Читати книгу - "Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)"

у церкві Святого Юра (в цьому місці публікації йдеться також про опір, який чинили радянським військам українські формування — І. І.), в будинку Університету, а також у парку Костюшко. Водночас було знищено німецький загін, що знаходився в бернардинському костьолі, і захоплено Високий Замок... У німецьких руках залишаються казарми Бема, вулиця Янівська, гетто і Левандівка. Натомість більшовики захопили цвинтар і янівські пагорби. На остаточну ліквідацію німецького опору слід очікувати щохвилини...»[721].

До цього опису додамо, що в середу, 26 липня, у місто увійшли танкові частини генерала Д. Лелюшенка, які поклали край цьому опору. Напевно, не вся інформація, що містилася в тогочасній польській підпільній пресі, була цілком правдоподібною. Однак факт захоплення аківськими загонами Політехнічного інституту, Головпоштамту, Ратуші, деяких інших будинків та об’єктів міста, після чого вони були увінчані поряд з радянськими і польськими державними прапорами, підтверджується фотознімками з тих часів, які збереглися у приватних колекціях[722].

Уже в перший день боїв у Львові командування АК зав’язало контакт з радянськими офіцерами. На час переговорів з радянською стороною комендант регіону полковник В. Філіпковський отримав право представлятися бригадним генералом. 25 липня він і виступаючий як начальник штабу майор Г. Погоський були запрошені до штабу 1-го Українського фронту, представники якого щойно прибули у Львів. Про зміст радянсько-польских переговорів, що тривали протягом кількох днів, поки йшли бої у місті, до недавнього часу було відомо лише зі звітів і спогадів учасників з боку АК. Причому в них не зазначалися справжні прізвища, посади, повноваження представників радянського командування, з якими довелося в липневі дні 1944 р. зустрічатися у Львові полковникові Філіпковському та його підлеглим[723].

У розпорядженні українських дослідників є документ від 29 липня 1944 р. за підписами М. Хрущова і Д. Мануїльського, адресований зі Львова Сталіну, який висвітлює зміст цих зустрічей і, що найголовніше, — дає зрозуміти позиції обох сторін щодо обговорюваних проблем[724].

Проведення зустрічей з командуванням АК для з’ясування ставлення її офіцерів до Червоної армії і Польської армії генерала З. Берлінга, сформованої на території СРСР, було доручено начальникові Політуправління 1-го Українського фронту С. Шатілову. Шатілов неодноразово зустрічався з полковником Філіпковським, представляючись начальником львівського гарнізону генералом Івановим. За версією, викладеною в цьому документі, вже під час першої зустрічі Філіпковський поставив питання про те, щоб йому дозволили з усіма загонами організовано і зі зброєю вступити в армію З. Берлінга[725].

Відзначимо, що висунення подібної пропозиції командувачем львівських загонів АК було порушенням присяги, яку давали всі аківці на вірність польському емігрантському урядові. Але Шатілов відмовив. Він заявив, що спочатку поляки мусять здати всю зброю військовому коменданту міста, а вже потім на підставі мобілізації військовозобов’язані могли б бути відправлені до Польської армії в СРСР. Після цього Філіпковський звернувся з проханням передати його клопотання командувачу 1-го Українського фронту маршалу І. Конєву, аби той його прийняв і вислухав з цього питання. Філіпковський вказував, що нібито був випадок, коли загони АК, зустрівши війська генерала армії І. Черняховського, отримали від останнього дозвіл організовано вступити, зберігаючи зброю, в армію Берлінга. У документі не повідомляється про те, де проходила перша розмова між Філіпковським і Шатіловим. Його автори тільки підкреслюють, що не вважали за можливе запрошувати поляків до штабу фронту[726].

Чергова зустріч між Філіпковським, його ад’ютантом і майором Погоським з одного боку, і Шатіловим, Хрущовим і Мануїльським з іншого, відбувалася вже десь у будинку, який займало радянське командування. Під час зустрічі Хрущов, не називаючи свого прізвища, представився членом Військової Ради фронту, а Мануїльський — полковником Міхальським. Філіпковський подякував за переданий через «генерала Іванова» дозвіл вступити польським загонам в армію Берлінга і додав, що вже прийняв до виконання наказ про негайне роззброєння. При цьому Філіпковський висловлював надію, що в армії Берлінга його загони будуть озброєні краще, ніж зараз. Він прохав надати йому право сконцентрувати у Львові всі розташовані у різних місцевостях бойові відділи, а також мобілізувати в армію Берлінга решту місцевого польського населення. У цьому праві командувачу АК було відмовлено. Радянські учасники зустрічі заявили, що це порушує загальновійськовий порядок мобілізації у звільнених від німців областях, а тому порядок вступу в армію Берлінга він мав узгодити з представником цієї армії. 29 липня до Львова приїздив заступник командувача 1-ї Польської армії В. Грош, який і мав здійснити всю процедуру передання загонів Філіпковського до її складу[727].

У подальшій розмові командувач АК наполягав на виданні від свого імені звернення до солдатів з подякою за «героїчну боротьбу проти німецьких загарбників, що мала стати легендою для прийдешніх поколінь». Оскільки присутні під час розмови радянські офіцери вважали, що польські загони «ніякої боротьби проти німців не вели, а виступили проти них тільки після того, як у м. Львів увійшли радянські танкові частини», Філіпковському було заявлено про недоцільність видання такого звернення. Від себе додамо, що текст звернення до солдатів коменданта «збройних сил крайових південно-східного регіону» зберігся і, за свідченнями очевидців, його можна було побачити розклеєним на вулицях Львова. У ньому таки висловлювалася подяка загонам АК, «котрі билися з тиловими частинами ворога, послаблюючи таким чином німецький опір»