Читати книгу - "Хроніки Загрії: Туманний світ, Влад Вірт"

Тоді як Ктулху, і пов’язана з ним міфологія, плід уяви всього однієї людини, що до того ж жила у двадцятому столітті. А тому, вкрай дивно було тут побачити зображення істоти, яка в точності відповідає опису, втіленому в його розповідях.

Голова восьминога з безліччю щупалець була розміщена на гуманоїдному тілі, вкритому крокодилячою лускою. З-за спини виступала пара крил, схожих з крилами фантазійних драконів. Пам’ятається, автор приписував чудовиську зріст, який можна порівняти за розмірами із цілою горою, але в нашому випадку розміри чудовиська дуже сильно не дотягують до зазначених Говардом, от тільки це ще ні про що не говорить.

— Тан, — смикає мене за плече Алія, яка, здається, втратила всяке терпіння.

— Хто або що це таке?

— Не знаю, — невпевнено відповідаю, знову повертаючись на грішну землю. — У моєму світі його ніколи не існувало і водночас один із письменників цілком чітко змалював істоту, висічену тут на барельєфі.

— Менестрелі у своїх оповідях часто все перебільшують і перебріхують, але в основі їхніх балад нерідко лежать події, що відбувались багато століть тому, — задумливо промовив Ведмідь.

— Нашим менестрелям не потрібно спиратися на такі милиці, як реальні сюжети. Буйство їхньої фантазії вже давно не знає меж, — трохи з гордістю відповідаю я.

Моє припущення підтвердилося, перекладач, якщо в лексиконі співрозмовника відсутній точний переклад вимовлених мною слів, намагається підібрати слова максимально близькі за значенням. Тому я почув у відповідь — менестрель, замість звичного — письменник, ну та це зараз не важливо.

— У вигаданих цим менестрелем історіях цю істоту називають Ктулху і вона належить до роду могутніх древніх богів, ровесників самого всесвіту. Ктулху перебуває на дні океану й знаходиться у постійній сплячці, яка подібна до смерті. Але водночас він здатний впливати на розум людей. На щастя, його вплив сильно ослаблений товщею води. Тому йому підвладні, лише сновидіння чутливих людей, але в них він здатний доводити бідолах до божевілля.

— Це все повчально та дуже цікаво, — пролунав суворий голос Леворда, — але ніяк не наближає нас до мети. Мила моя, вам варто зайнятися справою, а не слухати казочки цього юнака. Я починаю сумніватися в правильності вибору командира  загону. Якщо ви хочете й надалі користуватися моєю прихильністю, тоді негайно організуйте роботу. Гадаю, потрібно вибрати з розкиданої всюди купи каміння такі, які б чітко вставали в порожнечі на барельєфі. Наказ альбіноса одразу ж спонукав інших зайнятися справою, але я не міг не помітити здивування і непорозуміння, що читалися в очах Алії. На моїй пам’яті, альбінос уперше спілкувався з дівчиною в такій манері.

Наші подальші дії дуже нагадували збирання пазла, лише за невеликим винятком, більша частина картинки вже була зібрана й залишалося тільки підібрати частини, яких не вистачало. Щоправда, самих мозаїчних частин було дуже багато і нам ніяк не вдавалось підібрати необхідні. Ми навіть спочатку думали, що припущення Леворда хибне, але спершу Рааль відшукав перший із потрібних елементів, потім і решта стали знаходити відсутні частинки. Щось мені підказує, що це, свого роду, місцевий тест на IQ.

Коли з пазлом було покінчено й барельєф знову став цілісним, ми почули шум нагорі, який почав швидко посилювався.

— В сторону, — різко прокричала Алія, і ми, не ставлячи зайвих запитань, одразу ж кинулися в розсипну, а на те місце, де ми щойно стояли, опустилася кам’яна плита, яка мала форму диска.

— Всі за мною, — впевнено промовив Леворд і першим ступив на платформу. Лаючись у серцях, довелося піти за рештою, яка знову висловила беззаперечну солідарність із Левордом.

Мені дуже не хотілося нагору, я буквально нутром відчував якусь неправильність в усьому, що відбувається, але вибору в мене, по суті, і не було. Залишатися внизу безглуздо, а повертатися назад — самогубство, тож тепер тільки вперед.

Платформа завширшки сягала не менше тридцяти кроків і призначалася для підняття значно більшої кількості людей, ніж нараховував наш  скромний загін. На початку ми рухалися в непроглядній темряві, не бачачи навколо себе нічого, окрім стіни, вздовж якої й підіймалася наша платформа. Але в міру набору висоти, темрява почала потроху відступати й незабаром ми змогли розрізняти силуети навколишніх стін, які неухильно наближалися до нас.

Невдовзі відстань між стінами зменшилася до розмірів нашої платформи, тож ми продовжували рухатися, немов перебуваючи в шахті ліфта, а потім  все різко змінилося і стіни знову подалися в сторони. Точніше, це ми стали віддалятися від них. Навколишній простір залило білосніжним світлом і можна було чітко роздивитися, куди це нас занесло.

Ми опинилися, ніби всередині стовбура гігантської шахти. Навпроти — прямовисні кам’яні стіни, які підіймаються вверх, наскільки вистачає очей, а сама платформа продовжує рух по схилу гори, що знаходилась у центрі цієї шахти. Внизу, біля її підніжжя, ми помітили діру, крізь яку пройшла наша платформа, а  поверх цієї діри стелився бляклий серпанок, що складався з двох кольорів зеленого та синього.

Але це був не єдиний прохід, далі, вздовж підніжжя гори, на відстані кількох сотень кроків один від одного, було ще кілька схожих проходів, щоправда, на відміну від нашого, усі вони були вкриті непроникною пеленою, що яскраво сяяла всіма кольорами веселки.

Схил, яким підіймалася платформа, не був ідеально рівним, з обох боків можна було розгледіти безліч терас, виступів, заглиблень і вибоїн, припорошених снігом. Лише та ділянка, до якої прилягав край нашої платформи, залишалася ідеально рівною, немов була відполірована невідомим майстром.

Ще п’ять хвилин підйому і схили вже повністю були скриті сніговим настом.

— Приготуйтеся, — скомандувала Алія, — скоро вершина. Леворд, стань позаду, невідомо, що на нас там чекає.

Міцно стиснув зброю, ми почали відраховувати останні кроки, що відокремлювали нас від краю цієї неймовірної гори, що порушувала всі мислимі й немислимі закони фізики. Адже за розмірами вона була значно більшою за ту, до якої ми увійшли й ніяк не могла поміститися в середині неї.