Читати книгу - "Забути, щоб згадати, Ольга Обська"

Світло, що пробивалося крізь тюремне вікно, ставало все тьмянішим і тьмянішим, і недвозначно натякало, що наближається вечір. Більше звісток від Маріелли не надходило, натомість з'явився пристав повідомити, що судове засідання призначене на завтра на сьому ранку.

Це означало, що побалакати з Його Пресвітлістю бажано сьогодні, але сподівання, що принцесі вдасться таку розмову організувати, танули з кожною хвилиною. Олена намагалася не витрачати часу даремно та тренувати свої здібності. Але більше нічого передбачити їй не вдалося. А так хотілося роздивитися в найближчому майбутньому якусь епохальну подію. Оформити це у вигляді туманного багатозначного чотиривірша, як у Нострадамуса, а потім, якщо, звичайно, така можливість представиться, з величним виглядом переказати його королю. Нехай потім, коли всі передбачення справдяться, привселюдно кається — як він міг засумніватися в такій природженій Наставнці.

Коли на порозі камери з'явився охоронець і звелів Феї Елен слідувати за ним, ні епохальної, ні навіть малозначної передбаченої події з життя Запасного Світу в арсеналі Олени не було. І вона навіть не знала, чи хоче, щоб у кімнаті для зустрічей із арештантами опинився довгоочікуваний король.

Але саме Його Пресвітлість гордо сидів у кріслі, коли Олену завели в приміщення. Його обличчя було холодним і відстороненим, погляд пронизливо крижаним. Олені захотілося зіщулитися, стиснутися в грудочку, а ще краще розвернутися і втекти, сховатися в похмурій камері на верхній полиці і приречено чекати ранку і безжального вироку.

Але натомість вона розправила плечі і, не відводячи очей, велично пройшла через усю кімнату, щоб опуститися на стілець навпроти Його Пресвітлості.

— У вас п'ять хвилин, — сухо кинув король.

Як п'ять? Олена розраховувала бодай на півгодини. Вона підготувала полум'яну пишномовну промову в надії, що поки виголошуватиме її, зможе сконцентруватися, і дар, підстебнутий стресовою ситуацією, дасть про себе знати. Але що можна зробити за п'ять хвилин? Невпевненість і страх скували думки.

— Хвилина минула. Ще через чотири тут з'явиться охорона, щоб забрати вас у камеру. Я дав розпорядження стежити за часом. У вас не буде жодної секунди більше. То навіщо ви так наполягали на зустрічі?

Можливо, Олені тільки здалося, але на останньому слові голос Северина здригнувся. Вона раптом зрозуміла, що холодна відстороненість — це маска. І утримувати її на обличчі Його Пресвітлості вдається досить важко. Насправді він страшенно розгніваний, він просто кипить від люті. Йому хочеться не ковзати по Олені крижаним відстороненим поглядом, а закричати на неї. Стукнути по столу кулаком і з досадою крикнути: «Як ти могла?!». Так реагують на зраду близької людини. Северин, виявляється, прив'язався до Олени. А це означає — скільки б доказів не свідчило проти, хоч би яким логічним виглядало звинувачення, десь глибоко в душі короля сидить надія, що це все виявиться помилкою.

— Охорона з'явиться за три хвилини, — холодно констатував Його Пресвітлість, глянувши на годинник.

Клацання в голові, і Олені навіть не знадобилося заплющувати очі — одна на одну почали нашаровуватися картинки — байдужі стражники, що входять до кімнати, практично не відрізняються один від одного. Але одне обличчя Олена впізнала. Ні, зовсім не охоронець з'явиться у кабінеті першим. Є! Вона має передбачену подію! Звичайно, зовсім не епохальну, але й на тому спасибі. І ще Олена має три хвилини. Промову доведеться скоротити, але основну думку донести встигне.

— Ваша Пресвітлосте, смію вас запевнити, що я є законною Наставницею Маріелли, — почала Олена, чеканячи кожне слово. — Мені гірко, що ви повірили брехні. Я вважала вас більше, ніж батьком учениці. Зрада близької людини болісна.

— Як ви смієте в чомусь мені дорікати? — маска відстороненості злетіла з обличчя Северина. Гнів вирвався назовні. — Адже Ключ...

— Ключ, — перебила Олена, — це шматок міді. Не він робить Наставника Наставником, а лише володіння таємними знаннями.

— Маю сумніви, що вони у вас є. Недарма перше заняття з Маріеллою ви перетворили на фарс.

— Пригадую, тоді воно вам сподобалося, — парирувала Олена. — Я не могла почати передавати учениці знання, поки в кабінеті був сторонній. Так, Ваша Пресвітлосте, при всій моїй повазі до вас, таємниці будуть розкриті лише моїй учениці. Але я можу довести, що маю потаємні знання, навіть не розкриваючи їх вам.

— І як же?

— Я покажу вам, що можу знати те, що невідомо нікому.

— Наприклад?

— Ви сказали, що наказали варті зайти сюди рівно за п'ять хвилин.

— Так.

— Думаєте, так і станеться?

— Так.

— Ні. Декількома секундами раніше сюди увійде Осяяний Падеву, і ви дасте команду охороні почекати.

Северин замовк, намагаючись зрозуміти, як реагувати на слова співрозмовниці. Схоже, він їй не повірив. Але за пару хвилин пролунав стукіт, і в кімнату влетів обвинувач.