Читати книгу - "ГЧ"

відстань всього якихось три-чотири метри. Випромінювання концентроване. Перевірка дала поки що тільки якісний результат, визначила частоту хвилі, настройку. Ридан гадає, що це — все. Але ж практика вимагатиме інших віддалень на кілометри, на десятки кілометрів. А це вже інше. Тут можуть позначитися кут променя, розсіювання, ефект Комптона; максимальна потужність випромінювання «ГЧ» виявиться недостатньою, і дія хвилі сну зведеться до нуля! Дивно, проте, що Ридан, всупереч своєму звичаєві, вважає перемогу досягнутою, не провівши цього останнього випробування на дальність… Ідея про дифракцію променя повинна була спасти йому на думку.

Сумніви не давали спокою Миколі і вранці, з тієї хвилини, як він прокинувся. Потроху вони перетворювались у певність того, що Ридан помиляється, що робота над «ГЧ» ще далеко не завершена. А втім, Ридан має підстави радіти й справляти перемогу: для основної його мети, фізіологічної, генератор цілком готовий. Тут не потрібні великі віддалі…

Тепер Микола стояв перед Риданом, тримав його руку в своїй і мучився, уявляючи, якої прикрості він завдасть зараз професорові своїми сумнівами.

— По-перше, — обережно почав він, — не називайте «ГЧ» моїм апаратом. Ви добре знаєте, що це моя помилка, що я створював цей генератор для іншої мети. Тільки ваша чудова ідея перетворила його в те, про що ви кажете.

— Моя ідея лишилася б мертвою схоластичною гіпотезою, коли б ви не знайшли способу відтворювати біологічне проміння. Не варто сперечатися про це, Миколо Арсеновичу. Ваш апарат і моя теорія нарізно безплідні, а поєднані разом, дають дещо дуже цінне. Погодимось на тому, що наша участь у цій перемозі однакова. А що по-друге?

— Ну, гаразд, — усміхнувся Микола, і далі вважаючи все ж свою участь перебільшеною. — Тепер друге: повинен визнати, Костянтине Олександровичу, мені не зовсім зрозуміла ваша впевненість у такій високій досконалості «ГЧ». Може, чогось я знову не розумію або не знаю. У ваших дослідженнях завжди була якась частка таємниці. Особливо в останніх. Я це відчував, але… міг тільки припускати і, звичайно, помилятися. Тому до вчорашнього вечора, до того моменту, коли ви пояснили мені свою «евріку» я думав, що у вас… трохи інша мета.

— Цікаво, — стрепенувся Ридан, — що ж ви думали?

— Що ви шукаєте… а може, це так і було?.. «Хвилю смерті».

Ридан розсердився.

— «Проміння смерті»! — злісно сказав він. — Психоз воєнізованої науки сучасного капіталізму… Ото вже ні за що б не взявся за цю безглузду справу!

— Як це безглузду!? Чому?

— Насамперед тому, що шукати серед функцій мозку хвилю смерті безрозсудно, бо її там не може бути. Ви ж знаєте мій погляд на це. Некробіотичне випромінювання — не хвиля, а потік дуже багатьох і різних хвиль. Щоб його відтворити, потрібна була б одночасна робота, може, тисячі або мільйонів генераторів. Крім того, «проміння смерті», наскільки я розумію, вже винайдено і може опинитися в руках наших ворогів. Припустімо, що й ми озброїмось «промінням смерті». Які ж переваги дасть нам у війні ця зброя? Аж ніяких! Ні, любий мій, коли вже вигадувати щось нове, то таке, проти чого ворог міг би тільки руки догори підняти. Оце ми й зробили, до вашого відома.

Микола зрозумів, що настав момент, коли він повинен піднести Ридану свою гірку пілюлю. Він розвів руками.

— Якщо «ГЧ» виявиться сильнішим за апарат Гросса…

— Як? — здивовано перебив Ридан, — Ви ще в цьому сумніваєтесь?

— Але ж ми цього ще не знаємо! Не знаємо, як поводитиметься «ГЧ» на полі бою, у воєнній обстановці. Потужність його мізерна, навіть порівняно з любительським радіопередавачем. На якій відстані діятиме промінь? Чи довго діятиме?.. — і Микола стисло виклав Ридану всі фізичні перепони, які чекають енергію «ГЧ» на більш-менш великому шляху її в земній атмосфері.

Ридан відкинувся в кріслі, слухав, зануривши руку у волосся і здивовано поглядаючи на Миколу.

— Так ось що вас бентежить! — промовив він, нарешті. — Тепер я розумію ваш скепсис, такий невластивий вам. От уже ніяк не чекав, що ваш фізичний зір такий недосконалий, що ви могли прогавити одну з найважливіших властивостей нашого проміння! Ха-ха, голубе мій, біологія знову бере гору! Я не знаю ваших «ефектів Комптона», але ще задовго до появи «ГЧ», до нашого з вами знайомства, Миколо Арсеновичу, і навіть до того, як я сам зрозумів природу цього явища, я вже знав, що випромінювання біологічного генератора — мозку — здатне перемагати величезні — так, так, величезні за нашими земними масштабами — відстані, і до того ж у звичайній, природній обстановці — безперешкодно! Як я міг знати це наперед, ви спитаєте? Дуже просто. Адже я цього проміння не вигадав, Миколо Арсеновичу, я його знайшов. Був час, коли я, як уся наша наука ще й тепер, навіть гадки не мав про те, що воно існує. Але я бачив факти якогось таємничого і своєрідного зв’язку між організмами на відстані, зв’язку без участі відомих нам органів відчуттів. Я почав шукати, збирати і вивчати ці факти і, природно, намацав деякі основні властивості мого невідомого агента. Вони й привели мене до думки про променисту енергію біологічного походження і, нарешті, до мозку-генератора. А серед цих властивостей була і дальність їх дії. Тепер ви піддаєте її сумніву… Але тоді доведеться визнати, що і вся моя концепція помилкова, що я нічого не знайшов. Жодних випромінювань мозку не існує, і ми з вами просто спимо, Миколо Арсеновичу, а всі чудеса, які ми з вами проробляємо над тваринами перед свинцевим екраном, усе моє градуювання, вчорашній сон Сімки і сьогоднішній мій власний — усе це нам тільки сниться!.. З цим досить важко погодитись, чи не так?..

— Усе або нічого, — зауважив, нарешті, Микола. Це повинно було означати, що його дивує впевненість Ридана. Помилки, і до того найнесподіваніші, завжди можливі!.. На щастя, Ридан не чув цього зауваження. Він далі викладав свою думку.

— Я розумію, все це не аргументи для вас. Інших, солідніших, фізичних, не знаю… Проте ваші сумніви для мене — несподіванка. Учора їх не було, і я гадав, що ви вже