Читати книгу - "Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)"

18 липня німецькі адміністративні органи влади виїхали зі Львова. У місті залишилися тільки загони польової жандармерії, які мали регулювати рух від’їжджаючого автотранспорту. 20 липня начебто до Львова повернулися відділи поліції, щоб вивезти останню зброю і спалити останню документацію. У місті було порозклеювано звернення до населення Лемберга (німецька назва Львова) за підписом коменданта місцевої німецької залоги генерала Кіттеля, в якому висловлювалися подяка за дотримання мешканцями міста спокою, а також застереження щодо можливих грабунків. У всякому разі протягом 19–21 липня німецьких військових частин у місті не було. Вони зосереджувалися головним чином поза Львовом. Але це не було використано місцевими польськими загонами для того, щоб захопити найважливіші адміністративні та господарські об’єкти і таким чином цілком опанувати містом, тим більше, що і з українського боку жодного спротиву не передбачалося[716]. Отже, інструкцію Головнокомандувача Польських Збройних сил на Заході генерала К. Соснковського від 7 липня 1944 р. про необхідність визволення Львова власними силами, про яку, можливо, місцеві польські загони і не знали, виконано не було.

Тим часом радянські війська 1-го Українського фронту на львівському напрямку здійснили глибокий обхідний маневр. 3-тя гвардійська танкова армія генерала П. Рибалка, рухаючись у напрямку Яворіва, Судової Вишні і Мостиськи, обійшла Львів з півночі. 4-та танкова армія генерала Д. Лелюшенка і 60-та армія генерала П. Курочкіна прорвалися до міста з півдня і сходу. Ранком 22 липня радянські війська вступили до Львова. Бої у місті тривали до 27 липня. Цього ж дня було визволено м. Станіславів. На правому фланзі війська 1-го Українського фронту наприкінці липня вийшли до р. Сян і захопили плацдарм на її західному березі в районі Ярослава[717].

На думку одного з учасників тих подій Є. Венгерського, найактивнішу участь у боях з німцями на східних підступах до Львова взяли так звані ескадрони 14-го полку уланів, очолювані поручниками М. Кожинським («Флоріаном»), М. Модлінгером («Асесором») і самим Венгерським («Антиком»), а у місті загони АК на 3-х дільницях — центральній, західній та східній. Майже зовсім не виявили себе під час акції «Бужа» лісові загони Західного інспекторату, хоча були вони для цього найкраще підготовлені. Єдиним збройним формуванням інспекторату і, між іншим, всього Львівського округу АК, який згідно з директивою підполковника С. Червінського від 15 липня атакував відступаючі тилові німецькі частини, що рухалися в напрямку м. Комарне, був загін підпоручника Я. Адамовського («Шпака»). Поляки вступили у перестрілку з німцями, що зайняли правий берег Дністра. Радянському командуванню було передано німецькі оборонні плани. Не чекаючи на роззброєння, підпоручник Адамовський у селі Бучали розформував загін, а зброю сховав у бункері[718]. Венгерський згадує також про загін підпоручника О. Кужняра («Онуфрія»), який вів бій з німцями в селі Кощеєве північніше Львова[719].

Складність опису й оцінки липневих боїв загонів АК на Львівщині полягає в тому, що про ці події не збереглося жодного докладного звіту польського командування. Ті звіти, що знаходяться в нашому розпорядженні, мають дуже загальний характер і містять, головним чином, відомості про роззброєння аківців радянськими військами. Зрозуміло, що за умови швидкого і повсюдного роззброювання, арештів та допитів, включення до армії генерала Берлінга та «винищувальних батальйонів» польських партизанів історія не залишала часу для складання подібних звітів. До того ж із серпня 1944 р. вся увага командувачів АК була привернута до повстання у Варшаві. За наказом генерала Т. Бур-Коморовського від 14 серпня всі аківські загони мали пробиватися на допомогу варшавським повстанцям. Зі зрозумілих причин не знайшла відображення участь львівських формувань АК у боях з німцями і у звітах та спогадах радянських командирів[720].

Певне уявлення про характер діяльності аківців у самому Львові протягом 22–27 липня може дати польська підпільна преса, нечисленні примірники якої збереглися в основному в приватних архівах. Тож процитуємо уривок із підпільного друкованого органу львівських ендеків «Слово польське» за 27 липня 1944 р.: «...У перший день радянського наступу, тобто в суботу ранком (22 липня. — І. І.), більшовики опанували вулиці Зелену і Кохановського аж по євангельську школу (ці вулиці вели до центру міста. — І. І.). Протягом усієї суботи і в неділю ранком за ці вулиці тривали запеклі бої. У середині дня бої розпочалися також на площах Бернардинського і Бандурського та біля будинку театру. В цей час загони АК відтиснули німців з районів Пашеки і Личаків (східна частина міста. У понеділок ранком більшовицькі загони... захопили Цитадель, Політехніку (центр міста. — І. І.) і підійшли до центрального вокзалу (західна частина міста. — І. І.)... У вівторок німці розпочали наступ із площі Бернардинського, намагаючись прорватися на Стрийську вулицю. Однак опівдні вони були зупинені. Німці залишили також костьол кармелітів (у цих боях брали участь солдати АК центральної дільниці міста на чолі з капітаном Шидоровичем («Бураком»). У середу бої тривали в північно-західній частині міста. Більшовицькі загони за підтримки відділів АК опанували центральний вокзал, ліквідували опір з боку німців