Читати книгу - "Дар Гумбольдта"

й стрибки з парашутом, але нічого не вийшло. Конкоран одружений із жінкою з сильним характером. Жінка такого типу пасувала би Бетговену, проте Бетговен так і не мав жодної. Виконувати роль Конкорана міг би хтось на кшталт Мастрояні.

II.

Конкоран зустрічає прекрасну молоду жінку, з якою в нього починається роман. Якби була жива бідолашна Мерилін Монро, вона б ідеально підійшла на цю роль. Уперше за багато років Конкоран щасливий. Потім, у пориві заповзятливості та винахідливості, він наважується втекти з нею кудись далеко. Його капосна дружина доглядає хворого батька. Скориставшись із цього, вони з дівчиною їдуть геть. Я не знаю куди. У Полінезію, Нову Гвінею чи Абіссинію, в чудове й далеке місце, де звучать цимбали. Воно ще не втратило своєї первісної краси, і для них настають чарівні тижні. Конкорана та його дівчину приймають вожді племен. На їхню честь улаштовують полювання, танці та бенкети. Дівчина — справжній ангел. Вони купаються разом у ставках серед гарденій та гібіскусу. Вночі небеса стають ближчі. Чуття загострюються. Життя відроджується. Бруд і нечистоти зникають.

III.

Повернувшись, Конкоран пише чудесну книжку — книжку такої сили та краси, що її не можна приховувати від світу. Але…

IV.

Він не може її опублікувати. Це завдало би болю його дружині та зруйнувало б його шлюб. У нього самого була мати, але хто має достатньо сили характеру, щоб відкинути ці новітні забобони щодо матерів та синів. Він би не мав індивідуальності й навіть не був би американцем без цих страждань через фурій. Якби Конкоран не був письменником, він не засмутив би серця цієї ангельської дівчини, написавши книжку про їхню пригоду. Та, на жаль, він належить до літераторів. Він просто письменник. Якщо він не опублікує книжку, це його вб’є. Але він до смішного боїться своєї дружини. Його дружина має бути схожа на матрону, весела, щира, трохи жорстока, але не така вже й грізна. Навіть по-своєму приваблива. Добра і владна жінка, типова американська молодиця. Гадаю, вона повинна мати свої примхи в їжі — пити “тигряче молоко”[257] та їсти бджолине маточне молочко. Можливо, тобі вдасться щось придумати.

V.

Конкоран показує книжку своєму агентові, американцю грецького походження Зейну Біґулісу. Це дуже важлива роль. Її мав би грати Зеро Мостел. Він геніальний комік. Але якщо не стримувати, то його надто заносить.

У всякому разі я писав цю роль, маючи на думці саме його. Зейн читає книжку й вигукує: “Чудово!” “Але я не можу її опублікувати, це зруйнує мій шлюб”, — каже йому Конкоран. Отак-то, Чарлі, “мій шлюб!” Шлюб став одним з ідолів роду (Френсіс Бекон), і джерелом цієї комедії є недостатня серйозність, що прийшла на зміну поважності вікторіанців. Конкоран мав достатньо уяви, щоб написати чудову книжку, але він раб міщанських забобонів. Як безбожні втікають, коли й не женуться за ними[258], так само й міщани — змагаються, коли суперника немає. Вони вимагають свободи, і вона спадає на них потоком. Нічого не зостається, крім кількох нестійких опор психотерапії. “Що мені робити?” — кричить Конкоран. Вони про це міркують. І тоді Біґуліс каже: “Єдине, що ти можеш зробити, це вирушити з Гепсибою у таку ж мандрівку, що ти її здійснив із Лаверною. Точнісіньку таку ж, не відступаючи ні на крок від того, що було, і тієї ж пори року. Відтворивши цю мандрівку, ти зможеш видати книжку”.

VI.

“Я не дозволю змінити жодного слова, — каже Конкоран. — Жодних вкраплень, жодної зради Пережитого”. “Довірся мені, — відповідає Біґуліс. — Я всюди з’являтимусь перед тобою й підкуповуватиму вождів племен транзисторами, панчохами, кишеньковими комп’ютерами тощо. Я змушу їх улаштувати точнісінько такі ж полювання й бенкети і повторити танці. Коли твій видавець побачить цей рукопис, він охоче вкладе в нього гроші”. “Насправді, це жахлива ідея — повторити все це з Гепсибою. І мені доведеться збрехати Лаверні. Щодо нашого дивовижного місяця на Острові, вона відчуває те ж, що і я. У ньому є щось священне”. Але, Чарлі, як показує “Багряна літера”[259], кохання й обман завжди йдуть поруч у цій країні. Правда таки фатальна. Дімсдейл[260] відкриває її й помирає. Проте Біґуліс переконує його: “Ти ж хочеш видати книжку? І не хочеш, щоби Гепсиба тебе покинула? І прагнеш утримати Лаверну? З чоловічого погляду все це цілком зрозуміло. Тож… ми вирушаємо на Острів. Я можу це для тебе влаштувати. Якщо ти закопаєш цю книжку, я втрачу сто штук комісійних, а з правами на кінопостановку, можливо, й більше”.

Я бачу, Чарлі, що зробив це місце Островом, думаючи про “Бурю”. Просперо — це Гамлет, який здійснює свою помсту за допомогою мистецтва.

VII.

Тож Конкоран повторює з Гепсибою мандрівку, здійснену з Лаверною. Але це вже зовсім не те. Тепер усе — пародія, осквернення, поглум. Які потрібно перетерпіти. До вищих типів Мучеництва двадцяте століття додало сміховинного мученика. І це, як ти бачиш, є митець. Бажаючи відіграти видатну роль у житті людства, він стає нікчемою й посміховиськом. На нього накладається подвійне покарання як на того, хто прагне бути виразником сенсу й краси. Коли митець-борець навчиться зазнавати краху та йти на дно, миритися зі своєю поразкою та ні на що не претендувати, підкоряти свою волю та погоджуватися на заслання в пекло сучасної правди, тоді, можливо, його орфічна сила відновиться й каміння знову затанцює під його музику. І тоді небо й земля знов об’єднаються. Після тривалої розлуки. З якою радістю з обох сторін, Чарлі! З якою радістю!

Але для цього немає місця у нашому кіно. У фільмі Конкоран зі своєю дружиною купаються у ставку, порослому гібіскусом. Вона у захваті. Він же змагається з депресією і просить у Бога сили до кінця відіграти свою роль. А Біґуліс тимчасом усюди з’являється перший, організовуючи кожну подію, підкуповуючи вождів племен та наймаючи музик і танцюристів. Зі свого боку, в цьому Острові він вбачає унікальну можливість для капіталовкладень. Він уже планує збудувати тут найбільший у світі курорт. Уночі він сидить у своєму наметі з мапою, розплановуючи відпочинково-розважальний комплекс. Місцеві мешканці стануть офіціантами, кухарями, носильниками й хлопцями, які подаватимуть ключки для гольфа.

VIII.

Жахлива мандрівка завершується. Конкоран повертається до Нью-Йорка й публікує свою книжку. Вона має величезний успіх. Його дружина йде від нього і подає на розлучення, розуміючи, що не вона героїня цих ніжних сцен. Лаверна лютує, дізнавшись, що він повторив священну для