Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

Серед п’яти африканських груп представники чорних і білих добре відомі американцям і європейцям, тож вони не потребують фізичного опису. Чорні займали найбільшу територію в Африці навіть станом на 1400 р. н. е. — південну частину Сахари й Субсахарську Африку (мал. 19.1). Хоч американські чорні завозилися здебільшого із західного узбережжя Африки, схожі на них народи традиційно жили й у Східній Африці — на північ від Судану і на південь аж до південно-східного узбережжя самої Південної Африки. Білі — від єгиптян і лівійців до марокканців — займали північну прибережну зону Африки і північну Сахару. Цих північноафриканців важко сплутати із блакитноокими білявими шведами, однак більшість неспеціалістів усе-таки називають їх «білими», позаяк шкіра в них світліша, а волосся пряміше, ніж у народів, що живуть на південь від них і називаються «чорними». Більшість африканських чорних і білих отримували засоби до прожиття із рільництва, тваринництва або того й того.

На відміну від них дві наступні групи — пігмеї та койсани — складаються з мисливців-збирачів, які не знали ні культурних рослин, ні свійських тварин. Як і чорні, пігмеї мають темну шкіру й густе кучеряве волосся. Однак від чорних вони відрізняються своїм значно нижчим зростом, менш чорною шкірою із червонястим відтінком, більшим волосяним покривом на обличчі та тілі і рельєфнішим лобом, очима і зубами. Пігмеї — переважно мислив- ці-збирачі, які живуть групами, розсіяними по центральноафриканських дощових лісах, і ведуть торгівлю із сусідніми чорними рільниками або працюють на них.

Койсани — менш відома американцям група, навіть назву якої вони, найпевніше, не знають. Колись поширені майже по всій Південній Африці, вони складалися не тільки із низькорослих мисливців-збирачів, відомих як

V-

Малюнок 19.1. Народи Африки (станом на 1400р. н. е.). Див. у тексті застереження щодо розселення африканських      , об’єднаних у ці

загальновідомі, однак дискусійні угруповання

сан, а й вищих на зріст скотарів, відомих як кой. (Зараз цим назвам віддають перевагу перед відомішими термінами «бушмени» й «готтентоти».) Як кой, так і сан відрізняються (або відрізнялися) на вигляд від африканських чорних: у них жовтувата шкіра, волосся — густе й кучеряве, а жінки в них схильні до нагромадження жирової тканини на сідницях (ця особливість називається «стеатопігія»). Як окрема група, кой зазнали значного винищення: європейські колоністи застрелили, зігнали з насиджених місць і заразили багатьох із них, а більшість уцілілих змішалася з європейцями, давши початок групі, яку в Південній Африці називають кольоровими або бартерами. Народ сан так само перестріляли, вигнали й заразили хворобами, але їхня дедалі менша група зберегла свою самобутність у намібійській пустелі, непридатній для рільництва, як було показано у відомому фільмі «Мабуть, боги з’їхали з глузду».

Конфігурація північного ареалу розселення африканських білих нічим не дивує, оскільки фізично схожі народи живуть у прилеглих районах Близького Сходу та Європи. Протягом писемної історії народи переміщувалися в усіх напрямках між Європою, Близьким Сходом і Північною Африкою. Тому я далі в цьому розділі майже не згадуватиму про африканських білих, поза- як їхнє походження не становить таємниці. Натомість таємницями оповите походження чорних, пігмеїв і койсанів, чиє розселення наштовхує на думку про минулі демографічні пертурбації. Скажімо, сучасний фрагментований ареал 200 тис. пігмеїв, розкиданих серед 120-мільйон ного моря чорних, підказує, що мисливці-пігмеї колись займали всі екваторіальні ліси, доки їх не відтіснили й ізолювали прибулі чорні рільники. Койсанська територія Південної Африки дивовижно мала для народу, який настільки відрізняється за своєю анатомією та мовою від сусідів. Чи могли койсани також бути попервах поширенішими, доки їхнє північніше населення не зазнало винищення?

Найбільшу аномалію я притримав насамкінець. Великий острів Мадагаскар лежить за якихось 400 кілометрів від східноафриканського узбережжя — значно ближче до Африки, ніж до будь-якого іншого континенту, тоді як від Азії й Австралії його відділяє весь Індійський океан. Мешканці Мадагаскару виявилися сумішшю двох елементів. Один елемент, не дивно, — африканські чорні, однак інший складається з людей, у зовнішності яких легко впізнаються риси жителів тропічної Південно-Східної Азії. А саме мова, якою розмовляють на Мадагаскарі азійці, чорні та метиси, — австро- незійська, що дуже схожа на мову мааньян, яку вживають на індонезійському острові Калімантан — за 6400 кілометрів через Індійський океан від Мадагаскару. Жоден інший народ, який хоча б віддалено нагадував калімантан- ців, не живе в радіусі тисяч кілометрів навколо Мадагаскару.

На момент перших відвідин європейцями Мадагаскару в 1500 році ці австронезійці з їхньою австронезійською мовою вже міцно закріпилися на острові. Мене вражає ця обставина як один із найбільш приголомшливих фактів людської географії світу. Щось схоже сталося б, якби Колумб, діставшись Куби, виявив, що вона заселена блакитноокими і білявими скандинавами, які розмовляли мовою, близькою до шведської, попри те, що сусідній північноамериканський континент займали корінні американці, які розмовляли америндськими мовами. Як могла статися така несусвітня річ, що доісторичний народ Калімантану, подорожуючи, мабуть, на човнах без карт і компасів, опинився на Мадагаскарі?

Мадагаскарська ситуація демонструє нам, що мови народів та їхня фізична зовнішність можуть дати багато ключів до розгадки таємниці їхнього походження. Лише поглянувши на мешканців Мадагаскару, ми б уже знали, що деякі з них прибули із тропічної Південно-Східної Азії, але ми би не знали, з якого саме її району і нізащо би не здогадалися, що з Калімантану. Що ще ми можемо дізнатися з мов африканців, чого ми ще не знаємо з їхніх облич?

Ошелешливу плутанку з 1500 мов Африки розплутав видатний лінгвіст зі Стенфордського університету Джозеф Ґринберґ, котрий зрозумів, що всі ці мови поділяються лише на п’ять сімей (див. деталі їхнього поширення на мал. 19.2). Читачі, які звикли вважати лінгвістику нудною і технічною наукою, будуть здивовані, переконавшись, який надзвичайний внесок мал. 19.2 робить у наше розуміння африканської історії.

Якщо порівняти мал. 19.2 із мал. 19.1, кидається в око приблизний збіг між мовними сім’ями й анатомічними людськими групами: мовами певної мовної сім’ї переважно розмовляє анатомічно своєрідна група. Зокрема, носії афразійських мов — переважно білі або чорні, носії ніло-сахарських і ніґеро-конголезьких мов — чорні, койсанських мов — койсани, а австроне- зійських мов — індонезійці. Це свідчить про те, що мови мають тенденцію еволюціонувати разом із людьми, які ними розмовляють.

Угорі карти (мал. 19.2) криється перша несподіванка для нас, навіть шок для європоцентристів, переконаних у вищості так званої західної цивілізації. Нас учили, що західна цивілізація зародилася на Близькому Сході, була піднесена на небувалу висоту греками й римлянами в Європі й дала