Читати книгу - "Віннету ІІІ"

кравця. Підійдіть і переконайтеся самі.

— Спочатку я зв’яжу тебе. Що ти робиш в Маґворт-Гіллз?

— Шукаю золото.

— Так я й думав.

— Але знаходжу тільки рахунки від кравця.

— Ну на них я ще подивлюся уважніше. Але від кого б не були ці рахунки, ти заплатиш за них повну ціну. Чорт носить тебе там, де тебе найменше чекають, але цього разу ти опинився там, де треба. Тепер ти від мене не втечеш. Нарешті я розправлюся з тобою!

— Або я з тобою, бо один з нас мусить померти, це правда!

— Тільки собака гарчить і щирить зуби за мить до смерті. Але тобі це не допоможе. Я повторюю: ти вже мертвий. А що ти тут шукав? Намагався знайти золоті кістки? Ми їх візьмемо собі!

— Тільки не зламайте об них зуби.

— Ти сказав правду, що тут немає золота, але папірець у твоїй руці допоможе нам його знайти.

— Тоді спробуйте забрати цей папірець у мене.

— Так, я заберу його собі, навіть не сумнівайся. Слухай мене уважно. І не рухайся, інакше я натисну на курок. Якби на твоєму місці був хтось інший, я, може, і не виконав би погрози, але ти найнебезпечніший з усіх негідників, яких мені доводилося бачити, тому можеш бути певен, що рука в мене не здригнеться.

— Я добре знаю це!

— Чудово! Гей! Ідіть сюди і зв’яжіть його! — ці слова він промовив десь убік.

Ґейтс, Клай і Саммер вийшли з-за дерев, звідки спостерігали за нами, і несміливо та повільно наблизилися до мене. Ґейтс витягнув з кишені вузький довгий ремінь і спробував вибачитися переді мною:

— Вибачте, сер, але нам не лишається нічого іншого, ніж зв’язати вас. Чому ви відразу не сказали нам, що ви — Вбивча Рука? Вам заманулося бавитися з нами в кота й мишку, і ви програли. Не думайте чинити опору, бо містер Сантер уб’є вас!

— До чого всі ці розмови? — обірвав його Сантер і наказав мені: — Кинь папір на землю і простягни йому руки!

Негідник не сумнівався, що я вже цілковито перебуваю у його владі. Однак він зробив помилку, і мені, щоб вийти переможцем із сутички, залишалося тільки швидко й уміло скористатися ситуацією.

— Швидше! — квапив він мене, не підозрюючи про те, що мало статися за мить. — Давай, а то в мене вже палець тремтить на курку від бажання пустити в тебе кулю! Руки!

Я покірно випустив папір і витягнув руки вперед, з таким розрахунком, щоб простак Ґейтс, зв’язуючи їх, опинився між мною і Сантером.

— Відійди! Геть! — крикнув Сантер. — Я ж не зможу вистрелити…

Він не встиг закінчити, бо я вхопив Ґейтса за пояс і з силою жбурнув його в Сантера. Сантер спробував ухилитися, але не зміг. Двісті фунтів живої ваги, обвішані важкими чобітьми, шпорами, патронташами й револьверами, впали на нього, і він покотився по землі, випустивши з рук рушницю. Тієї ж миті, не даючи йому отямитися, я кинувся на нього і вдарив кулаком по голові. Тоді я так само швидко підвівся, вхопив револьвер Сантера і наказав трійці:

— Тепер ви вже знаєте, що я Вбивча Рука? Не хапайтеся за зброю, джентльмени. Ви не встигнете підняти її, як опинитеся на тому світі, тому краще киньте рушниці на землю.

У «справжніх» вестменів не знайшлося заперечень, і вони кинули свої рушниці в траву.

— А тепер сідайте он там, біля могили дочки вождя. Поводьтеся чемно, і з вами нічого не станеться. Але всяка спроба втечі коштуватиме вам життя! Швидше!

Вони чемно виконали те, що я їм наказав.

— Це було жахливо, просто жахливо! — бурмотів Ґейтс, обмацуючи свої руки й ноги. — Я летів, немов м’яч. Здається, ви переламали мені всі кістки.

— Самі винні, наступного разу думайте добре, перш ніж зв’язуватися з такими негідниками, як Сантер. Звідки ви взяли ремінь?

— Мені його дав містер Сантер.

— А більше у вас немає?

— Є.

— Давайте сюди.

Ґейтс витягнув ремені з кишені і простягнув мені. Я швидко зв’язав Сантерові ноги, а потім вивернув йому руки і зв’язав їх за спиною.

— Цей тепер вже не нашкодить, — вимовив я, з посмішкою дивлячись на Ґейтса і його товаришів. — Може, мені і вас краще зв’язати?

— Не треба, сер! Ми ні в що не втручаємося, — запевнив Ґейтс. — З мене досить. Цілковито досить. Я готовий сидіти тут і не рухатися з місця стільки часу, скільки вам знадобиться.

— Ви поводитеся дуже розумно. Напевно, ви вже переконалися, що я не люблю жартувати?

— Які вже тут жарти! Як я міг так помилятися й повірити, що ви — трапер?

— Це тому, що ви ніколи не бачили справжнього трапера. До речі, як там ваше полювання? Щось підстрелили?

— Ні, нам знову не пощастило.

— Тоді прошу вас подивитися на цих двох пташок, яких роздобув я. Якщо ви пообіцяєте мені не робити дурниць, ми засмажимо їх і я дозволю вам теж поїсти. Сподіваюся, незабаром ви переконаєтеся, що Сантер тільки здається чесною людиною і джентльменом. Сам я вважаю, що більшого негідника важко знайти у Сполучених Штатах.

Тим часом Сантер отямився, розплющив очі і поворухнувся. Він побачив мене з револьвером у руці і трьох своїх спільників, які покірно сиділи біля могили Ншо-Чі, і очі його округлилися.

— Що таке? Я… мене зв’язали?

— Так, я вас зв’язав, — кивнув я. — Обставини змінилися. Сподіваюся, ви не маєте нічого проти?

— Собака! — люто заскреготів він