Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

світові три з-поміж найбільших релігій: християнство, юдаїзм та іслам. Ці релігії зародилися в середовищі народів, які розмовляли трьома близькоспорідненими мовами, які входять до групи семітських мов: арамейською (мовою Христа й апостолів), староєврейською й арабською відповідно. За вкоріненою звичкою ми пов’язуємо семітські народи із Близьким Сходом.

Малюнок 19.2. Мовні сім’ї Африки

Однак Ґринберґ виявив, що семітські мови насправді становлять лише одну з шести або більше гілок значно ширшої мовної сім’ї — афразійської, всі інші гілки якої (та інші 222 вцілілі мови) використовуються тільки в Африці. Навіть семітська гілка цієї мовної сім’ї переважно зосереджена на території Африки, а 12 із 19 уцілілих її мов функціонують лише на теренах

Ефіопії. Ці факти вказують на те, що афразійські мови з’явилися в Африці і що лише одна їхня гілка поширилася на Близький Схід. А отже, мабуть, саме в Африці зародилися мови, якими розмовляли автори Старого й Нового Заповітів та Корану — моральних стовпів західної цивілізації.

Наступний сюрприз, який випливає з карти на мал. 19.2, — позірна дрібниця, якою я знехтував, коли заявив, що окремі анатомічні групи мають тенденцію користуватися окремими мовами. Серед п’яти людських груп Африки — чорних, білих, пігмеїв, койсанів та індонезійців — лише в пігмеїв немає окремої мови: кожна ватага пігмеїв говорить тією самою мовою, що й сусідня група чорних рільників. Однак якщо порівняти конкретну мову, якою розмовляють пігмеї, із тієї самою мовою, як її використовують чорні, то в пігмейській версії містяться деякі унікальні слова та своєрідні звуки.

Попервах, ясна річ, настільки специфічний народ, як пігмеї, що жили в такому особливому місці, як дощові ліси Екваторіальної Африки, були в достатній ізоляції, щоб розвинути власну мовну сім’ю. Однак сьогодні цих мов уже немає, а з мал. 19.1 ми вже побачили, що нинішнє розселення пігмеїв має дуже фрагментований характер. Отже, розселення і мовні факти підказують, що прабатьківщину пігмеїв поглинули прибулі чорні рільники, у яких вцілілі пігмеї перейняли мову, зберігши сліди своїх колишніх мов лише в деяких словах і звуках. Раніше ми вже зазначали, що так само сталося з малайзійськими негритосами-семанґами та філіппінськими негритосами, котрі перейняли австроазійську й австронезійську мови відповідно від рільників, що оселилися навколо них.

Фрагментоване поширення ніло-сахарських мов, показане на мал. 19.2, також свідчить, що багато носіїв цих мов були поглинені носіями афразійських та ніґеро-конґолезьких мов. Але поширення койсанських мов говорить про ще тотальніше поглинення. Ці мови знамениті й унікальні в світі тим, що в них клацання язиком функціонує як приголосний звук. (Можливо, вас уже дивувала назва групи бушменів !кунґ, в якій знак оклику на початку говорить аж ніяк не про передчасне здивування; за допомогою нього лінгвісти позначають клацання язиком.) Всі живі койсанські мови побутують лише у Південній Африці, але є два винятки. Це дві дуже своєрідні «клацальні» койсанські мови, що називаються гадза і сандаве, які опинилися в Танзанії за понад 1600 кілометрів від найближчої койсанської мови Південної Африки.

Крім того, багато «клацальних» приголосних трапляється у мові коса та кількох інших ніґеро-конґолезьких мовах Південної Африки. Ще більшою несподіванкою є те, що клацання або койсанські слова також трапляються в двох афразійських мовах, якими розмовляють чорні Кенії, закинуті ще далі, ніж танзанійські народи гадза й сандаве. Все це означає, що територія койсанських мов і народів колись простягалася далеко на північ від свого нинішнього ареалу в Південній Африці, доки їх, як і пігмеїв, не поглинули чорні, а від їхнього перебування в цих місцях лишилася тільки мовна спадщина. Це вагомий внесок з боку лінгвістики, про який ми навряд чи здогадалися б, якби покладалися тільки на фізичне вивчення живих народів.

Найвидатніший внесок лінгвістики я приберіг насамкінець. Якщо ви поглянете на мал. 19.2, то помітите, що ніґеро-конґолезька мовна сім’я поширена всією Західною Африкою та більшою частиною Субекваторіальної Африки, що не дає нам змоги з’ясувати, де саме на цьому величезному просторі ця сім’я зародилася. Однак Ґринберг виявив, що всі ніґеро-конґолезькі мови Субекваторіальної Африки належать до однієї мовної підсім’ї банту. Ця підгрупа охоплює половину всіх 1032 нігеро-конґолезьких мов і більше половини (майже 200 млн) носіїв цих мов. Але всі ці 500 бантуських мов настільки схожі між собою, що їх жартома характеризували як 500 діалектів однієї мови.

Всі бантуські мови становлять лише одну низькорангову підсім’ю ніґе- ро-конґолезької мовної сім’ї. Більшість із 176 інших підсімей утиснулися в Західну Африку — невелику частину всього ніґеро-конґолезького ареалу. Зокрема найсвоєрідніші бантуські мови, а також небантуські ніґеро-конґолезькі мови, найтісніше споріднені з бантуськими, зосереджені на невеликій території Камеруну та сусідньої Східної Нігерії.

Вочевидь, ніґеро-конґолезька мовна сім’я зародилася у Західній Африці; її бантуська гілка виникла на східному краї цього ареалу — в Камеруні та Нігерії; а потім банту розселилися з цієї прабатьківщини більшою частиною Субекваторіальної Африки. Це розселення мало відбутися достатньо давно, щоб прамова банту розщепилася на 500 дочірніх мов, але недостатньо давно, щоб ці дочірні мови стали сильно відрізнятися одна від одної. Оскільки всі інші носії ніґеро-конґолезьких мов теж чорні, як і банту, ми не могли Дізнатися, хто й куди переселявся, з самих лише даних фізичної антропології.

Аби внести ясність у цей хід лінгвістичного мислення, я наведу добре знайомий приклад: географічне походження англійської мови. На сьогодні переважна більшість людей, для яких англійська є першою мовою спілкування, живе у Північній Америці, тоді як решта розкидана по всьому світу — в Британії, Австралії та інших країнах. У кожної з цих країн є свій діалект англійської. Якби ми не знали нічого про поширення та історію мов, то виснували б, що англійська постала в Північній Америці, звідки її перенесли через море до Британії й Австралії колоністи.

Однак ці діалекти англійської є лише низькоранговими підгрупами германської групи мов. Усі інші підгрупи — різні скандинавські, німецькі й голландські мови — втиснуті в невелику територію північно-західної частини

Європи. Зокрема, фризька мова, найближче споріднена з англійською германська мова, побутує лише на невеличкій частині узбережжя Голландії і в Західній Німеччині. Тож лінгвіст відразу правильно визначить, що англійська з’явилася у прибережній Північно-Західній Європі, звідки поширилася по всьому світу. І справді, з писемної історії нам відомо, що англійську занесли до Англії англосаксонські завойовники в V—VI ст. н. е.

По суті та сама логіка підказує нам, що майже 200 млн представників народу банту, що нині займають значну частину Африки, походять із Камеруну й Нігерії. Разом із північноафриканським походженням семітів і походженням мадагаскарських