Читати книгу - "Заклятий козак"

крізь ворожі лави зі шпагою в руках? - спитав Ренне офіцерів.

- Пробитись! - закричали німці-офіцери.

Москалі мовчали, наче заніміли. Ренне вихопив шпагу.

- За мною! - і він сам повів військо на пролом.

Москалі тримали сякий-такий лад, доки дійшли до шведських драбантів. Але потім, коли з ними зчепилися вправні в ручнім бою шведи й наче блискавкою стали пробивати їх груди шпагами, тимчасом як запоріжці рубали з потилиці, корпус москалів розсипався маком.

Як вода просмоктується крізь розсохлі клепки, так москалі стали проскакувати в невеличкі шпарочки. Попід черевами шведських коней, поміж вістрями драбантських шпаг вислизали москалі і втікали до Сокілок.

Але їх небагато втекло. Та й ті, цю обрятувались, мусили завдячити своє життя тому, що запорожці передчасно стали жакувати їх табір, ніж закінчився бій. Запорожці відомстились за Маячку й Нехворощу - Сокілкою. Зате в особі царя Петра нажили тяжкого ворога, лютішого од пекла. Навіть кров, пролита в Лебедині [6], не могла втишити царевої люті проти запорожців. Та лють точила царя як шашіль дерево, ржа - залізо, міль - одежу.

Та запорожцям було до того байдуже.

Після погрому москалів біля Сокілки їхній вплив на гетьманців поширився. Поміж козаками, котрі зосталися вірними цареві, запорожці рознесли поголоску буцім Шереметьєв та Меншиков зрадили цареві.

Загомоніли гетьманці:

- Не вадило б побити нам нашу старшину, бо вона тягне в одну руч з москалями, а на сполуку з низовим військом не хоче йти!

Плавом попливли городові козаки до запорожців із царського табору.

Про все це цар знав. Знав він також і про те, що в Царгороді й Бахчисараї пробувають запорозькі посланці і баламутять турецького султана й кримського хана, підбиваючи їх йти в похід на Московщину.

Увірвався терпець царя, і він закляв:

- Або я зостануся на світі, або запорожці!

* * *

У Києві на риночку пила Москва горілочку;

Пила ж вона та гуляла, собі порадоньку мала:

Порадьмося, милі браття, кому Січі достати?

Пошлемо по Галагана, по Прилуцького пана,

Той у Січі добре знає, той нам Січ достане…

Великодні свята минули, минули й проводи… Настали буденні дні, але київські обивателі - міщани й козаки не вважали на будні; щодня після обід старі й малі виходили на високі та круті київські береги й годинами милувались багатим на воду Дніпром.

Столітні діди й баби не пригадували, щоб хоч в однім році за весь їх довгий вік була така велика вода. Не було.

А се через те, що на їх віку в жодну зиму не випадало таких глибоких снігів як минулої зими. Тепер вони розтопились і потопили під собою всі річки й озера. Дніпро переповнився водою ущерть; роздувсь, розпух і виповз із берегів. А вода все прибувала - без кінця Й краю… З шумом гупнули у воду підмиті круті береги: з деревами, хуторами, токами, скиртами, клунями, хатами й кладовищами…

А з київських гір, куди б не поглянув: просто, ліворуч чи вправо - перед очима розіслалася безмежна водяна поверхня. Вода, вода й вода… Де влітку жовтіли, наче ребра, сипучі піски там тепер гуляли бурхливі каламутні хвилі. Десна й Дніпро злились в одно й затопили собою берег гетьманщини на десять миль в глибину!

Над водою хмарою нависли голодні чайки; вони жалібно скиглять і часто припадають до води, наче дитя до материного лона; але схопити поживок не встигають - вода надто прудка… Чайки скиглять, звиваються догори, тріпочуть крильцями і летять за хвилями.

Весь старий і новий Подол з будинками і крамницями сховався під водою. Лиш де-не-де виткнулись із води, наче віка домовин, дахи крамниць та стирчали димарі будинків, немов пеньки на болоті.

Жовтаве проміння вечірнього сонця золотило церковні бані, ґанки будинків і вітрила над байдаками. На Подолі великий рух. До берега причалила не числячи великих човнів, дубів та галер, одних байдаків понад сотня. Біля байдаків товпилось московське військо: донські козаки, ратники, драгуни, рядовики й старші; всі при повнім риштунку.

Галас, регіт та лайка лунали навколо. Донські козаки, попутавши коней, тягли їх на байдаки; коні полохались, борсались і перекидали байдаки. Із печерської фортеці українські козаки носили мішками порох, кулі й бомби, а також різну живність: суху тараню, сухарі житні, барила з горілкою…

Все це москалі кидали на байдаки, а поміж байдаками, наче дзиґа, звивався київський воєвода князь Голіцин. За князем хвостом плентався царський полковник Яковлєв, сумний та невеселий.

Ось Голіцин зупинився й самовдоволено окинув очима всі байдаки.

- Через півгодини все буде готове! Через півгодини ти, полковнику, вирушиш! - весело мовив він.

Яковлєв ще гірше посмутнів, аж голову похилив на груди.

- Краще б мені піти на турка-яничара або навіть на самих шведів, ніж оце маю йти добувати оту харцизяцьку Січ Запорозьку! - щиро признався він.

- Не журися, полковнику! - розважив воєвода, - не такий страшний чорт, як його малюють! Та тобі нічого боятися! Тепер захопити Січ так же легко, як викурити люльку доброго тютюну! Шкоди жодної, лише приємність! Я маю певні відомості, що всі запорожці вийшли із Січі з Гордієнком і тепер товчуться понад Ворсклою. На Січі зосталися малі, старі й каліки. Ти ж не сам їдеш, з тобою посилаю три полки найкращого війська! З такою раттю ти розтопчеш Запорожжя, наче горіх розлузаєш. А яка потім буде тобі шана від великого государя! Щасливий ти, полковнику.

- Не вабить мене таке щастя, - зітхнув Яковлєв.

- Ну, полковнику, люди вже в байдаках. Сідай і ти та й з Богом в путь-доріженьку… Ніч місячна, вода глибока, простора; течія бистра - можна навіть без весел пливти. Через тиждень часу ти вже, певно, будеш на Низу. Ось тобі, полковнику, моя остання порада: твердо пам’ятай те, що люди бояться лише страшного! Раніш ніж підступити до самої Січі, ти нажени страху на околицю. Як плистимеш повз Келеберду, то тут забарися. Нехай твої люди причалять до берега та зроблять з Келебердою те, що зробив князь Меншиков із Батурином. Як дійдеш до Переволочної, то й сього містечка не пошкодуй! Таким робом ти вб’єш відразу кілька зайців: на ворога переполоху наженеш, своїм людям даси можливість полатати діряві кишені, вигубиш не одну тисячу мазепинців, а через це заслужиш від великого государя подяку. Але, найголовніше, знищивши Келеберду й Переволочну, ти тоді зможеш сміливо робити наступання на Січ! У тебе не буде іззаду запорозьких залог! Вони