Читати книгу - "Лазарит"

аж до світанку, і, далі позіхаючи, вирушив до вежі Святого Миколая.

Коли нагорі все стихло, Мартін метнув мотузку з важком на кінці, і вона обкрутилася навколо обломка зубця. Перевіривши надійність петлі, він спритно, як мавпа, видерся нагору. Одяг робив його майже невидимим на тлі світлого каменю, що з нього було викладено мур. Він виявився таким товстим, що згори можна було їздити хоч квадригою.[142] Але попереду була ще одна перепона – друга лінія міського укріплення: вже не така потужна, але ще вища стіна. Тут довелося задіяти гаки.

Коли мотузка натягнулася між стінами, Мартін беззвучно поповз по ній, час від часу позираючи вниз – у просвітку між стінами було розташовано казарми. Там, у напівтемряві, відчувався якийсь рух, миготіли смолоскипи, звідти глухо долинали голоси, та, на щастя, нікому з воїнів не спало на думку подивитися вгору. На тлі темного неба його могли помітити, однак смолоскипи палали занадто яскраво, засліплюючи вартових.

Хмара пропливла, і знову засяяв місяць. Його тонкий серп не давав стільки світла, як у повню, однак Мартін переконався, що другу лінію оборони захисники Акри охороняли значно гірше: уздовж неї миготіло лише два-три вогники.

Присівши навпочіпки між зубцями парапету, Мартін роздивився спляче місто, прикидаючи напрямок і шлях, який йому треба було здолати. Ашер бен Соломон примусив його вивчити мапу Акри напам’ять, але одна річ бачити хитросплетіння вулиць та завулків на пергаменті й зовсім інша – насправді. Лише слабко освітлені вежі та куполи виступали над суцільним масивом дахів будівель, що утворювали вигадливий лабіринт.

Пошуки будинку Сари слід було починати, орієнтуючись на собор Святого Хреста, розташований у самому центрі Акри. Та зараз Мартін, хоч як напружував зір, не зміг зрозуміти, яка ж саме з великих міських будівель і була тим храмом. Його увагу привернув високий чіткий шпиль, що вирізнявся на тлі сріблястої від місячного сяйва поверхні моря. Але він не міг належати головному собору – такі шпилі християни навчилися зводити зовсім недавно, а храм Святого Хреста був доволі старим. То куди ж його вирушити, щоб до світанку і до того, як крик муедзина закличе правовірних до саляту,[143] розшукати потрібний будинок із помітним знаком – усміхненим собакою на фронтоні? Та якщо навіть нічого не вийде, треба якнайдалі віддалитися від фортечних мурів і сховатися до ранку, щоб потім розчинитися в натовпі. У місті на більш як двадцять тисяч мешканців це, вочевидь, не так уже й складно.

Раптом його увагу привернув якийсь звук. Мартін обережно визирнув із-за зубця: зліва по стіні йшов чималий гурт воїнів-мусульман, прямуючи просто до нього.

Чорт забирай! Він трохи забарився, роззираючись, і вартові встигли наблизитися аж так, що, коли Мартін почне рухатися, його неодмінно помітять. Він глянув униз. Якщо скористатися мотузкою, сарацини будуть тут іще до того, як він торкнеться землі під стіною. Унизу, кроків за двадцять від стіни, виднівся плаский дах якоїсь будівлі. Це ризиковано, але ж в асасинів його навчили робити неймовірні стрибки й приземлятися так, аби не пошкодити кісток та сухожилля. Щоправда, він давно не практикував цього мистецтва, однак вагатися не було коли.

Мартін відштовхнувся, натреновані м’язи спрацювали, немов тугі пружини. Стрибок завдовжки був саме такий, щоб приземлитися за два лікті від краю покрівлі.

Чи помітили його вартові? Він про це не думав.

Поштовх від приземлення швиргонув Мартіна вперед. Він умить викинув руки поперед себе і беркицьнувся через голову, гасячи силу удару. Потім підтиснув під себе коліна й певний час сидів нерухомо, відновлюючи дихання. Аж тоді він відкинув з обличчя каптур і поглянув на мур.

Вартові ватагою пройшли повз, і жоден не глянув йому вслід.

І все ж Мартін трохи перечекав. Покрівля мала приступки, нижче стояли діжки для дощівки – з водою в Акрі було геть кепсько. Мартін ковзнув на нижній приступок, потім по-котячому обійшов по периметру цю частину даху й, побачивши дерев’яну драбину, відчув полегкість. Багато міських будівель мали три й навіть чотири поверхи, і ще раз стрибати з такої висоти у вузьку щілину брукованої вулиці було б справжнім божевіллям.

Знизу місто виглядало зовсім по-іншому. Стіни будинків з вузькими вікнами, зачиненими на ніч віконницями, утворювали тісний темний коридор із безліччю поворотів, тож орієнтуватися тут вельми непросто. Недовго думаючи, Мартін вирушив у той бік, де, як йому здалося, був центральний міський майдан. Ноги ковзали по купах покидьків, гнилий дух змішувався із запахом вапнякового розчину – мабуть, неподалік ями для гасіння вапна, що його використовували для ремонту фортечних мурів. Уряди-годи попереду лунали звуки колотушок нічної варти, і тоді йому доводилося звертати в перший-ліпший завулок, сподіваючись, що в наступному кварталі він знову піде в правильному напрямку й не зіб’ється з дороги.

Але марно. Тісні темні вулички, де-не-де перекриті арковими прогонами, були схожі, мов близнюки. Під ноги йому скочив щур і з писком кинувся під найближчий ґанок. Зарепетував бродячий кіт. На одному з перехресть вовтузилася зграя приблудних псів, і він мусив уповільнити крок: в осаджених містах собаки, які скуштували людського м’яса, украй небезпечні. Але ці, навпаки, помітивши перехожого, прожогом кинулися навтьоки, і Мартін зрозумів: у місці бракує не лише води, а й провіанту, люди почали полювати на дворняг, тому вони такі полохливі.

Ще за півгодини він збагнув, що остаточно заблукав. Але, звертаючи в черговий завулок, де навряд чи розминулися б два вершники, несподівано помітив удалечині шпиль собору й вирішив прямувати до нього.

Поступово вулиці ставали ширшими та чистішими, за огорожами з’явилася темна зелень садів, над якою височіли стрункі пальми. Ремісничий квартал був позаду, а попереду розташувалася упорядкованіша частина міста, зате й міська варта траплялася тут значно частіше. Зо два рази Мартінові навіть доводилося залазити на арки над вулицями і завмирати там, перечікуючи, поки озброєний ратищами та смоляними смолоскипами караул промине його.

Пройшовши через якийсь завулок, де уздовж стін рядами стояли величезні глиняні глеки, Мартін несподівано опинився на просторому майдані й просто перед собою побачив собор Святого Хреста. Ця будівля настільки переконлива, що помилитися неможливо. Західний портал був у вигляді прямокутної вежі з арковою брамою і черепичною покрівлею, над якою колись здіймався хрест, а тепер установлено півмісяць. За порталом тягнувся просторий неф з високими віконними прогонами, розділеними потужними контрфорсами. Неф межував із невеличким і дуже древнім ромейським храмом з яйцеподібною банею.

Розміри споруди та просторий майдан навколо неї свідчили: перед ним – головний храм Акри. Перед входом у собор на майдані