Читати книгу - "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"

Глава 42

Пізно ввечері, відправивши дітей спати, всі вожаті зібралися за старим складом, де зазвичай зависала компанія "цих". Сьогодні вони привели до себе колег, з якими не спілкувалися довгий час. Після того, що сталося з Ріком, не залишилося бажання сваритися, цей випадок нібито остаточно помирив їх.

Усім натовпом вони вирішили випити, спочатку без Ріка, потім можна і з ним. Вожаті почали підтягуватися поступово, коли прийшла Аліса, деякі вже були на місці. Діма сидів на лавці з гітарою і щось награвав, Міша одразу ж піднявся, поступившись їй місцем поруч із ним.

- Вип'ємо за здоров'я і швидку регенерацію? - Агата підняла пластиковий стаканчик із вином. - Лікарі сказали, що Ріку пощастило і він легко обійшовся. Кістку не зачепило, кілька днів у лікарні поваляється і сюди повернеться.

Не кожному ідея зібратися разом здалася вдалою. Жанна Ігнатіївна зовсім не прийшла, Вероніка теж не була впевнена в такому рішенні, проте з'явилася однією з перших. В'ячеславу важко далося привести решту колег у місце їхніх посиденьок і тиснути Валері з Дімою руки, ніби нічого не відбувалося, але Лариса швидко його напоумила.

- Добре, що не ребрами напоровся, - задумався Вадим.

Агата кивнула і продовжила:

- Напевно, решту тижня він уже не зможе працювати. Галинка сказала, щоб ми якось розподілили обов'язки. Я начебто й сама справляюся, у разі чого Рома з Інгрід допоможуть, вони так дітям сподобалися.

- Я вже знаю, хто Жанну вашу посуне, - усміхнувся Діма. - Рома проговорився, що хотів би бути вожатим.

Вероніка раптом подавилася вином, Діані довелося поплескати її по спині.

- Ти чого? - Валера доливав у стаканчики алкоголь. - До речі, Ніко, ти теж злитися вирішила? Мені правильно чутки дійшли?

Для декого ця новина виявилася неочікуваною, але в підсумку дівчина зізналася, що це буде її остання зміна. Наступного року вона планувала переїхати в місто, що перебуває занадто далеко від табору.

- Давайте тост за Ріка, - запропонувала Діана. - Мені давно ніхто гидоти всякі у фотошопі не домальовував. Нудно жити без цього.

- Я йому передам, завтра все зробить, - засміялася Агата.

- Буду вдячна, - щиро промовила вона.

Тут Діана не жартувала. Звісно, як і всі інші, дуже хвилювалася за Ріка, та й за будь-кого на його місці теж. Краще хай і далі капостять і набридають, ніж валяються в лікарні й страждають.

А шедеври фотошопу Діана й справді почала цінувати, була в них своя родзинка. Компанія "цих" узагалі робила перебування тут чимось особливим: не давали нудьгувати й розслабитися, від їхнього специфічного спілкування вона тільки щасливіше почувалася. Спокійне життя стомлювало.

З початку третьої зміни щось пішло не так. Багато чого змінилося у взаєминах колег. Взяти, наприклад, Ларису з В'ячеславом: вони сиділи в найдальшому кутку й обіймалися, тепер їм можна було не бігати, вони робили це відкрито і не переставали посміхатися.

Христина з Мішею, навпаки, сиділи в різних кутах і не дивилися в бік одне одного, ніби між ними ніколи нічого не було. З рідних людей вони перетворилися на ледь знайомих. Ймовірно, наступного року хтось із них уже не приїде в це місце. Краще забути табір назавжди, ніж щоразу згадувати все найгірше, пов'язане з ним.

Діана сиділа неподалік від Вадима, іноді помічала його погляди й усміхалася у відповідь. Їм подобалася гра, де вони нікому не показують, що між ними відбувається. Спочатку прикидатися ворогами, а потім цілуватися десь подалі від людей. Стримуватися, забороняти собі багато чого, й повільно втрачати контроль. Заради такого варто помучитися.

Одна тільки Вероніка вловлювала те, що відбувається, адже вона стежила за кожним поглядом закоханих і бачила те, чого не помічають інші. Палала від злості, але зробити нічого не могла. Та й сенсу в цьому не було. Вона спробувала змиритися.

Аліса сиділа поруч із Дімою й уважно спостерігала, як його пальці бігають по струнах, намагалася запам'ятати кожен рух. Вона пропустила більшість розмов, тут цікавіше.

- Хочеш зіграти? - Діма перервав її роздуми.

- Так багато свідків, боюся зганьбитися, - шепнула вона.

- У всіх уже вертольоти літають, неправильний акорд ніхто не помітить, - друг підсунув їй гітару.

Аліса не стала брати інструмент, просто підсіла ближче і почала награвати мелодію, яку вони вивчили тоді в кімнаті. Місцями Діма накривав її долоні своїми, нагадуючи як правильно. Аліса готова була сама помилятися, аби знову відчути його дотики. Через кілька хвилин гри вона вирішила, що потрібно випити.

Прислухалася до розмов колег і зрозуміла, що ці захмелілі люди вже будують плани на наступний рік, навіть на річку разом хотіли вибратися. Залишалося сподіватися, що протверезівши, їхні плани не зміняться. В будь-якому разі вони спілкувалися як три роки тому, коли не було всієї цієї ворожнечі.

За годину посиденьок дехто почав розходитися, до того ж на годиннику північ, а їм бажано виспатися перед спілкуванням із дітьми. Діана отримала пару повідомлень від Вадима і змушена була піти однією з перших. За кілька хвилин прийшов і він. Зустрілися біля бесідки й пішли до нього.

Діана відчинила двері та зайшла; світло вмикати не стала, краще прикинутися, що тут нікого немає. Зачинилися, і більше не хотіли втрачати ні секунди. Вадим притягнув її до себе і почав цілувати, пристрасно, швидко, розуміючи, що в них немає часу на прелюдію. Невинних дотиків було достатньо, зараз уперше в них з'явилася можливість для чогось більшого. Вони впали на ліжко, захоплені губами одне одного. Вадим розстібав її блузку. Діана проводила руками по його тілу, плечах, животі. Вже збиралася стягувати футболку, як біля самих дверей почулися голоси.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍