Читати книгу - "Двічі графиня та двічі генерал"

сеймі граф Станіслав Потоцький піднявся на трибуну і з гідністю промовив:

— Хто знає моє серце і мої вчинки, не повірить, що я бігав по сусідніх дворах у пошуках того, хто захоче допустити мене до управління справами моєї Вітчизни.

Із цими словами граф Станіслав зробив легкий уклін і поїхав до себе, до Тульчина. Командування армією він тимчасово передав своєму заступникові та кузену Станіславу Костці Потоцькому, а сам вирішив відійти від політичного життя, і з усією сім’єю відправився в тривалу подорож по Європі. Королю написав прохання про відставку з посади командуючого українсько-подільською дивізією. Станіслав Август відставку не прийняв і порадив Потоцькому відпочити і заспокоїтися.

Відень, Швейцарія, Париж, Голландія, Італія і знову Відень — усе це за півтора роки. Діти Потоцьких були в захваті від подорожі. Такої постійної уваги від своїх батьків, як у цей час, вони не відчували ніколи. Всі дні були насичені до межі. З ранку до вечора їм доводилося позувати художникам, відвідувати музичні салони і театральні вистави. Старші діти намагалися виглядати світськими левами, а молодші смішно наслідували їх. Тільки при виїзді на природу виплескувалася дитяча енергія, і витівкам не було меж. Напевно, найголовнішим для дітей було те, що батьки постійно разом, веселі й безтурботні. Їм було невтямки, що тільки їх присутність утримує батька і матір разом. Насправді «ця гарна пара», як усі говорили, вже давно не була парою. І що довше вони жили разом, тим ясніше Станіслав розумів: це не ЙОГО жінка! Жозефіна, як і раніше, була вродливою, сяяла на балах, де незмінно користувалася успіхом у чоловіків, але це більше не хвилювало Станіслава. Вона в усіх компаніях, салонах звеличувала свого чоловіка, але це нічого не змінювало — він її не кохав! Жозефіна покладала великі надії на цю поїздку, намагаючись виконувати будь-які примхи чоловіка, але розуміла, що він віддаляється все більше й більше. Однак при дітях і в суспільстві Станіслав нічим не виявляв своєї байдужості до Жозефіни.

Було б неправильним сказати, що граф Станіслав тільки віддався світським утіхам і не стежив за подіями, що відбувалися у його країні. Він вів постійну переписку і з королем, і з князем Потьомкіним, і зі своїми однодумцями, і зі своїми супротивниками. Писав статті, складав проекти, коротше кажучи, був політично активним.

Образу і протест викликав у графа Станіслава польсько-прусський договір 1790 року, який вирішив питання добровільної передачі частини польських земель Пруссії, а Конституцію 3 травня 1791 року він назвав «могилою свободи».

— Це буде початком чергового розділу країни, — думав Потоцький. — Мало того, що вони перетворюють країну на конституційну монархію з правом успадкування трону, — ще й безпардонно, при живому королі хочуть після його смерті посадити на трон курфюрста Саксонії Фрідріха Августа III. Вони думають, що затвердження нового державного устрою само собою примножить сили країни. А вона як була слабка, так і залишилася — просторікуючи у Варшаві, не покращиш життя у провінціях.

Потоцький написав листа до сейму, розкритикувавши рішення призначити за життя короля його наступника, а потім опублікував антимонархічну байку «Боягузи» і ще кілька праць, що обґрунтовували необхідність ліквідації королівської влади взагалі.

У цей час до Відня приїхав його соратник по опозиції гетьман Ржевуський. Порадившись, вони прийшли до висновку, що Австрія, Пруссія і Росія готові відхопити собі значну частину земель Речі Посполитої. Основна загроза, на їхню думку, виходила від Росії, тому що Станіслав Август був ставлеником Катерини II і абсолютно їй підкорявся. І змінювати такий стан речей ніхто не збирався. А коли так, то і в союзниках, вирішили опозиціонери, потрібно мати Росію. Тим більше що князь Потьомкін неодноразово підкреслював, що нестабільна ситуація в Польщі може підірвати спокій у Європі.

І ось тепер граф Потоцький чимдуж мчав до Ясс — тримати раду з князем Потьомкіним. Звістка про смерть Потьомкіна викликала шок у Потоцького.

Графа в Яссах чекали і надали йому найвищі почесті. Генерал-майор Василь Степанович Попов, начальник канцелярії князя Потьомкіна, розпорядився надати йому апартаменти з трьох кімнат і великий кабінет, виділив карету і коней для прогулянок верхи, а особистий екіпаж графа розпорядився відремонтувати.

Після тривалої подорожі по брудних осінніх дорогах, після зубожілих заїжджих дворів, позбавлених елементарних зручностей, графу Станіславу особливо приємно було відчувати блаженство від таких, здавалося б, простих речей, як водні процедури, зручне крісло біля каміна з потріскуючими дровами, скрип пера за письмовим столом.

Через дві години до Потоцького прибув офіцер у чині підполковника з повідомленням, що він приставлений до графа в якості його ад’ютанта і що генерал може розпоряджатися ним у будь-який час дня і ночі. Підполковник вільно володів французькою, тому проблем у спілкуванні не виникало.

— Ваша світлосте, — звернувся новоспечений ад’ютант до графа Станіслава. — Генерал Попов вважав би за честь, якщо б ви прийняли запрошення повечеряти сьогодні в його компанії.

— Залюбки, — відповів граф Станіслав, незважаючи на втому після подорожі.

Але ще до вечері граф Потоцький вирішив зустрітися з генералом Поповим для обговорення своїх проблем. Одягнувши парадну генеральську форму, він увійшов до кабінету Попова.

— Війна з турками практично закінчена, — сказав Попов Потоцькому. — Зараз ми очікуємо з Петербурга графа Олександра Андрійовича Безбородька для підписання мирного договору. Також я отримав депешу від імператриці Катерини, яка просить повідомити вас, графе, про те, що Безбородько уповноважений вести з вами переговори і приймати найвідповідальніші рішення.

— І коли очікується прибуття графа?

— Думаю, не раніше ніж через два тижні.

Граф Потоцький замислився.

— У такому випадку я покину вас ненадовго і з’їжджу до Тульчина. Потрібно перевірити стан справ за час моєї відсутності, та й просто відвідати рідний дім.

— Нам було б приємним ваше товариство, але робіть, як вважаєте за потрібне. Коли ви плануєте поїздку?

— Завтра прибуде гетьман Ржевуський, мій соратник, і післязавтра ми вирушимо в дорогу.

— Дуже добре, ваша світлосте, я дам розпорядження щодо вашого екіпажу. А тепер завітайте пообідати з нами.

Зайшовши до їдальні, Попов представив графа Потоцького гостям. За столом було чоловік десять, але погляд графа одразу звернувся до жінки, що сиділа