Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

Граф спокійно сидів за столом і вивчав записи доктора Марвея. Помітивши мене, він стривожено глянув на мене.

— Доброго ранку, сонечко. Все в порядку? Щось трапилося?

Я дивилася, як його магія повільно відходить від мене та повертається до нього.

— Що це означає? - запитала я чоловіка, стежачи за його магією.

— Вивчаю свої можливості, - усміхнувся граф, а потім винувато спитав: - Розбудив тебе? Вибач. Я не хотів тебе турбувати.

— Ні. Я вже прокинулася, просто... а про які можливості Ви кажете?

Чоловік трохи посміхнувся якось винувато і водночас збентежено.

— Боявся потурбувати тебе шумом, ліньки було котити свою коляску, але я турбувався про тебе. І ось вирішив перевірити, чи зможу я за допомогою своєї сили дізнатися, як ти на відстані.

Ого. Я навіть не могла подумати, що таке може бути.

— І як...?

— Я виразно відчував свою магію і тебе, — відповів граф. Я дивилася в його очі і мені раптом здалося, що свічення в його чорних бездонних очах було менш яскравим. Може, це вранішнє світло заглушує його свічення?

Я пройшла до чоловіка і зупинилася перед столом. Пройшлась пальчиками по списаних лікарем Марвеєм листах і згадала зі скорботою, що цієї людини більше немає в живих.

Я поділилася з графом думками про те, що можливо мої батьки були зі знатної родини і тоді не було б проблеми з моїм «статусом».

— Ти хотіла б дізнатися про своїх батьків? - запитав чоловік.

— Було б непогано. Може у директриси Берді залишилася якась інформація про них?

— Не думаю, адже ти потрапила до притулку від опікуна, — зауважив чоловік.

Кажуть, погана звичка заразлива. Не знаю, як я наважилася на це, але просто спогади про лікаря Марвея не давали мені спокою. Я присіла на край столу, як це робив він. Зніяковіло поглянула на графа, але він лише ніжно посміхнувся мені.

— Тоді відомості про моїх батьків мали залишитися в...

— Даріє, - перебив мене граф, і я подивилася на нього з побоюванням, - я зроблю все, щоб дізнатися про твоїх батьків. Як тільки я матиму інформацію про них, я відразу ж тобі все доповім. Не хвилюйся, кохання моє. Я знаю, що для тебе це також важливо. Тому просто покладися на мене, добре?

Я несміливо посміхнулася, а чоловік накрив мою руку.

Мені було приємно займатися і надалі своїми обов'язками. По-перше, це відволікало від різних думок. По-друге, мені потрібно було чимось займатися. Я не звикла сидіти без діла. Хоч граф і побурчав укотре.

Наближався день народження королеви, куди було запрошено графа. Він нічого не казав мені про те, чи я його супроводжуватиму чи ні. Я чудово розуміла, що місця поки що поряд з ним для мене немає. У нього є законна дружина і це буде їхній перший вихід разом. Я стежила за станом чоловіка щодня. Магполе тепер було дуже незвичайним: заповнене чорною магією. Правда, де-не-де поле було заповнене меншою кількістю, не такою щільною і густою. І часом мені здавалося, що я бачила крізь них... чорні нитки. Так, такі ж звичайні магічні нитки, які є у всіх магів. Лише одного кольору: чорного. За цю пару днів у графа був лише один напад, але я виявилася поряд.

Так, граф мав рацію, порівнюючи мене з Тихішем. Тільки я торкнулася його, як магія почала поглинатися мною. Але чому я нічого не відчувала?

Я навіть запитала у Тихіша, чи розуміє він, що зі мною коїться. Але він мовчав... На свій сором я стала менше приділяти йому увагу. На мене звалилося стільки проблем, що я просто забувала про нього. Деколи мені здавалося, що я бачила смуток і образу в його очах. І тоді я просила у нього пробачення та обіцяла виправитися. Ось уже другий день я часто з ним спілкуюся, ділюся думками і годую смаколиками. Через те, що напади у графа майже припинилися, мій дракориб схуд.

Кілька разів я зустрічалася з леді Аурі, але вона навіть не удостоювала мене поглядом, проходячи повз мене з гордо піднятою головою. Я знаю, що вона приходила до свого чоловіка, коли дізналася про лікаря Марвея. Вона була щиро засмучена.

Граф не відпускав мене і мені доводилося спати в його кімнаті. Я засинала все також раптово і зрозуміла, що це діє його магія чи якесь закляття. Він спеціально присипав мене, мабуть, боячись, що я й око не зімкну біля нього. Вранці я прокидалася, але поряд його вже не було. Я була вдячна йому. Він намагався захистити мене, охороняв мене і одночасно робив усе, щоб я не відчувала себе збентеженою. Я цінувала його дбайливе ставлення до мене.

Мені було соромно зізнатися, але мені не вистачало наших снів. Чи краще сказати, мені не вистачало його обіймів і поцілунків у реальності? Ось уже кілька днів він дозволяв собі лише торкатися моєї руки. Але я більше не сиділа в нього на колінах, він мене не цілував і не обіймав.

Я ловила його погляди на мені, довгі, промовисті, сумні. Але він не намагався знову поцілувати мене.

Але як тільки я згадувала його слова «Я скучив, сонечко», як усередині мене розливалося приємне тепло і так болісно солодко ставало, що часом хотілося першій підійти і поцілувати чоловіка.

Сьогодні ми вечеряли на терасі. Граф уже сидів там, а я пішла на кухню по піднос. Коли я повернулася, то застала леді Аурі. Вона сиділа поруч із ним.