Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Дона Флор та двоє її чоловіків

Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"

167
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 120 121 122 ... 161
Перейти на сторінку:
задля годиться; «Час минає, а доктор анітрохи не змінюється, він і далі такий делікатний та ввічливий, порядний та вихований, і так з дня у день. Я вже знаю його, як облупленого, і можу впевнено сказати, як він поведеться в тому чи тому разі, не складно передбачити кожен його крок, кожне слово, бо сьогодні він точнісінько такий, як учора».

Отаке було життя дони Флор, пологе та спокійне; у цьому сповільненому та незмінному ритмі ніщо не турбувало її й не порушувало ритму однакових днів, тому як вона могла інакше поставитися до передбачень прикутої до ліжка ворожки, яка любила пророкувати майбутнє дужче, ніж комендатор Адріано Пірес свою віолончель?

Ба більше, дона Флор і не заперечувала, якби в її життя втрутилась якась подія й порушила монотонність щасливих днів. «Воно ж, сестро, гріх Бога гнівити, нарікаючи на одноманітність після всього, що мені випало пережити з першим чоловіком, але від незмінності втомлюєшся ще більше, навіть якщо то щаслива незмінність. От мені всі заздрять, а я дуже часто сумую, сама не втямлю чому… Отакий жахливий характер у твоєї сестроньки, така вона невдячна і не вміє належно цінувати те, що даровано їй долею, то, може, на спокійне життя і хорошого чоловіка вона просто не заслуговує».

Якось у неділю дона Флор пішла на службу до церкви св. Терези, де проповідь читав дон Клементе («Господи, чому в людському серці не панує мир та злагода?»), і після служби вона зазирнула до ризниці, щоб запросити священика на святкування першої річниці їхнього шлюбу з доктором Теодоро. Про якесь гучне свято не йшлося: просто з такої чудової нагоди зберуться близькі друзі за чаркою лікеру, а заодно відсвяткують і призначення аптекаря на посаду другого скарбника в новому правлінні баїянського Товариства фармакологів.

— Я залюбки прийду привітати вас із річницею такого щасливого та зразкового шлюбу, благословенного Господом…

Дона Флор пішла, а падре, в душі якого роїлись сумніви щодо користі власної проповіді, радісно всміхнувся: ось вона, та праведна душа, чиє серце не знає тривог, ось хто задоволений життям сповна і допоможе йому позбутися похмурих думок.

На півдорозі до виходу дона Флор затрималася в коридорі перед екстравагантною композицією, де свята Клара так дивно поєднувалася з вирізьбленим із дерева ангелом, що його цинічний і щирий вираз обличчя так нагадав їй колись легковажного Гульвісу.

Сердешна свята, навіть її чесноти похитнулися перед зухвалим поглядом спокусника, вона готова була віддати свою честь, своє життя, своє гарантоване спасіння, готова була змінити рай на пекло, бо чого варті рай і життя без пекла?

Перед цією дивною скульптурою дона Флор простояла досить довго, а храм, цей корабель із каменю та вапна, здійнявши вітрила, плив по хмарах, тонучи в небесній блакиті.

10

ДОНА ФЛОР ДОКЛАЛА ВСІХ ЗУСИЛЬ, ЩОБ ЇХНЄ НЕВЕЛИЧКЕ СВЯТО ВДАЛОСЯ НА СЛАВУ, адже вшановували перший рік спільного «щасливого життя двох споріднених душ», як вишукано і влучно зауважив доктор Силвіо Феррейра, генеральний секретар баїянського Товариства фармакологів, піднявши келих за «високоповажного другого скарбника і його шановну дружину дону Флор, подружжя, яке є зразком гідного та вірного життя».

Донові Клементе дона Флор сказала, що це будуть скромні посиденьки в колі близьких друзів, та ледь переступивши поріг, падре побачив, що дім повний ущерть. Авторитет доктора Теодоро і симпатія, з якою всі ставилися до дони Флор, зібрали на це інтимне святкування геть різних людей: були там керівники Товариства фармацевтів, учасники аматорського оркестру, торговці, учениці кулінарної школи «Смак і Мистецтво», а також давні друзі господині — заможна дона Маґа Патерностро і доктор Луїсе Енріке. Навіть не привітавши подружжя, дон Клементе поквапився обійняти цього «поважного вченого», щойно удостоєного премії за «Історію Баїї», «твір, що має не лише наукову, а й художню цінність» (див. статтю Жунота Силвейри «Книги і автори» в газеті «А Тарде»).

Після промови доктора Феррейри, сповненої яскравих стилістичний фігур, доктор Венсеслау Вейґа виконав дві арії на скрипці. Йому аплодували, як і молодій співачці Марилді Рамосандраде, «співочій тропічній пташці», хоча її неземному співу і бракувало належного акомпанементу, лише Освалдиньйо стиха відбивав ритм на барабані.

На цьому імпровізованому концерті доктор Теодоро виконав на своєму фаготі національний гімн, зірвавши шквал захоплених оплесків.

Гості закушували, випивали і весело та невимушено спілкувалися. У вітальні влаштувалися чоловіки, в іншій кімнаті — жінки, незважаючи на обурені протести дони Жізи, яка вважала такий гендерний поділ «феодалізмом і мусульманством». Лише вона і ще якихось дві-три жіночки пішли проти системи, ризикнувши приєднати до чоловічого товариства, де пили пиво і травили анекдоти, за що їх і засудила дона Динора, яку досі мучив ревматизм, що, втім, не заважало їй на всіх нападати.

— Та Марія Антонія така лярва… Поперлася до чоловіків, щоб слухати оте їхнє паскудство… Ще й потягла за собою дону Алісу та дону Мізету… Про американку я краще промовчу… Погляньте, як ота безсоромниця витягає шию, щоб краще чути…

Зате дона Неуза Маседо і К° поводилася на диво стримано і чемно. Скромно сидячи з жінками, вона уважно і вельми серйозно слухала сімдесятилітнього Раміро, сина аргентинців, власників керамічної фабрики. Якби не вона, юнакові не було б з ким і словом перемовитись, адже вся молодь обступила Марилду, благаючи її наспівати якусь самбу, вальс або ж танго, натомість йому кортіло потеревенити про свою улюблену риболовлю:

— «Та що там казати, от учора я зловив отакенну червону рибу, а як зважив — п’ять кілограм, уявляєте?»

— О! — захоплено вигукнула дона Неуза. — Невже аж п’ять? Оце так! А що ви ще впіймали? — Вона думала, яке б його прізвисько дати відважному рибалці. Мабуть, «Риб’ячий жир», і в її очах спалахнув вогник.

Тим часом аргентинець, батько юнака, який прийшов на свято з дружиною і сином, зіштовхнувся в дверях із сеу Вівалдо, власником бюро ритуальних послуг «Квітучий рай». Вони обидва привітали господарів, і повертаючись до чоловічого залу, сеу Бернабо завів свою звичну розмову. Він відзначив, що в дони Флор елегантна сукня, через яку кусає лікті кожна дама на цьому заході.

— Ніщо не прикрашає жінку так, як достаток… — підсумував Гектор Бернабо. — Погляньте лише, яка вона витончена і чарівна господиня, ця дона Флор…

Сеу Вівалдо окинув її довгим поглядом, а він, до слова, дуже полюбляв споглядати витончені лінії налитого жіночого тіла.

— Правду кажучи, елегантності та грації їй ніколи не бракувало, хоча красунею її назвати не можна було. Але ваша правда, тепер вона розцвіла і стала ще привабливіша, і я думаю, достаток тут ні до чого… Це все через вік, любий друже, а дона

1 ... 120 121 122 ... 161
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дона Флор та двоє її чоловіків», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дона Флор та двоє її чоловіків"