Читати книгу - "Твори в п'яти томах. Том 2"

перетворилось його вишукане поводження й шляхетні почуття.

— Даруйте, сер, — перебив я, — але мені незрозуміло, яке ж моє місце у всьому цьому?

— Маєток, безперечно, належить вам, — відповів нотар. — Хай там що підписав ваш батько, ви єдиний законний спадкоємець маєтку. Однак ваш дядько буде боротись до останньої змоги і, мабуть, поставить питання про те, чи ви справді його небіж Девід Балфор. Судовий процес завжди потребує значних витрат, а сімейний судовий процес здебільшого буває скандальний. Крім того, якби випливли на світло деякі ваші справи з містером Томсоном, ми могли б обпектися. Звичайно, факт вашого викрадення був би козирем у наших руках, коли б нам пощастило довести його. Та це нелегка справа, а тому моя вам порада — не вимагати надто багато від свого дядька, можливо, навіть залишити його в Шоозі, де він за чверть століття вже встиг пустити коріння, і задовольнитися наразі добрим щорічним утриманням.

Я сказав йому, що охоче піду на поступки і що мені, звичайно, було б дуже неприємно виставляти сімейні справи на суд загалу. Тим часом у моїй голові вже почав складатися в загальних рисах план, відповідно до якого ми й діяли потім.

— Отже, найголовніше — це довести участь мого дядька у викраденні? — спитав я.

— Авжеж, — відповів містер Ренкейлор, — і, по змозі, без допомоги суду. Безперечно, ми могли б розшукати кількох матросів із «Завіту», які засвідчили б під присягою, що вас справді викрали; та якби їх викликали свідками, ми не мали б змоги контролювати їхні свідчення, і, напевно, було б згадане й ім'я містера Томсона. А це, судячи з того, що ви розповіли мені, зовсім не бажане.

— Гаразд, сер, ось як я уявляю собі наші дальші дії, -сказав я і виклав перед ним свій план.

— З вашого плану виходить, що мені доведеться зустрічатися з цим Томсоном? — спитав він, коли я скінчив.

— Гадаю, що так, сер, — ствердив я.

— Отака халепа! — вигукнув правник, потираючи чоло. — Нічого сказати! Ні, містере Девіде, боюся, що план ваш нездійсненний. Я нічого не маю проти вашого друга, містера Томсона, я не знаю нічого поганого про нього, а якби знав, — затямте це, містере Девіде, — то моїм обов'язком було б затримати його. Та зважте самі: чи розумно нам зустрічатися? Можливо, він винен у якому-небудь злочині. Він міг не сказати вам усього. Його, може, навіть і звуть не Томсоном! — вигукнув містер Ренкейлор, моргнувши мені, — бо ці суб'єкти підбирають собі імена, як ягоди глоду.

— Вирішуйте ви, сер, — відповів я йому.

Однак ясно було, що мій план нотареві сподобався, бо він ще довго розмірковував над ним, поки нас покликали обідати. Не встигла місіс Ренкейлор залишити нас удвох за пляшкою вина, як правник знову заговорив про мою пропозицію. Коли й де маю я зустрітися зі своїм другом, містером Томсоном? Чи певен я щодо обачності містера Т.? Припустімо, нам пощастить зловити старого лиса на злочині, чи погоджусь я на такі або такі умови? Ці й подібні запитання він ставив переді мною через великі проміжки часу, замислено смакуючи вино. Коли я відповів на всі запитання, причому відповіді, очевидно, задовольнили його, він ще глибше задумався, забувши навіть про бордо. Потім містер Ренкейлор дістав аркуш паперу й олівець і почав щось писати, зважуючи кожне слово; нарешті він подзвонив, і в кімнату ввійшов його секретар.

— Торренсе, — звернувся правник до нього, — до вечора треба переписати оцей папір, а коли закінчите, приготуйтесь, будь ласка, прогулятися з цим джентльменом і мною. Ви, можливо, будете потрібні як свідок.

— Що я чую, сер! — вигукнув я, коли секретар вийшов з кімнати. — Отже, ви передумали?

— Як бачите, — відказав він, наповнюючи свого келиха вином. — Та не говорімо більше про справи. Вигляд Торренса нагадав мені про одну сміховину, що сталася кілька років тому, коли я домовився зустрітися з цим бідолашним незграбою біля Единбурзького перехрестя. Кожен пішов у своїх справах, і, коли вже була четверта година дня, Торренс, випивши зайве, не впізнав свого хазяїна, а я, забувши вдома окуляри, бачив без них так погано, що, слово честі, не зміг упізнати свого власного секретаря. — Тут містер Ренкейлор щиро засміявся.

Я погодився, що це й справді дивний випадок, і з чемності всміхнувся. Але мене цілий день дивувало, що він без кінця повертався до цього випадку, докладно зупиняючись на ньому і оповідаючи його з новими подробицями й зі сміхом. Врешті я збентежився, і мені стало соромно за таку безглузду поведінку свого нового друга.

Незадовго до призначеного мною часу зустрічі з Аланом ми вийшли з дому, я під руку з містером Ренкейлором, а Торренс за нами з документом у кишені і прикритим кошиком у руках. Весь час, поки ми йшли вулицями міста, правникові доводилось кланятись направо й наліво і затримуватися, розмовляючи з людьми, які просили його поради в міських або особистих справах. Я відзначив собі, що він тішиться великою пошаною в окрузі. Нарешті будинки лишились позаду і ми пішли понад гаванню до заїзду «Під глодом» та поромного причалу, які були свідками мого нещастя. Я не міг без хвилювання дивитись на ці місця, згадуючи, що багатьох із тих, хто був тоді зі мною, вже немає на світі. Рейсом загинув і, хотілося сподіватись, уникнув зла, яке чекало на нього тут. Шуен переселився туди, куди я не насмілився б іти слідом за ним; а бідні матроси пішли на дно разом з бригом. Я пережив їх і навіть сам бриг, вийшов неушкодженим з усіх поневірянь і жахливих небезпек. Мені залишалося тільки дякувати своїй долі, та все-таки я не міг дивитися на це місце без скорботи за інших і холоду в серці від згадки про пережите.

Такі думки тривожили мене, коли раптом містер Ренкейлор ударив рукою по кишенях, засміявся і вигукнув:

— Подумайте лишень! Хіба це не кумедна пригода? Після всього, що я говорив вам, я забув окуляри!

Тоді я вмить здогадався, навіщо він розповідав той анекдот, і зрозумів, що він навмисне залишив окуляри вдома. Він хотів скористатися Алановою допомогою і водночас не бачити його, уникнувши таким чином фальшивого становища. Задумано було й справді непогано, бо тепер, коли справа дійшла до найгіршого, як би міг містер Ренкейлор засвідчити особу мого друга або як би змогли примусити його давати свідчення, спрямовані проти мене? Однак він щось надто довго не помічав відсутності окулярів, а коли ми йшли містом, упізнавав багатьох людей і розмовляв з ними. Я почав сумніватися в