проти того, щоб головного квартирмейстера підсидіти та її місце зайняти, але… Але поки що сил в нього малувато. І зв‘язків.
— Ото втрапили…
— А чого дивуєтесь? Чи не знаєте яке до гудців ставлення у джедаїв? Тим більше не просто до гудців, а до співців фантазій, фантазерів.
— Співців, співців!.. З чого це ви всі взяли? Які такі фантазії?!
— З чого, з чого!.. — передражнив Люк Соньку, трохи повагався, а потім сторожко присів на краєчок лежанки Зоребора. — З того, що нема чого було за першої-ліпшої нагоди про світле майбуття гудіти.
— Та яке таке майбуття?! — захвилювався вже й Норильцєв.
— Як це „яке”? А оце що таке?
І Люк, безбожно фальшивлячи, з насолодою замуркотів було мольто алегро з Сорокової Моцарта: „Фьюті-фьють… фьюті-фьюті… фьюітьї… фьюті-фьють… фьюті-фьють… фьють-фьють…” Але майже відразу ж обома руками затиснув собі рота й боязко зиркнув на
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Капітан космічного плавання», після закриття браузера.