Читати книгу - "Три метри над рівнем неба"

провів до дверей. Почекав, поки двері захряснуться, а тоді — прожогом сходами вниз, заскочив на мотоцикл і полетів назад до «Класико».

Ідіот навіть не зрозумів, звідки йому прилетів цей стусан. Незчувся, як опинився зі своїми дружками перед рестораном, поблизу фонтанчика, зі зламаним носом. Схлипував. От тепер йому вже перехотілося бути дотепним, еге ж. Степ повернувся додому і ліг спати. Він не зміг би заснути, думаючи про того типа, який розважався, підкочуючись до його дівчини. Клоун заплатив за це, і правильно. Степ спокійно заснув. Йому не хотілося бути кимось іншим. А Бабі ніколи про це не дізнається. Хай думає, що він змінився, що він більше не жорстокий.

Але тепер змінилось усе навкруги. Вони більше не разом. Він тепер не мусить ховатися. Не мусить бути кимось іншим. Може бути самим собою, як і коли захоче. Він тепер вільний. Жорстокий і самотній. Знову.

«Тема» зупинилась перед шлагбаумом. Зачекала, поки той повільно підніметься, потім виїхала. Степ увімкнув мотоцикл і перемкнув на першу. Швидко з’їхав з тротуару й рушив за автівкою. Тип тепер сам і їде швидко. Степ додав газу. «На червоний однак зупиниться». На вулиці Ячіні був напружений рух, машини рядами, вогники гальм. «Тема» зупинилась. Степ усміхнувся, під’їхав упритул до автівки. Вже збирався злізати з мотоцикла, аж раптом усвідомив. Розбити йому обличчя, побачити його кров, почути його стогони — що це змінить? Побити його, понівечити йому машину, порозбивати вікна й просунути крізь них його голову — що це змінить? Хіба це гарантує йому нові щасливі дні з нею, її закохані очі, її захоплення? Він просто сьогодні спав би більш задоволений. А може, навіть і це ні… Йому здалося, що він уже чує її слова.

— Бачиш? Я не помилялася щодо тебе, ти жорстокий! Ти ніколи не змінишся!

Тоді, не дивлячись більше на машину, знову газонув, спокійно об’їхав його. Вільний на своєму мотоциклі, спритно рухався у цьому святковому трафіку. Самотній, без цікавості, без гніву.

Продовжував тиснути на акселератор, відчуваючи на щоках холодний вітер. Нічне повітря заповзало під куртку.

«Бачиш, Бабі, те, що ти думаєш, — неправда. Я змінився. Зрештою, усім відомо: на Різдво люди стають добрішими».

59 Джакомо Леопарді, повне ім’я — граф Джакомо Талдегардо Франческо Саверіо П’єтро Леопарді (1798—1837) — поет, філософ, мовознавець, один із класиків італійської літератури.

60 Арджентаріо — престижний курорт у провінції Ґроссето (регіон Тоскана).

61 Corsa dei cavalli — карткова гра за участю багатьох гравців, типова для різдвяного періоду.

62 Panettone — традиційна солодка випічка з дріжджового тіста.

63 «Cavatina» — музична композиція Стенлі Майєрса, що звучить у фільмі «Мисливець за оленями».

64 Маріо Мерола (1934—2006) — італійський співак, актор, композитор та телеведучий. Відомий передусім виконанням неаполітанських мелодрам.

65 Бек — собака, головний герой твору Джека Лондона «Поклик пращурів».

Джакомо Леопарді, повне ім’я — граф Джакомо Талдегардо Франческо Саверіо П’єтро Леопарді (1798—1837) — поет, філософ, мовознавець, один із класиків італійської літератури. 63

Арджентаріо — престижний курорт у провінції Ґроссето (регіон Тоскана).

Corsa dei cavalli — карткова гра за участю багатьох гравців, типова для різдвяного періоду.

Panettone — традиційна солодка випічка з дріжджового тіста. 62

«Cavatina» — музична композиція Стенлі Майєрса, що звучить у фільмі «Мисливець за оленями».

Маріо Мерола (1934—2006) — італійський співак, актор, композитор та телеведучий. Відомий передусім виконанням неаполітанських мелодрам. 65

Бек — собака, головний герой твору Джека Лондона «Поклик пращурів».

59

60

64 61

54

Степ зайшов додому, пройшов у вітальню і раптом зупинився. З кухні долинало веселе наспівування. Відчинив двері. Паоло був там, стояв перед плитою і порався з каструлями. Коли побачив брата, усміхнувся.

— Гей, дякувати Богу. Я вже боявся, що ти не повернешся! Ти готовий до цієї розкішної вечері?

Степ сів за стіл. Жартувати йому не хотілося, але він був радий, що брат забув той неприємний учорашній епізод.

— Чому ти тут? Хіба ти не мав сьогодні вечеряти у Мануели?

— Ця справа зачекає. Мені більше до душі побути з братом. Тільки домовимось про дещо! Навіть якщо вечеря буде огидною, ти мої окуляри не чіпатимеш…

Паоло витягнув з кишені піджака пару новісіньких окулярів.

— Я тобі не казатиму, скільки за них віддав, бо ти знов скажеш, що я тільки про гроші й думаю. Хай там як, це свята правда, що перед Різдвом продавці накручують ціни!

Паоло поставив на стіл поряд зі Степом величезний полумисок із салатом з руколою, сиром грана і світлими шматочками грибів.

— І вуаля! Французька кухня!

Степ помітив, що Паоло вдягнув звичайний світлий фартух. Той квітчастий, подарований Бабі, висів поряд із мийкою. Спитав себе, чи брат подумав про це.

— Ну а якщо без жартів, чому ти все ж не вечеряєш у Мануели?

— Та що це сьогодні таке — допит чи що? Нині ж Різдво, ми маємо бути щасливі, поговорімо про щось інше. То все — бридка історія.

— Мені шкода.

Степ узяв шматок грани рукою з полумиска і відправив його до рота.

— Так, дякую. Постарайся однак не знищити одразу ж увесь салат, еге ж? Слухай, а чому б тобі не піти до вітальні й не почати накривати на стіл? Скатертина — он там.

Степ підвівся, висунув шухлядку й узяв першу-ліпшу скатертину.

— Ні, візьми оту червону. Вона чистіша, до того ж зараз Різдво. До речі, телефонували тато й мама… Хотіли привітати тебе. Чому б тобі їм не подзвонити?

— Я пробував… Зайнято було. — Степ пішов до вітальні.

— Чому б тобі не спробувати зараз?

Степ не відповів.

— Ну, як хочеш… Я переказав.

Паоло обпік палець, пробуючи, чи готова вже паста. Вирішив не наполягати.

Пізніше вони сиділи один навпроти одного. Маленька різдвяна ялинка миготіла вогниками на столику поряд. Телевізор був увімкнений, але без звуку. Святково вдягнені телеведучі відкривали рота під веселу музику, що лилася зі стереосистеми.

— Чорт забирай, Паоло, ця паста — пресмачна. Серйозно.

— Мабуть, треба досолити.

— Ні, як на мене, не треба.

Тієї ж миті повернувся до в’язниці своїх думок та спогадів. Бабі завжди додавала трішки солі до всього. Він потішався з неї, тому що вона це робила завжди, з будь-якою стравою, навіть ще не покуштувавши її.

— Та спробуй же спочатку, ні? Може, воно вже пересолене.

— Ні, ти не розумієш, мені саме