Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

Розділ 43.

Наступного дня прийшов кравець. Я з подивом виявила, що в тій колекції суконь, що встигли мені пошити за такий короткий час, не було жодної уніформи.

— Що ж, - зітхнув кравець, коли я приміряла всі сукні, - цілком стерпно... для реси.

— Ти маєш до мене претензії, ресо? - безпристрасно поцікавився він, повернувшись до мене спиною і вже однією ногою переступивши поріг. Було видно, що йому дійсно абсолютно все одно, є у мене претензії чи ні. Це просто чергова фраза будь-якого кравця до свого клієнта.

— Ні, дякую Вам, - відповіла я, хоч мене вже й не чули.

Граф відпустив мене зі своєї кімнати, і зустріч із кравцем була в моїй особистій кімнатці. Він зробив це тому, що не хотів неприємних поглядів і пліток, не хотів поставити мене в незручне становище. На жаль, навіть пошиття цього одягу лише для реси - вже вельми незручне і делікатне становище.

Я зітхнула з полегшенням і присіла на ліжко, погладжуючи рукою одну з нових суконь. Граф не замовив мені якихось химерних або понад дорогих і шикарних суконь, як припустимо була та сукня, в якый я їздила з графом Беррінгом на королівський бал. Це були сукні... вже не реси, а скоріше трохи вищого класу прислуги. Помічниці? І це також був знак уваги від графа. Адже всі ми чудово усвідомлювали, що мені нема куди виходити в тих дорогих сукнях. Та й за статусом не належить.

До мене прийшов Соур і сказав, що мене хоче бачити Його Світлість. Спустившись униз, я зіткнулася з кравцем, який виходив із кабінету. Тут же була і леді Аурі, перед якою він поклонився і щиро посміхнувшись, привітався. Він кинув на мене дивний погляд, дуже... зневажливий, але я швидко відвернулася від нього і зникла в кабінеті.

Вигляд у графа був дуже стомлений і стривожений.

— Щось сталося, мілорде?

Я помітила біль, що промайнув, на його обличчі, але він відразу ж приховав його від мене. Я злякалася нових поганих новин, але щось раптом підказало мені, що це була його реакція на моє звернення до нього. "Мілорд". Але ж я чула, що навіть у деяких вищих колах дружини так звертаються до своїх чоловіків... У мене просто поки що язик не повертався назвати його на ім'я. Це було б так... інтимно. Як уві сні...

— Тобі сподобалися сукні? Новий кравець не хамив тобі? – поцікавився чоловік.

— Ні. Все пройшло чудово, – швидко відповіла я. Адже мені вже не звикати до їхніх поглядів. А це погляд лише чергового кравця. Як же на мене дивитимуться у вищому суспільстві?

— Завтра бал на честь дня народження королеви. Якщо ти пам'ятаєш, то я був запрошений, - скривився чоловік, мабуть, не маючи бажання відвідувати такий захід. Я кивнула, чекаючи на продовження. Але граф тягнув час, і я сама за нього сказала.

— Я розумію, що Ви не можете взяти мене з собою.

Чоловік зітхнув і втомлено провів рукою по обличчю.

— Ні, Даріє, справа не в цьому. А навіть зовсім навпаки. Я... прийняв рішення, що ти супроводжуватимеш мене на цьому балу.

Його серйозний і важкий погляд змусили задуматися про «підтекст» його слів.

— Але як же Ваша дружина?

— Даріє, припини... гаразд, так, згоден, за законом Аурі — моя дружина, — трохи роздратовано відповів чоловік. - Вибач, - видихнув він.

Я підійшла ближче до нього і сіла перед ним.

— Аурі залишиться вдома. Ми не повинні більше показуватися з нею разом, щоб у суспільстві було менше чуток про нас із нею. Але я не хотів би зараз і тебе виводити в це демонове суспільство. Тебе практично ніхто не знає, не бачив, не знайомий з тобою, крім короля та ще пари службовців. Я хотів вивести тебе в суспільстві вже як свою... дружину або принаймні кохану жінку. Щоб із першого разу тебе запам'ятали саме у такому статусі.

— Тоді я можу побути вдома...

— Ні, - відрізав чоловік. - По-перше, ти маєш бути поруч зі мною, сонечко. Я не можу переживати через твою безпеку. По-друге... потрібен хтось, хто супроводжуватиме мене.

З другим - згодна, а щодо безпеки, хіба мені може щось загрожувати?

— Нічого страшного я не бачу. Звичайно ж я супроводжуватиму Вас завтра на королівський бал, - бадьоро відповіла я.

Але, здається, моя відповідь чоловіка зовсім не задовольнила, а навіть розлютила. Він різко від'їхав від мене і зупинився біля вікна. На тому самому місці, де він раніше дуже полюбляв сидіти та дивитись у вікно. Мені було дивно бачити його у таких почуттях. Він ніби не знаходив собі місця. Здається, він більше переживає за мене, ніж я сама. І чому саме в цей момент, я повністю усвідомила все те, що робив для мене цей чоловік.

Я вірила, що ті сни, в яких ми кохали одне одного... були більш відвертими, щирими, чесними. Уві сні не існувало перешкод. Там були тільки ми. І наші почуття. І ці почуття досі жили у нас. Напевно, якби не було всіх перешкод, я б давно... втратила голову поряд з ним. І сьогодні я розуміла, що як би не склалася наша доля, я навряд чи зможу жити без нього.

Безглуздо і небезпечно кидатися у вир з головою, але ще дурніше заперечувати свої почуття. Якщо він мене дійсно кохає... а за всіма його діями, у мене не виникало вже в цьому сумнівів, то... я повинна боротися, стати сильнішою, кращою, впевненішою. Стати кимось, щоб ця людина пишалася мною, а не просто витягала з болота.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍