Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Усі ці факти свідчать про те, що колишні геополітичні обмеження значно ослабли. Та чи означає це, що географічний чинник вже не має значення? Авжеж, ні! Зовнішня політика Фінляндії й досі зумовлюється її довжелезним сухопутним кордоном із Росією. Зовнішня політика Німеччини й досі визначається її сухопутним кордоном із дев'ятьма сусідніми країнами, а також вісьмома країнами, розташованими напроти неї з іншого боку Балтійського та північного морів. Чилійські пустелі та високі гори забезпечили цій країні відсутність зовнішньої агресії впродовж двохсот років з моменту здобуття незалежності, й навряд чи таке вторгнення буде можливим в осяжному майбутньому. Сполучені Штати можна уразити міжконтинентальними балістичними ракетами, але вони й досі залишаються практично невразливими до вторгнення та завоювання. Цікаво, що Австралія залишається майже так само невразливою, як і США. Коротше кажучи, девіз Фінляндії «Наша географія не зміниться ніколи» залишається актуальним для кожної країни.
-
Ось ми й підбили підсумок, проаналізувавши інформацію, отриману під час вивчення питання, що стало початковою мотивацією цієї книги: визначити значущість дванадцяти чинників, що характеризують особистісні кризи, для результатів криз загальнонаціональних. А тепер розглянемо два питання, які не були початковим мотивом цього дослідження, але часто озвучуються тоді, коли починається дискусія про загальнонаціональні кризи. Ці два питання стосуються ролі кризи як рушія змін загальнонаціональної політики та ролі лідерів в історії.
Чи потрібна країні криза як спонука до дії? Чи діють коли-небудь країни на випередження, передчуваючи проблеми? Кризи, досліджені в цій книзі, ілюструють обидва типи відповідей на ці запитання.
Японії доби Мейдзі вдавалося уникнути загрози, що насувалася з Заходу, допоки її не змусили реагувати на візит Перрі. Однак починаючи від Реставрації Мейдзі 1868 року, Японія, передчуваючи небезпеку подальшого тиску з боку Заходу, вже не потребувала нових зовнішніх струсів як спонуки до запровадження програми радикальних і швидких змін.
Аналогічним чином Фінляндія ігнорувала наміри Радянського Союзу, аж поки ситуацію не змінив напад радянських військ у 1939 році. А з 1944 року фіни вже не потребували нових радянських нападів для гальванізації своєї активності: їхня зовнішня політика була скерована на постійне передбачення й запобігання тиску з боку Радянського Союзу. В Чилі політика Альенде стала відповіддю на хронічну чилійську поляризацію, а не відповіддю на несподівану кризу, тому президент передчував майбутні проблеми та займався вирішенням проблем поточних. Чилійські ж військові, навпаки, здійснили свій путч у відповідь на гостру, як їм вважалося, кризу, спровоковану задекларованим наміром Альенде перетворити Чилі на марксистську державу.
В Індонезії спостерігалися обидва типи реагування. Прокомуністичні елементи індонезійських збройних сил влаштували свій путч, передчуваючи ворожі дії з боку антикомуністичної ради генералів і побоюючись їх. Решта ж індонезійських військових вочевидь зреагувала на кризу, спричинену путчем 1 жовтня 1965 року, однак є підстави вважати, що консервативні військові передбачали майбутній путч і свою відповідь на нього приготували заздалегідь.
Повоєнна Німеччина дає нам два яскравих приклади дій країни у передчутті кризи на її випередження, а не реакцію постфактум, коли криза вже сталася. Програма канцлера Конрада Аденауера щодо створення Європейської спільноти зі сталі й вугілля, а потім — побудови економіко-політичних структур-попередниць Європейського спільного ринку та Європейського Союзу, була ухвалена з чіткою метою запобігання кризам, цілковитого усунення їх небезпеки (розділ 11). Після жахіть Другої світової Аденауер та інші європейські лідери прагнули уникнути третьої світової війни, об'єднавши Західну Європу таким чином, щоб західноєвропейські країни більше ніколи не захотіли й не змогли нападати одна на одну. Схожим чином східна політика Віллі Брандта була започаткована не у відповідь на якусь раптову кризу в Східній Європі (розділ 6). У Брандта не було нагальної потреби визнавати комуністичні уряди східноєвропейських країн включно з урядом НДР, а також незворотність втрати Німеччиною своїх східних територій. Брандт пішов на цей крок, передбачаючи можливості, які могли з'явитися у віддаленому майбутньому, щоб створити стабільні передумови для возз'єднання Німеччини за слушної нагоди — і зрештою саме так і сталось.
Сучасна Японія визнає свої сім великих проблем, але при цьому не вдається до радикальних дій для подолання хоча б одної з них. Можливо, країна подолає ці проблеми поступово, як це зробила повоєнна Австралія, а можливо, знадобиться якась раптова криза, що спонукає японців до рішучих дій. Як і Японія, сучасні Сполучені Штати не вдаються до рішучих дій для подолання наших великих проблем, за винятком швидкої реакції на зруйнування Всесвітнього торгового центру — окупації Афганістану та реакції на ймовірну присутність в Іраку зброї масового знищення — вторгнення до Іраку.
Таким чином, урядам чотирьох країн, розглянутих у цій книжці, знадобилася криза, яка підштовхнула їх до дій, а у двох випадках із сьогодення за відсутності спонукальної кризи рішучі дії на порядку денному не стоять. Однак коли криза вдарила, Японія доби Мейдзі, Фінляндія, Чилі та Індонезія — всі вони почали реалізовувати програму змін, на втілення якої знадобилися роки або десятиліття, і потреби в подальших спонуках у вигляді нової кризи більше не виникало. Але країни, розглянуті в нашій книзі, дають нам приклади випереджувальних дій задля запобігання виникненню кризи (Індонезія та Німеччина) або її поглибленню (Чилі).
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу», після закриття браузера.