Читати книгу - "Рутенія. Повернення відьми"

промовити! Золото, що сталося? Віте, що робити?

Розгублена і спантеличена, відьма сиділа над пораненою жінкою й мало не плакала з розпачу. Жінка розплющила очі і ледь чутно промовила:

— Чугайстер… Він… пройшов шлях мольфара! Хай зніме… з очей…

І знову впала у безпам’ятство.

Віт зірвав тканину з очей, широко їх розплющив і заціпенів. Лице налилося кров’ю, набрякло. Руки затремтіли. Він дивився на не жінку, ні, очі його впивались у обрій.

— Там Ворон! Він перемагає. Там…

— Допоможіть… — знову почули вони слабкий жіночий голос.

Віт відірвав погляд від обрію і схилився над жінкою. Він не казав ані слова. Не молився, не замовляв. Він підніс руку до рани, і чугайстра згори наче списом пронизало вістря світла. Воно прохромило його і залило жовтим сяйвом криваву рану. Вгорі щось зашуміло, зашелестіло, жінка страшно закричала. Віт застогнав і впав знесилений поруч із нею. Кров спинилася, рана затягувалася. Жінка застогнала, закричала, страшно вигнула спину й обм’якла. Тоді розплющила очі, обперлася об камінь і сіла. Окинула поглядом Віта, Золоту, Рутенію.

— Рутеніє, ти не можеш тут зцілювати. Кожен має своє призначення, і твоє — битва. Це — місце нашої сутності. Ти відьма-воїн, і твоя сутність — боротьба. Тому твої цілющі чари не діють, — сказала вона.

— Ти, Віте, цілитель. Цілитель душі і тіла, і це твоя сутність.

— Ти, Золото, хоч і зільник, але сутність твоя — бути провідником і щитом. Воїн без щита стає слабший.

— А хто ти? — спитала Рутенія.

— Я — богиня Громовиця. Я разом із Матір’ю Змій захищаю цей Камінь. Зараз вона веде битву, і здається, її перемагають. Поквапся на допомогу, відьмо.

Рутенія схопилася, та перед очима розкинулося безмежне понівечене поле.

— Звичайним зором її не побачиш, — мовила Русана. — Віте, покажи їй. Дай їй своє бачення. Приклади руки до скронь і покажи…

І Рутенія побачила. Почула. І їй стало страшно. Билися сили, вищі за її розуміння, непорівнянні з її силами.

Велетенська змія злітала в небо і стрілою падала донизу. Гігантська постать у чорному балахоні розмахувала палицею, відбиваючись від нападу. Летіли круг них клапті землі, розміром з хати, каміння розтрощувалося на порох. Вони кидалися вогнем і плавили пісок на скло. Ахруман піднімав брили і кидався ними у змію. Та ухилялась і відбивала їх хвостом. Небо почорніло від диму.

— Я… що я можу зробити? Я…

— Ти мусиш іти битися. Я виснажена. Змія майже знесилилась. Хтось дуже могутній підтримує Воронові сили…

— Дзеванна… — прошепотіла Рутенія. — Донька.

— Вона довго не протримається. Він вичавить з неї усе, що може… Рутеніє, не дай йому дістатися до каменя. Ти маєш сили! Це твоя доля!

21

Відьма почула музику.

Там — там-там — там-там…

Танок, що дає сили. Танок, що вселяє віру!

Там — там-там — там-там…

Ритм, що сповнює наснагою і жагою перемоги!

Там — там-там — там-там…

Музика, що веде у бій проти зла!

Там — там-там — там-там…

Аркан. Танець воїнів-переможців!

Рутенія витягла з-за пояса бартку, й та засяяла рівним світлом. Рутенія переступала урвища, долала ями і каміння, впевнено обходила калюжі