Читати книгу - "Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах"

слід піддати Катліну та Йооса Даммана тортурам, щоб допитатися, чи не вчинили вони, Катліна і Йоос Дамман, ще яких гірших злочинів, крім тих, що нам уже відомі. Адже ж Йоос Дамман признався нам тільки у вбивстві, а Катліна теж не все розповіла, ось чому, згідно з законами імперії, нам і належить чинити саме так, як я сказав.

І старшини ухвалили взяти їх на тортури в п’ятницю, тобто післязавтра.

Неле благала:

— Помилуйте, панове судді!

І народ кричав разом з нею. Але надаремне.

А Катліна не зводила очей з Йооса Даммана і повторювала:

— Я дістала Гільбертову руку, приходь по неї сьогодні вночі, мій коханий.

І їх знову відвели у в’язницю.

Там з наказу трибуналу тюремник приставив до кожного по два сторожі, які били їх щоразу, коли вони хотіли заснути, проте сторожі Катліни все ж таки дали їй виспатися, а сторожі Йооса Даммана жорстоко лупцювали його щоразу, тільки-но він заплющував очі або хоч схиляв голову.

Цілу середу й цілий четвер аж до вечора не давали їм ні їсти, ні пити, а в четвер увечері дали солоного м’яса з селітрою і солоної води також з селітрою. Це було початком тортур.

А вранці, коли обоє кричали від спраги, стражник повів їх у катівню.

Тут їх посадили одне проти одного і прив’язали до лав, обмотаних вузлуватими мотузками, які завдавали їм неймовірного болю. І обох примусили випити по склянці води з селітрою.

Коли Йоос Дамман, сидячи на лаві, закуняв, він дістав від стражників доброго прочухана.

Катліна сказала їм:

— Не бийте його, панове, ви ж можете покалічити його бідне тіло. Він же вчинив тільки один злочин — убив Гільберта, і то з ревнощів. Я хочу пити, і ти також, Гансе, мій коханий. Напоїть його першого! Води! Води! Нутро горить. Пожалійте його! Краще я вмру за нього. Пити!

Йоос відповів їй:

— Відьмо чортова, щоб ти здохла і луснула, як сука погана! Киньте її в огонь, панове судді! Я хочу пити!

Писарі записували всі його слова.

Тоді суддя запитав його:

— В чому ти ще признаєшся?

— Мені більш нема чого сказати, — відповів Дамман. — Ви знаєте все.

— Що ж, — мовив суддя, — коли він не хоче признатися, то сидітиме на цій лаві зв’язаний, без їжі і без сну, поки не скаже всього.

— І сидітиму, — сказав Йоос Дамман, — і буду втішатися, дивлячись, як страждатиме ота відьма. Як тобі подобається ця шлюбна постіль, голубонько?

А Катліна у відповідь простогнала:

— Холодні руки, гаряче серце, Гансе, мій коханий! Я пити хочу, голова горить!

— А ти, жінко, — звернувся до неї суддя, — не маєш чого більше сказати?

— Я чую, — відповіла вона, — колісницю смерті і стукіт сухих кісток. Ой, пити! І вона везе мене до широкої річки, повної води, свіжої, чистої води. Але вода ця — вогонь. Гансе, мій коханий, розв’яжи мотузки! Так, я в чистилищі. Я дивлюся на небо і бачу в раю господа Ісуса і святу Богородицю, таку милосердну. О Пречиста Діво Маріє, дай мені хоч краплиночку води! Кинь мені хоч один із цих чудових плодів!

— Ця жінка зовсім божевільна, — зауважив один із старшин, — її треба звільнити від тортур.

— Вона не більше божевільна, ніж я, — озвався Йоос Дамман, — це чистісінька гра і комедія. — І додав з погрозою в голосі, звертаючись до Катліни: — Хоч як прикидайся божевільною, а я побачу, як тебе палитимуть.

І, заскреготавши зубами, він засміявся зі своєї жорстокої вигадки.

— Пити хочу, — благала Катліна, — згляньтеся, пити! Гансе, коханий мій, дай пити. Яке біле твоє обличчя! Дозвольте мені підійти до нього, панове судді. — І раптом вона дико закричала: — Так, так, тепер вони запалили вогонь у моїх грудях, а дияволи прив’язали мене до цього пекельного ложа. Гансе, візьми свою шпагу і порубай їх, ти такий дужий. Води, пити, пити!

— Здохни ти, відьмо! — крикнув Йоос Дамман. — Заткніть їй чим-небудь пельку, щоб вона, мужичка ця, не сміла пащеку дерти проти мене, благородного дворянина.

На ці його слова один із старшин, ворог дворянства, відповів:

— Пане суддя, це буде проти всяких правил і звичаїв імперії — затикати рота тим, кого допитують, бо вони тут тільки для того і є, щоб казати правду і щоб ми могли судити їх на підставі їхніх спів. Це дозволено тільки в тому разі, коли обвинуваченого вже засуджено і він на ешафоті починав промовляти до натовпу, щоб викликати в народі жалість до себе і призвести до заколоту.

— Пити! — благала Катліна. — Дай мені пити, Гансе, коханий мій.

— А! Ти страждаєш, — вигукнув він, — проклята відьмище! Через тебе тільки одну я мучуся тут. Але стривай-но, в цій катівні ти не того ще зазнаєш, як припалять свічками, підвісять на дибу, заб’ють цвяхи під нігті на руках і ногах. Хай-но тебе посадять на домовину з гострим як лезо віком, тоді ти признаєшся, що зовсім не божевільна, а гидка відьма, якій наказав сам сатана коїти лихо благородним людям. Пити!

— Гансе, мій милий, — говорила Катліна, — не гнівайся на свою рабиню! Я витерплю тисячі мук заради тебе, мого пана. Пожалійте його, панове судді, дайте йому повний кухоль, а мені залиште хоч краплиночку. Гансе, чи не пора кричати орланом?

Суддя знову спитав Йооса Даммана:

— За що ж ви посварилися з Гільбертом і чого ти його вбив?

— Це сталося через одну дівчину в Гейсті, яку ми обидва хотіли мати.

— Через дівчину з Гейста?! — скрикнула Катліна, з усіх сил намагаючися встати з лави. — То ти мене обманював з іншою, чортів зраднику? А чи знаєш ти, що я сиділа за греблею і чула, як ти казав, що хочеш забрати всі Клаасові гроші? То ти їх, напевне, хотів загарбати, щоб пити на них із нею та гуляти? О, горе мені! А я ж віддала б йому свою кров, якби він міг перетворити її в золото! А ти — все для іншої! О, будь ти проклятий!

Тут вона раптом заплакала, засовалась на лаві і заговорила знову:

— Ні, Гансе, скажи, що ти кохатимеш свою рабиню, і я землю гребтиму своїми руками, а добуду тобі скарб. Я знаю, де він закопаний. Я ходитиму з ліщиновим прутиком[219], який нахиляється там, де є метал. Я знайду його і принесу тобі. Поцілуй мене, коханий, і ти будеш багатий. І ми щодня будемо їсти м’ясо й пити пиво; так, так, он ті, що там сидять, п’ють також пиво, холодне пиво, пінисте. О! Панове,