Читати книгу - "Підняти вітрила!"

— Що ми з ними робитимемо? — спитав невдоволено стерновий.

— Вони нам пригодяться, Герасіме.

— А чим ми їх будемо годувати, вони ж не їстимуть сухарі з чаєм?

Звісно, і про це Антон подумав, — той самий фермер продав їм двадцять мішків вівса по десять сентаво за мішок, ще раз доказавши, що він у великій скруті.

Маленькі коники одразу потрапили під нагляд наймолодших членів екіпажу — один до Мігу, другий до Аднани. І весь час, поки шхуна йшла назад, до підніжжя гір Олівія, Негріле почував себе ображеним. Не можна сказати, що з ним погано поводився господар чи з меншою любов'ю ставилась Аднана, але обоє на цілі години забували про нього й пестили поні — заплітали гриви, розчісували хвости, намагаючись перевершити одне одного.

Тільки-но порт залишився вже далеченько позаду, на палубі з'явився кок, живий-здоровий, з рум'янцем на всю щоку, ніби ніколи й не хворів. Побачивши його, люди тільки очі витріщили:

— Що з тобою, Ісмаїле?

Ісмаїл ще раз пересвідчився, що порт далеко, а сильний вітер б'є в корму, отже, до пристані повернутися важко, відповів, хитро усміхаючись:

— Я оживати!

Отож-бо й воно, що кок тільки прикидався, аби Антон не висадив його в Ушуайї.

Під кінець місяця шхуна прибула до місця своєї стоянки. Капітан дуже здивувався, не зустрівши по дорозі пірог алкалуфів з майном Мартіна Стрікленда. Але ще більший був його подив, коли там, де він висадив свого пасажира, побачив будиночок, з димаря якого йшов дим…

Серед майна Мартіна Стрікленда, привезеного з Марселя, був, між іншим, і готовий розбірний будиночок з подвійними стінами, з дверима, з вікнами, який залишалося тільки скласти, а всередині — ліжко, стіл, піч та інше начиння — тобто все, що потрібно цивілізованій людині.

Алкалуфи, обтесавши колоди, зробили з них під керівництвом вірного метиса склад, бо скрині не могли стояти під дощем і вітром, — відтак Антон Лупан знайшов цілком упорядкований табір, який, судячи з усього, мав стояти тут довго.

Коли «Сперанца» кинула якір, згорблений алкалуф вибіг на берег і почав кричати, б'ючи себе кулаками в груди:

— Капітане!.. «Есперанси» не було!.. Я дивився, капітан!

Антон Лупан шлюпкою добрався на берег, до алкалуфа.

— Що ви тут робите?

Старий алкалуф швидко навчився чужих слів — англійських, іспанських і навіть румунських. Але зараз замість відповіді він розтулив кулак, і на долоні блиснули кілька крупинок золота впереміш із піском… Аж тепер Антон побачив, що всі алкалуфи — чоловіки, жінки, діти — навколішки повзали по березі, вибираючи крупинки золота, і зрозумів, що Мартін Стрікленд тепер не піде звідси.

Відтак, залишивши золотошукача на східному березі річки, екіпаж «Сперанци» став табором на західному, бо і їм треба було довгі місяці стояти тут. Коників підв'язали канатами під животи, підняли важелями, зробленими з рей, і опустили у воду, — ті виявились добрими плавцями й самі добралися до берега.

Річка, яку Антон назвав Олтець, на згадку про румунський Олт, стала кордоном між двома таборами, і його дотримували всі, ніби про це була домова. Тільки алкалуфи, які працювали вдень там, одержавши плату спиртом, увечері поверталися сюди, бо місце ночівлі здавалося їм тут кращим.

Майже весь місяць лютий Антон Лупан готувався до переходу через гори, терзаючись, чому не приходить П'ер Ваян, А потім з ним сталося щось дивне: він раптом почав відчувати, ніби це все сон, ніби «Есперанса» — вигадка хворої уяви, а П'єр Ваян насправді давно зник у небутті. Іноді він навіть питав сам себе, чи був той у житті, чи вчились вони разом, чи були в Туреччині й купили оцей корабель, що сьогодні зветься «Сперанца»… Від таких думок голова йшла обертом.

Тим часом Крістя Бусуйок разом з Хараламбом та Іеремією намагалися прокласти дорогу через першу перешкоду. Обійти це місце неможливо, оскільки обабіч височіли такі бескиди, на які годі було й думати видертись. Плотогон топірцем вирубав східці в закам'янілій гнилизні, виліз на стіну і, забивши там кілок, кинув униз мотузку, по якій витягнув усіх.

Там три моряки почали валити дерева. Склепіння, де клекотіла спінена річка, Крістя Бусуйок разом з товаришами підперли рядком кілків, упоперек поставили грубі колодки, утворивши загату. Через тиждень роботи вода в річці біля табору почала спадати. Зате по той бік загати вона прибувала. Ще через три дні, коли внизу ледве сочився тонесенький потічок, угорі гримнув грім, викликавши жах серед алкалуфів на березі Г стіна тріснула, ніби розколовся камінь, і розверзлася. Майже одразу в русло річки ринув потік спіненої води, несучи на собі стовбури дерев, велетенські брили криги й шматки розламаної стіни.

Крістя Бусуйок знав, що прорве загату, але не думав, що саме сьогодні, дідько його зна, як воно сталося, ніби сам диявол підклав плече, щоб допомогти йому.

Увечері капітан зібрав людей у своїй каюті на раду.

— Хлопці! — почав він стурбовано. — Здається, я вплутав вас у велику халепу, але якщо гарненько розсудити, то тут нема моєї вини.

— А що сталося? — спитав Герасім.

— Боюсь, нам доведеться зимувати тут, відтак згаємо цілий рік. Ми занадто пізно прибули. Зараз рушила крига в горах, ми не зможемо пішки перейти до океану. Це означало б, що нас може захопити лавина й стерти на порох.

Люди стурбовано переглянулись.

— А що ж робити, пане?

— Що робити? Або чекати до весни, або відмовлятися від затії. Якщо ж відмовлятися, то навіщо було приходити сюди?!

— А з продуктами як бути?

Капітан підвів очі, глянув на кожного, здивований, що ніхто не протестує. Усі були спокійні.

— З продуктами?.. Ми ще раз підемо в Ушуайю, я