Читати книгу - "Основи кримінально-правової кваліфікації"

Кваліфікація злочину не може зводитися до механічного процесу порівняння, співставлення і встановлення формального співпадіння чи неспівпадіння ознак діяння й тієї чи іншої кримінально-правової норми. Вона одночасно включає у себе і розкриття суспільно-політичної сутності вчиненого діяння і дійсного політичного змісту закону, що застосовується. Розкриття ж суспільно-політичної сутності посягання — це не що інше, як визначення характеру і ступеня його суспільної небезпеки. Воно охоплює і встановлення відсутності малозначності дії або бездіяльності. Відповідна оціночна діяльність становить, як вже відзначалося, окремий етап цієї стадії кваліфікації злочинів.

Відомо, що суспільна небезпека — це не якась самостійна ознака складу злочину, а риса, яка виражена у сукупності таких ознак. Разом із тим, далеко не всі ознаки складу злочину "формують" його суспільну небезпеку. Зокрема, не є ознаками, які визначають суспільну небезпеку посягання, такі, як причиновий зв'язок, загальні ознаки суб'єкта. І навпаки, серед ознак складу злочину можна виділити такі, які головним чином і визначають його суспільну небезпеку. Це — важливість об'єкта злочинного посягання, характер і розмір злочинних наслідків, спосіб, місце, час, обстановка, знаряддя вчинення злочину, форма вини, мотив та мета дій особи, ознаки спеціального суб'єкта.

Визначення суспільної небезпеки посягання у ході його кваліфікації можливе лише після того, як визначена кримінально-правова норма (норми), яка передбачає відповідальність за нього. Однак, саме по собі визначення норми кримінального закону ще не означає, що питання про суспільну небезпеку посягання однозначно вирішене. Відомо, що у кримінально правових нормах відображена типова суспільна небезпека певного посягання. А відповідні ознаки складу того чи іншого злочину містять ту "частину суспільної небезпеки", яка у сукупності достатня для визнання певного посягання злочином. Однак певна комбінація одних і тих же ознак складу злочину може змінювати суспільну небезпеку посягання у цілому. Так, крадіжка державного майна з проникненням у приміщення чи інше сховище на думку законодавця свідчить про те, що такі діяння є суспільно небезпечними і такими, за які повинна наставати кримінальна відповідальність навіть тоді, коли вартість викраденого менша трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Тобто, суспільну небезпеку такої крадіжки визначають не стільки її суспільно небезпечні наслідки, скільки місце та спосіб вилучення майна.

Констатація того, що вчинена дія або бездіяльність формально містить ознаки злочину, але через малозначність не являє суспільної небезпеки, виключає кваліфікацію скоєного як злочину за певною нормою Особливої частини кримінального закону. Разом із тим, діяння не може бути визнане малозначним безвідносно до конкретної кримінально-правової норми. Немає малозначного посягання взагалі — є малозначна крадіжка, малозначна підробка документів, малозначне зберігання бойових припасів, тощо. Тому передумовою застосування ч. 2 ст. 11 КК є кваліфікація посягання за формальними ознаками за певною статтею Особливої частини.

12.3. Кваліфікація діянь, вчинених особами, які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність

1. Проблема “Кримінальний закон і неповнолітній” має, як на мене, принаймні, три головних аспекти:

1) кримінальна відповідальність самих неповнолітніх;

2) кримінальна відповідальність за злочини проти неповнолітніх (інакше кажучи, кримінально-правова охорона неповнолітніх);

3) кримінальна відповідальність за злочини, вчинені спільно з неповнолітніми (або із залученням неповнолітніх).

Саме на цьому останньому аспекті я й спробую зупинитися в своєму виступі.

2. В чому актуальність питань про кваліфікацію діянь, вчинених спільно з неповнолітніми? Чому на них потрібно зупинятися спеціально?

По-перше, вони доволі часто вирішуються в практичній правозастосовній діяльності. В Україні останні роки реєструється біля 500 тис. злочинів; злочинність неповнолітніх становить біля 10% від усієї злочинності, щороку реєструється біля 12 тис. суспільно небезпечних діянь, вчинених особами, які не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність. У співучасті вчиняється приблизно третина з усіх злочинів, питома вага співучасті щодо злочинів, вчинених неповнолітніми ще вища. Так, що навіть за самими приблизними підрахунками, щонайменше 20 тис. разів на рік працівники органів дізнання, слідчі, прокурори, судді оцінюють діяння, при вчиненні яких злочини вчиняються дорослими особами із залученням неповнолітніх. Навіть на побутовому рівні всі знають, що нерідко ведуться розмови типу: “Піди з нами на справу, навіть якщо попадешся, то тобі — малолітці — нічого не буде”.

По-друге, в зв’язку з прийняттям нового КК деякі важливі питання відповідальності за злочини, вчинені дорослими злочинцями із залученням неповнолітніх, повинні вирішуватися інакше, ніж це робилося раніше.

По-третє, немало аспектів цієї проблеми в літературі вирішується непослідовно, існують дискусії, окремі моменти взагалі не піддавалися теоретичному аналізу.

По-четверте, як висновок з раніше відзначеного, практика стикається з немалими труднощами при вирішенні питань кримінально-правової кваліфікації посягань, вчинених із залученням неповнолітніх.

3. Перш, ніж аналізувати конкретні проблеми, які виникають в ході кваліфікації такого роду посягань, слід уточнити, про осіб якого віку йде мова.

В зв’язку з аналізом питань кримінально-правової кваліфікації посягань, вчинених із залученням неповнолітніх, має сенс виділення серед них кількох категорій:

1) які не досягли повноліття, тобто, 18-річного віку;

2) які не досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність (слід застерегти проти вживання терміну “вік кримінальної відповідальності” — кримінальна відповідальність ніякого віку не має);

3) які в зв’язку з віковими особливостями не усвідомлюють значення вчинюваних дій, або, як ще кажуть деякі криміналісти, які характеризуються віковою неосудністю.

4. Вік по досягненні якого може наставати кримінальна відповідальність на перший погляд визначається просто — слід звернутися до ст. 22 КК. Однак, в цій статті регламентоване загальне правило про кримінальну відповідальність по досягненні 16-річного віку (ч. 1 ст. 22 КК); визначено перелік злочинів, за які можлива відповідальність з 14-річного віку (ч. 2 ст. 22 КК). В той же час законодавець ні словом не обмовився про питання, яке повсякчас постає на практиці — про те, що за ряд злочинів відповідальність може наставати з більш високого віку — по досягненні повноліття, або й ще старших осіб.

Наприклад, суддею в Україні можна стати з 25-річного віку. Певно, що й злочин, передбачений ст. 375 КК “Постановлення суддею (суддями) за відомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови” може бути вчинений лише особою, яка досягла вказаного віку. А в КК про це ні слова...

На сьогодні, чи не найбільш дискусійним питанням про вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність, стосується злочинів, суб’єктом яких виступає службова особа.

6. Вік, після досягнення якого настає кримінальна відповідальність за злочини, вчинені службовою особою, на перший погляд повинен встановлюватися відповідно до загального правила, закріпленого в ч. 1 ст. 22 КК України: «кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років». Разом з тим, більш уважний аналіз відповідних питань, пов’язаних з віком, дозволяє зробити