Читати книгу - "Чорнильне серце"

крім того, я хочу тебе з кимось познайомити.

Фарид уже заходився біля дверцят клітки, а обидві жінки мовчки дивилися на Мо й Меґі.

— Мене з нею вже не треба знайомити, — сказала Меґі, стискаючи батькову руку. — Я знаю, хто це. Знаю вже давно й дуже хотіла розповісти й тобі, але ж тебе не було. Однак треба ще дещо прочитати. Кілька останніх рядків. — Дівчинка дістала книжку з-під батькової куртки й, погортавши сторінки, знайшла аркуш Феноліо. — Він написав їх на звороті, тому що на одній сторінці не вистачило місця, — пояснила вона. — Просто Феноліо не вміє писати дрібними літерами.

Феноліо…

Меґі опустила аркуша й роззирнулася навсібіч. Але Феноліо ніде не було. Чи не забрали його з собою Каприкорнові люди? А може?..

— Мо, його немає! — приголомшено промовила Меґі.

— Зараз я його пошукаю, — заспокоїв її Мо. — А тепер читай скоріше! Чи, може, це зроблю я?

— Ні!

Привид поворухнувся, ступив крок до мертвого Каприкорна, відсахнувся й вайлувато, наче ведмідь на арені цирку, повернув назад. Меґі здалося, що вона почула стогін. Фарид аж присів біля клітки, коли червоні очиці зиркнули в його бік. Елінор і Тереза також відсахнулись. Але Меґі твердим голосом прочитала:

— «Привид застиг на місці, і спогади завдавали йому такого глибокого болю, що він, здавалося, ось-ось розірве здоровила на шматки. У голові в нього лунали всі оті крики й стогони, а його сіру шкіру пекли сльози чужих людей. Їхній страх їв йому очі, мов дим. Але потім цілком несподівано він відчув у собі щось нове. Воно змусило його згорбитися, опуститись навколішки. І раптом уся його страшна постать розпалася, а всі ті, з чийого попелу він був створений, воскресли: чоловіки, жінки, діти, собаки, коти, кобольди, феї й ще багато-багато інших істот».

Меґі бачила, як ці істоти заповнюють спорожнілий майданчик. Їх ставало чимдалі більше. Вони збилися до гурту там, де щойно зник Привид, і роззирались довкола, ніби щойно прокинулися зі сну. І тоді Меґі прочитала останні слова, написані Феноліо:

— «Вони ніби попрокидалися від страшного сну, й нарешті все стало добре».

— Його більш немає! — сказала Меґі, коли Мо взяв у неї з рук аркуш Феноліо й поклав назад у книжку. — Він зник, тату! Тепер Феноліо в книжці. Я знаю.

Мо глянув на книжку й сховав її знов собі під куртку.

— Так, здається, ти маєш рацію, — промовив він. — Та поки що ми нічого не можемо змінити.

І потяг Меґі за собою з помосту крізь юрбу людей і дивних істот, що хазяйнували на Каприкорновому майданчику, так ніби ніколи його й не полишали. Приєднався до них і Даріус. Сороку він зрештою відпустив, і тепер вона стояла біля стільця, де доти сиділа Меґі. Спершись кістлявими руками на спинку, стара німо схлипувала, її обличчя було геть безвиразне, неначе в ній уже не зосталося нічого, крім сліз.

Коли Меґі й Мо рушили до клітки з Резою та Елінор, у коси дівчинці залетіла фея — крихітне блакитношкіре створіння, яке заходилося велемовно вибачатися. Потім Меґі спіткнулась об якусь кошлату істоту, що нагадувала напівлюдину-напівтварину, й нарешті мало не наступила на чоловічка, який, судячи з усього, був цілком зі скла. Дивні ж мешканці завелися в Каприкорновому селі!

Вони підійшли до клітки. Фарид, насупивши брови, усе ще чаклував над замком. Він намагався відімкнути його і так і сяк, бурмотів, нібито все робить точнісінько, як йому показував Вогнерукий, але цей замок, мовляв, просто зовсім не такий.

— Чудеса, та й годі! — пожартувала Елінор, притискаючись обличчям до ґрат. — Нас не проковтнув отой Привид, то тепер ми, на жаль, помремо в цій клітці з голоду! Що скажеш про свою доцю, Мо? Хоробра дівчинка, чи не так? Я би на її місці не прочитала б жодного слова. Господи, коли та стара карга надумала вихопити у неї книжку, в мене мало не спинилося серце.

Мо обійняв Меґі за плечі й усміхнувсь. Але дивився він цієї миті не на доньку. Дев’ять років — час довгий, дуже довгий.

— О, вийшло! У мене вийшло! — вигукнув Фарид, відчиняючи дверцята.

Та не встигли Реза й Елінор ступити й кроку до виходу, як із найтемнішого кутка в клітці підвелася постать і накинулась на першу жінку, котра опинилася на її шляху, — на матір Меґі.

— Стій! — процідив крізь зуби Баста. — Стій, не поспішай! Куди це ти зібралася, Резо? Чи не до своєї сімейки? Гадаєш, я не чув, про що ви перешіптувалися — там, у склепі?! Помиляєтесь, я все чув!

— Відпусти її! — закричала Меґі. — Відпусти!

І чому вона не звернула уваги на оту темну колоду, що нерухомо лежала в кутку? Як вона могла подумати, що Баста загинув разом із Каприкорном?! Але як вийшло так, що він лишився живий? Чому він не зник, як Пласконіс, Кокерель і решта чорних курток?

— Відпусти її, Басто! — Мо говорив тихо, так ніби розмовляти голосно вже не мав сили. — Ти звідси однаково не вийдеш, навіть якщо триматимеш її. І ніхто тобі не допоможе, бо нікого з них уже немає.

— А я кажу, вийду! — злостиво процідив Баста. — Якщо ти мене не випустиш, я придушу їй горлянку. І скручу її тоненьку шийку. А ти, власне, знаєш, що вона не розмовляє? Вона не годна видати жодного звуку, тому що її вичитував отой партач Даріус! Вона німа, як риба. Гарненька німа рибка! Але ж ти, наскільки я тебе знаю, візьмеш її назад і таку, еге ж?

Мо нічого не відповів, і Баста засміявся.

— Чому ти лишився живий?! — вигукнула Елінор. — Чому ти не ґиґнув, як твій господар, чи не розтанув у повітрі? Кажи!

Баста стенув плечима.

— Звідки мені знати? — пробурмотів він, тримаючи однією рукою Резу за шию.

Вона спробувала копнути його ногою, але він стис їй горло ще дужче.

— Зрештою, — провадив Баста, — Сорока теж нікуди не ділася — мабуть, через те, що брудну роботу завше перекидала на когось іншого. А щодо мене… Можливо, тепер я належу до людей добрих, адже я сидів, замкнений у цій клітці? А може, я ще тут, бо давно вже нічого не підпалював, а від убивств діставав насолоду здебільшого Пласконіс? Усяк може бути… А тепер пропусти мене, ти, книгоїдко!

Однак Елінор навіть не поворухнулася.

— Ні! — сказала вона. — Ти вийдеш звідси лише після того, як відпустиш її! Ця історія має скінчитися щасливо. І ти, виродку, в останню хвилину її не зіпсуєш. Це кажу тобі я, Елінор Лоредан! — Вона рішуче заступила