Читати книгу - "Аеропорт, Артур Хейлі"

Це він знав напевно, бо командир перед тим оголосив ­пасажирам, що їхній подальший маршрут пролягатиме над Монреалем, Фредеріктоном, провінція Нью-Брансвік, Кейп-Реєм, а згодом над Сент-Джонсом, провінція Ньюфаундленд. Командир навіть допоміг тим, що додав шляхову та повітряну швидкість літака, від чого подальші обчислення Ґерреро стали точнішими.

Східне узбережжя Ньюфаундленду, як порахував Ґерреро, вони минуть через дві з половиною години. Проте перед тим командир, скоріш за все, ще раз повідомить про їхню позицію, тож у разі чого розрахунки можна буде виправити. Після того, як раніше й планувалося, Ґерреро почекає якусь годину, аби впевнитися, що літак перебуває над Атлантичним океаном, а потім уже потягне за нитку в дипломаті, від якої й вибухне динаміт усередині. В цю мить від очікування його пальці напружено стиснули дипломат.

Тепер, коли кульмінація була так близько, він хотів, щоби все сталося якнайшвидше. Подумав, що зрештою, можливо, не чекатиме цілу годину. Як тільки вони пролетять над Ньюфаундлендом, час уже не важитиме.

Склянка віскі його заспокоїла. Хоча напруження майже зникло, як тільки Ґерреро зійшов на борт; воно знову почало наростати невдовзі після зльоту, особливо коли та карга збоку почала лізти до нього з розмовами. Д. О. Ґерреро не потребував розмов ні тепер, ні потім; та й, між іншим, взагалі ніякого спілкування з будь-ким у цьому житті. Усе, чого йому хотілося, це сидіти та мріяти — про триста тисяч доларів, суму, якої він ще ніколи не тримав у руках, і ці гроші надійдуть Інез та двом їхнім дітям за лічені дні.

Зараз не завадило б іще одне віскі, але в Ґерреро не залишилося грошей, щоб розплатитися. Після несподівано дорогого страхування в нього ледве назбиралося дріб’язку на одну склянку; тому доведеться обійтися без цього.

Як і перед тим, він заплющив очі. Цього разу думав про те, як відреагують Інез та діти, коли почують про гроші. Вони, мабуть, будуть схвильовані, коли дізнаються, що з ним сталося, хоча й не знатимуть всієї правди — що він жертвує собою, віддає життя за них. Та, можливо, вони трішки здогадаються. Якщо так, то Ґерреро сподівався, що вони будуть вдячні, хоча й не певен цього, з досвіду знаючи, що люди можуть бути несподівано впертими, коли справа стосується чогось, що роблять заради їхнього ж добра.

Дивно ось що: постійно думаючи про Інез та дітей, він не міг уявити собі їхні обличчя. Здавалося, ніби він думає про людей, яких ледве знає.

Ґерреро пішов на компроміс, уявивши собі знаки долара, за якими йшли трійки й безкінечні нулі. За якийсь час він, мабуть, трохи задрімав, бо коли розплющив очі та швидко глипнув на годинник, то побачив, що минуло два­дцять хвилин, стюардеса схилилася над ним з проходу. Стюардеса — приваблива брюнетка, що говорила з англійським акцентом, — запитала:

— Ви готові вечеряти, сер? Якщо так, дозвольте взяти ваш дипломат.

Ледь не з першої миті їхньої зустрічі Мел Бейкерсфелд відчув інстинктивну неприязнь до цього адвоката, Елліота Фрімантла, який очолював делегацію мешканців Медоувуда. Тепер, через десять хвилин після того, як делегація заповни­ла Мелів кабінет, неприязнь переросла у відверту ворожість.

Здавалося, ніби адвокат навмисне поводиться якомога капосніше. Ще до початку обговорення прозвучали гидкі репліки Фрімантла про те, що він прийшов не «вкотре переливати з пустого в порожнє», які Мел м’яко парирував, хоча вони й обурили його. Відтоді на будь-яке заперечення Мел діставав таку ж кількість грубощів та скептицизму. Інстинкти підказували, що Фрімантл навмисно під’юджує його, сподіваючись, що Мел вийде з себе та скаже щось непомірковане й це запише преса. Якщо в цьому полягала стратегія адвоката, Мел не мав наміру йому сприяти. Зціпивши зуби, він і далі поводився помірковано й ввічливо.

Фрімантл виступав проти того, що він назвав «без­душною байдужістю керівництва аеропорту до здоров’я та добробуту моїх клієнтів, сімей приємних мешканців Медоувуда».

Мел спокійно відповів, що ні аеропорт, ні авіакомпанії, які користаються його послугами, не поводяться бездушно чи байдуже.

— Навпаки, ми визнаємо, що існує реальна проблема з шумом, і робимо все можливе, щоб її вирішити.

— Тоді ваше «все можливе» — це якась жалюгідна, слабка спроба, сер. І що ж такого ви зробили? — заявив адвокат Фрімантл. — Як я зі своїми клієнтами бачу — і чую, — ви тільки даєте порожні обіцянки, які ані шеляга не варті. Це ж очевидно, що тут усім просто наплювати, — і тому ми хочемо перейти до правового вирішення проблеми.

Таке звинувачення не відповідає дійсності, заперечив Мел. Є запланована програма уникнення зльотів зі смуги два-п’ять — яка націлена просто на Медоувуд, — та застосування іншої смуги. Отож два-п’ять здебільшого використовують для посадок, які не спричиняють надмірного шуму для медоувудців, хоча це й тягне за собою зниження коефіцієнта продуктивності для аеропорту. На додачу до цього пілоти всіх авіакомпаній змушені підкорятися правилам зниження шуму після кожного зльоту в напрямку Медоувуда на будь-якій злітно-посадковій смузі, включно з тим, що їм доводиться повертати убік від містечка одразу після зльоту. Авіа­диспетчерська служба підтримує всі ці починання.

Мел додав:

— Ви мусите зрозуміти, містере Фрімантл, що це ні в якому разі не перша зустріч, яку ми проводимо з місцевими мешканцями. Ми не раз обговорювали ці спільні проблеми.

Елліот Фрімантл кинув:

— Можливо, минулі рази розмови були недостатньо прямі.

— Так це чи ні, а ви, здається, зараз сторицею їх компен­суєте.

— Ми маємо намір багато чого компенсувати — змарнований час, втрачені зусилля та невиконані обіцянки, і останнє не стосується моїх клієнтів.

Мел вирішив не відповідати. Від цієї тиради не виграє жодна сторона — це