Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"

як він упав, тенькнувши й відскочивши від розірваної землі.

— Блядь, — прошепотів він, майже не наважуючись навіть дихати. Наскільки ця чортівня була можлива? Що не кажи, а Лоґенові Дев’ятипалому не таланить у житті.

Простягнувши вільну руку вгору, уздовж подзюбаного каменя, він знайшов невеликий гребінь, за який можна було взятися. Підтягнувся дюйм за дюймом до краю блока вгорі. Напружив руку й потягнув Ферро за зап’ясток.

Щось жахливо зашкрябало, і камінь під ним смикнувся й мало-помалу потягнувся вгору. Лоґен зойкнув і наліг на нього, примушуючи зупинитись. Один жахливий поштовх — і йому в обличчя посипався порох. Завищав камінь: блок дуже повільно гойднувся в протилежний бік. Лоґен лежав на місці й важко дихав. Ні туди ні сюди.

— С-с-с-с!

Ферро перевела погляд на їхні руки, якими вони міцно тримали одне одного за зап’ястки. Сіпнула головою до краю блока, а тоді вниз, до широкої тріщини позаду.

— На це треба дивитися реально, — прошепотіла вона. Її пальці розімкнулися й відпустили його.

Лоґен запам’ятав, як звисав із будівлі високо над колом жовтої трави. Запам’ятав, як ковзнув назад, пошепки кличучи на допомогу. Запам’ятав, як на його руці зімкнулася долоня Ферро, що його підтягнула. Він поволі затрусив головою і як ніколи міцно взявся за її зап’ясток.

Вона закотила свої жовті очі.

— Йобаний тупий біляк!

Джезаль кашлянув, перевернувся й виплюнув порох. Покліпав, роззираючись довкола. Щось змінилося. Там неначе стало набагато ясніше, ніж було, а край тріщини опинився значно ближче. Власне кажучи, зовсім недалеко.

— Ох, — видихнув він, не в змозі дібрати слів.

Половина будівлі обвалилася. Ще стояла задня стіна та у віддаленому кінці один зі стовпів, що зламався посередині. Все інше зникло, щезло в розчахнутому проваллі. Він незграбно підвівся, скривившись, коли його вага перейшла на хвору ногу. Побачив, що під стіною неподалік лежить Баяз.

Зів’яле обличчя мага було залите потом, його ясні очі виблискували в чорних колах, а з натягнутої шкіри стирчали кістки обличчя. Він страшенно скидався на труп тижневої давнини. Дивно було, що він узагалі рухається, та Джезаль побачив, як він підняв одну паралізовану руку, показуючи на тріщину.

— Знайдіть їх, — прохрипів Баяз.

Інших.

— Ми тут! — долинув здушений голос Дев’ятипалого з-за краю розколини. Отже, він принаймні живий. Одна велика плита стирчала вгору під кутом, і Джезаль із острахом почовгав до неї, побоюючись, що під ним раптом обвалиться підлога. Він зазирнув у провалля.

Північанин лежав, розтягнувшись, долілиць. Його ліва рука майже сягала верхнього краю похилого блока, а права міцно тримала Ферро за зап’ясток унизу. Її тіла не було видно, а пошрамоване обличчя ледь-ледь виднілося. Обоє видавались однаково нажаханими. Кілька тонн каменю легесенько похитувалися, балансуючи на дуже тонкій межі. Було очевидно, що блок із легкістю може щомиті ковзнути в безодню.

— Зроби щось... — прошепотіла Ферро, не наважуючись навіть підвищити голос. Однак, як помітив Джезаль, вона не запропонувала нічого конкретного.

Він облизав западинку у себе в губі. Можливо, якби він наліг своєю вагою на цей кінець, блок би вирівнявся, відхилившись назад, і вони змогли би просто сповзти? Чи може все бути так елементарно? Несподівано ослаблений і спітнілий, він обережно потягнувся вперед, нервово потираючи великими пальцями кінчики інших пальців. Обережно поклав руку на зазублений край, тим часом як Дев’ятипалий і Ферро дивилися на це, затамувавши подих.

Він зовсім трохи натиснув, і плита плавно гойднулася донизу. Приклав до неї ще трохи ваги. Щось гучно заскреготіло, і весь блок страхітливо хитнувся.

— Та не штовхай його, бля! — заволав Дев’ятипалий, нігтями чіпляючись за гладенький камінь.

— А що ще робити? — писнув Джезаль.

— Принеси щось!

— Що завгодно! — процідила Ферро.

Джезаль несамовито роззирнувся довкола й не побачив нічого помічного. Лонгфутом і Кеєм поруч і не пахло. Або вони лежали мертві десь на дні провалля, або вчасно кинулися на волю. Його б не надто здивувало ні те, ні інше. Якщо когось і будуть рятувати, то Джезалю доведеться займатися цим самотужки.

Він стягнув із себе плащ і заходився скручувати його у своєрідний канат. Зважив його в руці й хитнув головою. Це, звісно, ніколи не спрацює, та який у нього вибір? Він витягнув плащ, а тоді перекинув один кінець. Той плеснув об камінь за кілька дюймів від хапливих пальців Лоґена, здійнявши хмаринку пилу.

— Добре, добре, спробуй ще раз!

Джезаль високо підняв плащ, якнайдалі висунувся над плитою та знову кинув його донизу. Його рукав випав так, що Лоґен якраз зумів у нього вчепитися.

— Так!

Він обкрутив його довкола зап’ястка, і матерія туго натягнулася за краєм плити.

— Так! А тепер тягни!

Джезаль скреготнув зубами й потягнув так, що його чоботи ковзнули в поросі, а хвора рука й нога занили. Плащ поволі, неквапом, дюйм за нестерпним дюймом став повертатися до нього, ковзаючи по каменю.

— Так! — прогарчав Дев’ятипалий, сунучи плечима вгору по плиті.

— Тягни! — рикнула Ферро, підштовхуючи стегна за край, а тоді — на схил.

Джезаль тягнув щосили, майже повністю замруживши очі й шумно дихаючи крізь зуби. Біля нього брязнув спис, і він підвів погляд, а тоді побачив, що на протилежному боці великої тріщини зібралося щонайменше два десятки плоскоголових і вимахують своїми потворними руками. Він ковтнув і відвів від них погляд. Не міг він дозволити собі думати про цю небезпеку. Треба було лише тягнути. Тягнути, тягнути й не відпускати, хоч як боляче було. І це працювало. Вони мало-помалу підіймалися. Нарешті Джезаль дан Лютар став героєм. Нарешті він заслужить своє місце в цій проклятій експедиції.

Щось порвалося з різким тріском.

— Блядь, — прорипів Лоґен. — Блядь!

Рукав поволі відривався від самого плаща: нитки у шві натягувалися, рвалися й розплутувалися. Джезаль нажахано писнув, відчуваючи, як палають його руки. Тягнути йому чи ні? Порвався ще один стібок. Як сильно тягнути? Ще мінус один стібок.

— Що мені робити? — вереснув він.

— Тягни, уйобку!

Джезаль щосили, так, що аж м’язи запалали, потягнув за плащ. Ферро вибралася на камінь, шкрябаючи нігтями по його гладенькій поверхні. Лоґен майже вхопився однією рукою за край, майже вибрався, витягуючи й витягуючи три пальці до краю. Джезаль потягнув ізнову...

І незграбно позадкував, тримаючи в руках лише обм’яклу ганчірку. Плита здригнулась, застогнала й піднялася. Крик — і Лоґен з’їхав, а відірваний рукав замаяв без діла у нього в руці. Далі криків не