Читати книгу - "Божественна комедія"

знедолених. Через те, що члени ордену найбільше дбали про свої веселі утіхи, їх прозвали братами-веселунами (fratres gaudentes).

104 – 108. Каталано деї Малавольті, гвельф, і Лодерінго дельї Андало, гібелін, були подеста (правителями) в ряді міст. У 1266 р. флорентійські гібеліни, побоюючись повстання гвельфів, які частково лишилися в місті після розгрому при Монтаперті (див. прим. П. X, 32 – 51), запросили Каталано і Лодерінго на посаду подеста для умиротворення громадян. (Звичайно запрошували лише одного подеста.) Але Каталано і Лодерінго, діючи за вказівками папи, під виглядом безсторонності допомагали гвельфам. Данте вважав їх винними в тому, що гвельфи незабаром вигнали гібелінів і зруйнували їхні будинки, в тому числі будинки роду Уберті в міському окрузі Гардінго.

116 – 117. Упевнив фарисеїв сонм сліпий… – Іудейський первосвященик Каіафа, ім’я якого зв’язано з євангельською легендою про смерть Христа.

121. Тесть Каіафи – первосвященик Анна, в дім якого було приведено Христа після засудження його до страти.

122. Радники – рада первосвящеників і фарисеїв.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА

Коло восьме. – Сьомий схов. – Злодії

2. Водолій – сузір’я, в якому сонце перебуває останню третину січня і дві третини лютого.

5. Мов білий брат… – іній.

55. Ми маємо зійти на довші сходи. – Вони мають піднятися від центру Землі до вершини гори Чистилища.

56. Не досить нам лишити ці місця… – тобто піти від грішників – ще не досить. Треба самому досягнути внутрішньої досконалості.

85 – 87. У цій терцині перелічуються п’ять родів незвичайних змій, що, за оповіданням Лукана («Фарсалія», IX, 700 – 726), нібито водяться в Лівійській пустелі.

93. Геліотропи – темно-зелена яшма з червоними бризками. Ці камені нібито лікували укушених зміями і робили людину невидимою.

107 – 111. Фенікс. – Чудесний птах Фенікс, доживши до п’ятисот літ, в’є гніздо, устилає його нардом і миррою і помирає. З його праху народжується новий Фенікс.

125. Ванні Фуччі – позашлюбний син (тому він мул, тобто покруч, ублюдок) знатного пістойця Фуччі деї Ладзарі. Він – активний прибічник «чорних» гвельфів. 1293 р. брав участь у пограбуванні ризниці Пістойського собору. Обвинуватили його приятеля, зовсім безвинного. Тоді Фуччі, що встиг сховатися, виказав своїх поплічників, і їх стратили.

126. Звір – таке було прізвисько Ванні Фуччі.

143. В Пістойї спершу влада «чорних» згине… – У травні 1301 р. партія «білих» вигнала з Пістойї партію «чорних».

144. Та свій Флоренція поновить лад. – В кінці 1301 р. партія «чорних» розгромила у Флоренції партію «білих». Серед вигнаних (січень 1302 p.) був і сам Данте.

145 – 150. Марс пару з долу… – (вогненну пару, блискавку) – так названо Мороелло Маласпіна, володіння якого було в долині Магри. Він очолював сили «чорних», що виступили в 1302 р. проти Пістойї, останнього оплоту «білих», яку й було здобуто в 1306 p.

Пророкування Ванні Фуччі подано в термінах середньовічньої метеорології. В повітрі точиться боротьба водяної пари з вогняною. Коли водяна пара скупчується навколо вогняної і стискає її, вогняна пара з силою виривається назовні, створюючи блискавку і викликаючи грім. Марс, бог війни (Мороелло), налітає з долини Магри, повитий парою, як подертий клоччям хмар (тобто оточений ворогами), і рине на Піхтове поле (середньовічні автори неточно застосовували цю назву до Пістойської області); бій вогненної пари з хмарами буде кривавий , і «білих» буде розгромлено.

151. Кажу це, щоб тобі завдати болю. – Тому, що Данте – «білий».

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ П’ЯТА

Коло восьме. – Сьомий схов (закінчення). – Как. – П’ять флорентійців

12. Твоє закореніло сім’я в злі. – Існувало повір’я, що Пістойю заснували в І ст. до н. е. люди «люті й жорстокі», прибічники Катіліни (бл. 108 – 62 р. до н. е.).

15. Ні навіть той, хто впав… – тобто Капаней (П. XIV, 46 – 72).

17 – 33. Центавр – на ім’я Как, син Вулкана. У Віргілія (Ен. VIII, 193 – 267) це – напівлюдина-напівзвір, що вивергає дим і полум’я, кровожерний убивця. Данте перетворює його на центавра. Как, що жив у печері Авентінського пагорба, вкрав у Геркулеса чотирьох биків і чотирьох телиць з Геріонового стада і, щоб заплутати сліди, втягнув їх за хвоста у свою печеру. Геркулес виявив покражу і вбив його.

19. Є, мабуть, у Мареммі… – узбережжя Тірренського моря, що ділиться на Тосканську і Римську Маремму. В першій з них був монастир, і ченці кинули його, бо там водилося багато гадюк.

28. Давно не ходить із братами він… – бо скривдив їх при поділі стада.

33. Геркулесові удари були такі сильні, що Как помер від першого ж їх десятка.

35. Й три духи підійшли… – Як з’ясується далі, це Аньєлло (Аньєль) Брунеллескі, Бозо Донаті і Пуччо деї Галігаї. Незабаром з’явиться ще двоє: Чанфа Донаті і Франческо Кавальканті. Всі вони – представники знатних флорентійських родин. (До речі, на 79 персонажів, виведених у «Пеклі», 43 припадають, за обчисленнями дослідників, на Тоскану, з них 32 – громадяни Флоренції.)

50. Шестиногий змій. – Це перетворення Чанфа Донаті (р. 43), якого очікували троє інших. Він обхоплює Аньєлло Брунеллескі і зливається з ним в одну потвору.

82. Змієня – це Франческо Кавальканті. Він жалить Бозо і міняється з ним зовнішнім виглядом: Франческо перетворюється на людину, а Бозо – на змію.

85 – 86. В те місце, котре нам служило… – тобто в пуп.

94 – 96. Тож хай мовчить Лукан… – Лукан розповідає («Фарсалія»), як у Лівійській пустелі воїни Катона гинули від отруйних змій. Сабелл, ужалений «сепсом», розтав, як віск, а Насідій від укусу «престера» так роздувся, що на ньому тріснув панцир, і труп його розрісся на потворне громаддя.

97 – 99. Кадм, засновник Фів і творець грецького письма, був обернений на змія (Метам. IV, 563 – 602). Німфу Аретузу, яку переслідував річковий бог Алфей, Діана перетворила на підземний струмок (Метам. V, 572 – 641).

140. До іншого – тобто до Шкутильги Пуччо.

142. Між сьомого сміття – між злодіями, що заповнювали сьомий схов.

151. А другий – той, за ким скорблять в Гавіллі. – Другий, що перетворився знову на людину, був Франческо Кавальканті, якого вбили жителі передмістя Гавілли в долині Арно, за що його родичі вчинили над ними криваву розправу. Тому за ним скорблять в Гавіллі, як іронічно зазначає Данте.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ШОСТА

Коло восьме. – Восьмий схов. – Лукаві порадники

9. Прато – невеличке містечко на північний захід від Флоренції. Невдоволене її владою, воно, як і всі, хоче бачити її нещасливою.

25 – 28. Тобто: коли тому, хто осяває світ своїм промінням (тобто сонцю), настає пора скрить лице, і муха,