Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

Я хотіла зробити кніксен, але під суворим поглядом графа навіть розгубилася. Взяла себе в руки і просто... шанобливо кивнула. Хоча мені здавалося, що фарба повністю залила обличчя. Поставила тацю на стіл і тут же чоловік упіймав мою руку і ніжно затримав біля себе. Все знає, все відчуває, що я збиралася просто втекти.

Леді Аурі лише на мить затримала погляд на наших руках і потім знову подивилася на чоловіка.

— Я думаю, що так буде краще... у цій ситуації, — промовила вона.

Чоловік довго вивчав її обличчя, нічого не говорячи.

— Його Величність матиме питання. Я ще не готовий з ним обговорити наше з тобою розлучення, Аурі, - строгим голосом промовив граф.

— Скажи, що я... захворіла, — знизала плечима графиня. - А щодо розлучення, - і вона простягла йому якийсь аркуш паперу, - я хочу погодити з тобою ось це.

Я навіть не дивилася, що там було написано. Лише миттю кинула погляд на графа, на його зосереджений погляд, неупереджене обличчя.

— Король не піде на це. Йому потрібні твої батьки в Раді, Аурі, - прокоментував прочитане Його Світлість.

— Якщо він залишить за мною твій титул, тоді ти точно не отримаєш дозволу на шлюб з нею, Віторе. Його Величність зняв титул з Ерманії лише тому, що йому були потрібні мої батьки. Він тримає тебе у заручниках і мій варіант – єдиний твій вихід. І мій.

Я здавалася тут зайвою. Але граф не відпускав мене навіть тоді, коли леді Аурі попросила його про це. На мій подив досить м'яко і делікатно, але отримала різке «ні».

— Віторе, тобі потрібний твій титул, і ти сам це чудово знаєш, як і я. Ти був моєю... останньою надією. Моєю помилкою. Моїм першим коханням. Ти мав рацію, коли питав мене про моїх коханців. Так, вони були. Я намагалася знайти своє місце під сонцем після однієї помилки. Адже ніхто з вищих кіл на мені вже не одружився б. Хіба що за указом короля. Але мені це точно не світило. Я вчепилася в тебе, у наш шлюб, бо по-перше, я досі кохаю тебе. По-друге, це було дивом вийти заміж за кохану людину, за того, кого ти вже знаєш, хто знає тебе і… не засуджуватиме за минуле.

Граф задумливо дивився на наші руки і мені чомусь стало не по собі.

— Після нашого розлучення з тобою я знов залишусь ні з чим. Мої батьки... нехай самі вирішують свої проблеми з королем, не втягуючи мене в це. Дозволь мені просто зникнути з твого життя. Так буде... краще для мене і… для вас двох.

Чоловік знову взяв аркуш паперу та пробігся очима по тексту.

— Я подумаю над твоєю пропозицією, Аурі, - сухо відповів він. - Бажаєш повечеряти з нами?

— Ні, дякую, - графиня встала з-за столу і попрямувала до дверей. Граф несподівано гукнув її.

— Аурі! – вона здивовано обернулася. - Дякую.

Графиня опустила погляд, сумно посміхнулася і кивнула. А потім мовчки пішла.

— Що вона запропонувала? - запитала я, не в силах стримати цікавість.

Граф важко зітхнув, підніс до губ мою руку і поцілував.

— Після мого розлучення з Ерманією король залишив за нею мій титул. Не знаю з яких міркувань, але, мабуть, йому це було потрібно. Титул у неї забрали, коли Його Величність одружив мене з Аурі. Після розлучення король також може залишити його за нею. Але тоді моя наступна дружина не  зможе носити титул графині. Я чудово розумію, що король може зробити мені таку гидоту. Мені потрібний від нього не тільки його дозвіл, мені потрібний і титул для тебе. Аурі... як і я це розуміє.

— І що вона вирішила зробити?

— Попросити притулок у Храмі Святої Вандерії.

Я не змогла приховати свого подиву.

— Вона хоче піти у жриці?

— Король не має впливу на Храм та його жриць. Тому він не зможе скасувати їхні дії. Титул автоматично повернеться до моєї родини. І я буду спокійний, що зможу забезпечити тебе їм.

— Ні, заждіть, але як же вона... зважиться на таке? Адже вона ще молода і...

— Сонечко, - зупинив мене граф і посміхнувся, - ніхто не говорить про те, що вона стане жрицею. Вона може стати зараз лише ученицею, але й цього достатньо, що відібрати у неї титул. А потім вона просто зникне із міста чи країни. Вона сказала, що в неї є один чоловік, який неодноразово освідчувався їй у коханні. Він не з вищих кіл, але вона має досить невеликий вибір. Їй краще залишитися з тим, хто її дійсно кохає.

— Вона зробила це через… мене? Чи Ви попросили її про це? - обережно поцікавилася я.

—  Аурі... не дурна жінка. І розуміє, що вона не має шансів завоювати моє серце. Воно повністю віддано тобі, сонечко. Нерозумно витрачати свої роки на те, щоб бажати неможливого.

Це було несподівано і так… дивно. Потрібно мати справді величезну мужність, щоб зробити такий крок. А ще... потрібно справді кохати людину, щоб зуміти її відпустити і піти першою.

 

Всім дякую за підтримку! Ви - найкращі читачі та друзі!))) Хочу анонсувати, що ми вже майже на фінішній прямій. Зараз відбудеться королівський бал в честь королеви и почнеться.... повний капець))