Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

білі рільники, що були спадкоємцями тисячолітнього досвіду рільництва, не змогли зробити культурну рослину бодай із якоїсь автохтонної рослини Південної Африки.

Про одомашнених африканських тварин можна розповісти значно швидше, ніж про рослини, бо їх значно менше. Єдина тварина, про яку достеменно відомо, що її одомашнили в Африці, оскільки її дикий предок водиться лише там, — це схожа на індика птаха цесарка. Дикі предки свійської корови, віслюка, свині, собаки й кота водилися не тільки в Північній Африці, а й у Південно-Західній Азії, тож ми не можемо впевнено сказати, де саме їх було вперше одомашнено, хоча відомі на сьогодні найдавніші сліди свійських віслюків і котів указують на Єгипет. Найсвіжіші дані показують, що корів, можливо, було одомашнено незалежно в Північній Африці, Південно-Західній Азії та Індії і що всі ці три незалежно одомашнені племені зробили генетичний внесок у сучасні африканські породи корів. Усіх інших свійських ссавців Африки було одомашнено деінде, а відтак завезено вже у свійському стані до Африки, адже дикі предки цих тварин водяться лише в Євразії. Овець і кіз Африки було одомашнено в Південно-Західній Азії, курей — у Південно-Східній Азії, коней — в Україні, а верблюдів, напевно, в Аравії.

Найнесподіваніша особливість цього списку знов-таки має негативний відтінок. У ньому не міститься жодного виду диких великих ссавців, якими славиться Африка і яких там дуже багато, — приміром, зебри, гну, носороги та гіпопотами, жирафи та буйволи. Як побачимо далі, ці реалії були так само багаті наслідками для африканської історії, як і брак автохтонних культурних рослин у Субекваторіальній Африці.

Цього стислого огляду основних харчових продуктів Африки вистачило, аби переконатися, що вони подолали великий шлях від місць свого походження як на території Африки, так і за її межами. В Африці, як і деінде, деяким народамлощастило більше за інші у доступі до комплектів одомашнюваних диких видів рослин і тварин, яких вони отримали в спадок від свого довкілля. За аналогією з поглиненням аборигенів Австралії, які займалися мисливством-збиральництвом, британськими колоністами, які харчувалися пшеницею і коровами, можемо здогадатися, що деякі «фартовіші» африканці обернули свою перевагу на поглинення африканських сусідів. Тож тепер звернемося нарешті до археологічних матеріалів, аби з’ясувати, хто кого поглинув.

Що ж може археологія розповісти нам про справжні дати та місця виникнення рільництва й скотарства в Африці? Будь-якого читача, обізнаного з історією західної цивілізації, можна вибачити за припущення, нібито африканське харчове виробництво почалося в долині Нілу на території стародавнього Єгипту — землі фараонів і пірамід. Справді, Єгипет ще до 3000 р. до н. е. став місцем розташування, поза сумнівом, найскладнішого африканського суспільства й одного з найдавніших у світі осередків письма. Проте насправді найдавніші археологічні сліди харчового виробництва в Африці було виявлено на території Сахари.

У наші дні більша частина Сахари настільки суха, що на ній не росте навіть трава. Однак десь між 9000 і 4000 рр. до н. е. Сахара була вологішою, мала багато озер і кишіла дичиною. В цей час її мешканці почали доглядати за худобою і виготовляти гончарні вироби, потім — тримати овець і кіз, а може, навіть робити спроби з окультурення сорго та проса. Сахарське пасовищне тваринництво передує найдавнішій відомій даті (5200 р. до н. е.) появи харчового виробництва в Єгипті у формі повного комплекту озимих культур і свійських тварин Родючого півмісяця. Крім Сахари, харчове виробництво постало в Західній Африці й Ефіопії, а десь до 2500 р. до н. е. ефіопські чередники вже перетнули сучасний кордон між Ефіопією та Північною Кенією.

Ці висновки спираються на археологічні матеріали. Але є ще й незалежний метод датувати прибуття культурних рослин і свійських тварин — за допомогою порівняння слів, якими їх позначають у сучасних мовах. Порівняння назв рослин у південноніґерійських мовах ніґеро-конґолезької мовної сім’ї показало, що ці слова діляться на три групи. В першу потрапили ті випадки, коли назви конкретної рослини дуже схожі в усіх цих мовах. Такими рослинами є західноафриканський ямс, олійна пальма та горіх коли — рослини, які на ботанічних та інших підставах давно вважали автохтонами Західної Африки, які було одомашнено теж у цьому регіоні. Оскільки це найдавніші західноафриканські культурні рослини, всі сучасні південнонігерійські мови успадкували один первісний набір слів на їх позначення.

До наступної групи потрапили культурні рослини, назви яких споріднені лише в невеликої підгрупи південноніґерійських мов. Ними виявилися рослини індонезійського походження, як-от банани й азійський ямс. Напевно, ці культурні рослини з’явилися в Південній Нігерії вже після того, як мови розділилися на підгрупи, тож кожна група створила або запозичила своєрідні назви для нових рослин. Потім ці назви успадкували сучасні мови лише цієї конкретної підгрупи. До останньої групи потрапляють рослини, які не мають узгоджених назв у межах мовних груп, а натомість упорядковані за торговельними шляхами. Це переважно культурні рослини Нового світу, як- от кукурудза й арахіс, котрі, як нам добре відомо, були завезені до Африки після початку трансатлантичного руху кораблів (1492 р.) і відтоді поширювалися вздовж торговельних маршрутів, часто зберігаючи за собою португальські або інші чужоземні назви.

Отже, навіть якби ми не знали ботанічних і археологічних фактів, із самих тільки лінгвістичних матеріалів ми все ж таки змогли би виснувати, що в Західній Африці спершу з’явилися автохтонні культурні рослини, відтак прибули індонезійські доместикати, а вже потім — європейські нововведення. Історик із Каліфорнійського університету (Лос-Анджелес) Кристофер Ерет застосував такий лінгвістичний підхід, щоб з’ясувати послідовність початку використання культурних рослин і свійських тварин народами кожної африканської мовної сім’ї. За допомогою методу, що називається глотохронологією і спирається на обчислення швидкості зміни слів упродовж історії, лінгвісти-компаративісти можуть навіть оцінити дати одомашнення або завезення культурних рослин.

Поєднуючи прямі археологічні факти щодо культурних рослин із більш опосередкованими лінгвістичними фактами, ми можемо зробити висновок, що люди, які тисячі років тому одомашнили сорго та просо на території Сахари, розмовляли мовами, що були предковими для сучасних ніло-сахар- ських мов. Аналогічно висновуємо, що люди, які вперше одомашнили вологолюбні культурні рослини Західної Африки, говорили мовами, що були предковими для сучасних ніґеро-конголезьких мов. І нарешті, носії предкових афразійських мов, мабуть, брали участь в одомашненні культурних рос- лин-автохтонів Ефіопії, і саме вони, поза сумнівом, запровадили культурні рослини Родючого півмісяця в Північній Африці.

Отже, факти, виведені з назв рослин у сучасних африканських мовах, дають підстави говорити про існування трьох мов, які побутували в Африці тисячі років тому: праніло-сахарської, праніґеро-конґолезької та пра- афразійської. Крім того, за допомогою інших лінгвістичних фактів можна стверджувати, що існувала пракойсанська мова,