Читати книгу - "Хранителі"

206
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 121 122 123 ... 170
Перейти на сторінку:

Трейвіс помітив, що Нора мало нагадувала ту залякану жінку, яку він зустрів у Санта-Барбарі минулої весни. Ставши сильною і впевненою, тепер вона намагалася розігнати його страхи.

Нора добре постаралася, і Трейвісу відлягло від душі. Він думав про дитину і посміхався у темряві, устромившись обличчям у її шию. Хоч у Трейвіса доля взяла трьох заручників — Нору, ненароджену дитину й Ейнштейна, — він давно не почувався таким піднесеним. Норі вдалося прогнати його страхи.

2

Вінс Наско сидів в елегантному різьбленому італійському кріслі, вкритому блискучим лаком, який після багаторічного регулярного натирання геть випрозорішав.

Справа стояв диван, ще два крісла і низький столик такої ж тонкої роботи. За ним вивищувалися шафи з книжками у шкіряних палітурках, до яких ніхто ніколи не торкався. Вінс знав це достеменно, бо колись Маріо Тетранья, з гордістю показавши на книжкові шафи (це був його кабінет), промовив:

— Дорогі книжки. Вони непорочні, як і той день, коли їх надрукували, бо їх ніхто ніколи не читав. Жодну з них.

Попереду стояв масивний стіл, за яким Маріо Тетранья вивчав звіти про прибутки від своїх управителів, давав вказівки про нові оборудки та замовляв жертв кілерам. Дон зараз сидів за столом, розплившись у шкіряному кріслі й заплющивши очі. Здавалося, що він помер від атеросклерозу або ожиріння серця, хоча насправді Тетранья лише обмірковував прохання Вінса.

Маріо «Викрутка» Тетранья, котрий на всіх наводив страх, був поважним головою своєї сім’ї і доном значно більшої сім’ї Тетранья. Сім’я контролювала збут наркотиків, гральний бізнес, проституцію, лихварство, порнографію й іншу організовану злочинність Сан-Франциско. Маріо був куцим — метр сімдесят на зріст — і огрядним — сто тридцять шість кілограмів ваги, з обличчям обвислим і жирним, наче шматок ковбаси. Важко було повірити, що цей товстопуз власноруч вибудував цілу злочинну організацію. Так, Тетранья також був колись молодим, але навіть тоді він був коротуном і справляв враження людини, яка на все життя зостанеться товстуном. Його пухкі руки з пальцями, схожими на цурпалки, нагадували Вінсу руки немовляти. Але завдяки їм Тетранья керував цілим кланом.

Коли Вінс зазирнув у вічі Маріо Тетраньї, він одразу ж зрозумів, що статура і набрезклий вигляд дона не мають жодного значення. В нього були зміїні очі: бездушні, холодні, які уважно спостерігали за вами. Якщо якимось необережним жестом ви не сподобаєтесь дону, він загіпнотизує вас, а потім учинить, як змія із паралізованою страхом мишею: проковтне живцем.

Вінс боготворив Тетранью. Він знав, що Тетранья — велика людина, і мріяв, щоб той дізнався, що він теж — обранець Долі. Але Вінс навчився тримати язик за зубами про своє безсмертя, оскільки якось людина, якій він довірився, взяла його на кпини.

Дон Тетранья розплющив свої зміїні очі й промовив:

— Хочу впевнитися, що правильно тебе зрозумів. Ти шукаєш людину. Це не справа сім’ї, а твоя особиста справа.

— Так, сер, — відповів Вінс.

— На твою думку, той чоловік придбав фальшиві документи й живе під чужим іменем. Він міг знати, як придбати такі папери, хоча і не є членом сім’ї та братства?

— Так, сер. У нього таке минуле, що… він може знати.

— Ти вважаєш, що він придбав ці папери або у Лос-Анджелесі, або тут, — промовив дон Тетранья, вказуючи своєю пухкою рожевою ручкою у бік вікна, за яким виднілися обриси Сан-Франциско.

Вінс сказав:

— Двадцять п’ятого серпня він утік із Санта-Барбари на машині, бо через низку причин не міг полетіти літаком. Гадаю, йому якнайшвидше потрібно було зробити нові документи. Спочатку я припустив, що він поїхав на південь, щоб зробити фальшивий паспорт у Лос-Анджелесі, бо туди найближче. Але я майже два місяці витратив на те, щоб розпитати потрібних людей в округах Лос-Анджелес і Оріндж і навіть у Сан-Дієґо, до яких він міг звернутися за першокласним підробленим паспортом. У мене були деякі контакти, проте я там нічого не нарив. Тому якщо він не поїхав на південь із Санта-Барбари, то залишається північ. Єдине місце, у якому можна зробити папери такої якості, це…

— У нашому чудовому місті, — сказав з усмішкою Дон Тетранья, знову вказуючи у бік вікна на густонаселені пагорби.

Вінс спершу припустив, що дон так приязно посміхається, бо любить це місто, але потім зрозумів, що це не приязна, а зажерлива усмішка.

— І ти хочеш, щоб я тобі дав імена людей, яким дозволив виготовляти папери такої якості, якої потребує цей чоловік, — продовжував дон Тетранья.

— Якщо ви будете такі ласкаві зробити мені цю послугу, я буду дуже вам вдячний.

— Вони не залишають записів.

— Так, сер. Але вони можуть щось пам’ятати.

— У них така робота: нічого не пам’ятати.

— Але людина ніколи нічого не забуває, доне Тетранья. Як би ми не старалися, не можна щось повністю забути.

— Твоя правда. Ти присягаєшся, що чоловік, якого ти розшукуєш, жодним чином не пов’язаний із жодною сім’єю?

— Присягаюся.

— Це вбивство жодним чином не повинно бути пов’язане з моєю сім’єю.

— Присягаюся.

Дон Тетранья заплющив очі, але це тривало не так довго, як минулого разу. Коли він розплющив їх, то широко посміхнувся, але, як завжди, без натяку на радість. Це був найпохмуріший товстун, якого коли-небудь бачив Вінс.

— Коли твій батько одружився з дівчиною зі Швеції, його сім’я горювала і приготувалася до найгіршого.

1 ... 121 122 123 ... 170
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хранителі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хранителі"