Читати книгу - "У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна"

розділений на дві кімнати перегородкою, що йшла майже до самого даху. В лівій кімнаті спали Регнолль і Саведж, у правій — Ханс і я.

Удосвіта мене розбудила збуджена розмова Саведжа і його господаря. За хвилину вони ввійшли до моєї кімнати.

При слабкому освітленні я побачив, що лорд Регнолль був вельми схвильований, а Саведж украй переляканий.

— У чому справа? — запитав я.

— Ми бачили мою дружину, — відповів лорд Регнолль.

Я здивовано подивився на нього.

— Саведж розбудив мене і сказав, що в нашій кімнаті є ще хтось, — продовжував він, — я підвівся і побачив (це правда, Квотермейне, як те, що я живу) свою дружину, осяяну промінням із вікна. Вона була в білому вбранні, з розпущеним волоссям. На її грудях висіло намисто з червоного каміння, подарунок цих негідників, який вона постійно носила на собі. В її руках було щось схоже на закриту покривалом дитину; гадаю, вона була нежива. Це мене так приголомшило, що я не міг говорити. Вона стояла, дивлячись на мене широко розплющеними очима, і не рухалася. Але я можу присягнутися, що губи її ворушилися. Ми обидва ясно чули, як вона говорила: “Не покидай мене, Джорде! Шукай мене на горі!” Я схопився, і вона зникла.

— А що бачив і чув Саведж? — запитав я.

— Те саме, що і його ясновельможність, містере Квотермейне. Не більше і не менше. Я бачив, як вона вийшла через двері.

— Через двері! Хіба вони були відкриті?

— Ні, сер. Але вона пройшла, неначе дверей зовсім не було.

— Це насправді була не жінка, а привид, баасе. Я прокинувся за півгодини до світанку і лежав, дивлячись на ці двері, які сам замкнув учора ввечері. Їх ніхто не відчиняв. За ніч павук сплів на них павутину і вона досі ціла. Хай баас сам подивиться, якщо не вірить мені.

Я піднявся і оглянув двері (біль на стегні почав ущухати, і я вже міг трохи ходити). Ханс говорив правду. Двері затягла павутина, посеред якої сидів великий павук.

Тільки два пояснення підходили для цього дивного випадку: або все було простою галюцинацією, або лорд Регнолль і Саведж насправді бачили щось надприродне. В останньому випадку мені хотілося б відчути те саме, що пережили вони, оскільки побачити справжню примару — було моїм повсякчасним бажанням.

Я ще не говорив, що ми дійшли висновку про марність наших пошуків і взагалі перебування в цих місцях. Ми вирішили спробувати піти звідси, перш ніж будемо втягнуті у згубну війну між двома гілками загадкового племені, з яких одна була абсолютно дикою, а друга наполовину.

Лорд Регнолль запропонував такий план: я мав спробувати в обмін на рушниці придбати верблюдів. Потім, під приводом мисливської експедиції на Джану, ми думали спробувати виїхати з цієї країни. Але, мабуть, видіння було послано нам, аби зруйнувати наш план.

Обмірковуючи це, я влігся спати і спав до самого сніданку.

— Я довго думав, що трапилося вчора вночі, — сказав лорд Регнолль, залишившись цього ранку наодинці зі мною, — я людина не марновірна, але переконаний, що ми із Саведжем бачили і чули душу або тінь моєї дружини. У мене з’явилася надія, що вона в полоні на цій горі і приходила кликати мене визволити її. Тому я вважаю за свій обов’язок не покидати цієї країни і спробувати добитися істини.

— А як це зробити? — запитав я.

— Я сам піду на гору.

— Це неможливо, Регноллю. Я сильно шкутильгаю і не зможу пройти й півмилі.

— Я знаю, і це одна з причин, чому я не хочу, щоб ви супроводжували мене. Крім того, я хочу зробити це самотужки і не піддаючи ризику інших. Але Саведж говорить, що піде туди, куди піду я, залишивши вас із Хансом тут продовжувати подальші спроби в разі невдачі. Ми вночі вийдемо з міста в білих плащах, які носять кенда. Мені вдалося виміняти їх на тютюн. Коли зійде зоря, ми спробуємо знайти дорогу через прірву, а в іншому покладемося на Провидіння.

Я зробив усе, що залежало від мене, щоб відвернути лорда Регнолля від цього божевільного наміру, але марно. Я ніколи не знав людини безстрашнішої і рішучішої за нього.

Потім я говорив із Саведжем і вказував йому на всі небезпеки, пов’язані з цією спробою, але й тут зазнав невдачі.

Саведж оголосив, що куди піде його пан, туди піде й він, і що він вважає за краще померти разом із ним, аніж один.

Отже, з тяжким серцем я допомагав їм робити необхідні приготування до цього божевільного заходу.

Вони відкрито пішли вдень під приводом полювання на куріпок і кіз у нижній частині гори, де нам була надана в цьому повна свобода. Наше прощання було сумним.

Саведж передав мені листа до своєї